Читати книгу - "Новітнє вчення про тлумачення правових актів"

комунальну власність, державні і комунальні підприємства. Але в тих випадках, коли йдеться про державну власність і державні підприємства в нормативно-правових актах, що прийняті до 28 червня 1996 р., слід мати на увазі, що відповідні положення, в яких використовуються терміни «державна власність», «державні підприємства» тощо, поширюються не тільки на відносини щодо державної власності та на відносини з участю державних підприємств, а й на відносини щодо комунальної власності і на відносини з участю комунальних підприємств. Зокрема, коли у постанові Кабінету Міністрів «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій» йдеться про державні підприємства та організації, з урахуванням часу прийняття цієї постанови (3 квітня 1993 р.) відповідні положення слід поширювати і на підприємства, установи, організації, що є комунальними (перебувають у комунальній власності). Це ж стосується і Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій[335].

5. Справляє враження та обставина, що аспект врахування історичного чинника при тлумаченні нормативно-правових актів, про який (аспект) тут йдеться, в судовій практиці часто не враховується. Зокрема, Конституційний Суд України в одному з рішень дійшов висновку про те, що після набрання чинності Законом «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 р., яким було визнано таким, що втратив чинність Закон «Про селянське (фермерське) господарство», поняття «селянське (фермерське) господарство» не існує. Тому і положення абзацу другого п. 6 Перехідних положень Земельного кодексу, яким регулювались відносини з участю селянських (фермерських) господарств, застосуванню не підлягають через відсутність таких господарств[336]. Видається, однак, що у зв’язку з втратою чинності Законом «Про селянське (фермерське) господарство» всі положення нормативно-правових актів, що регулюють відносини з участю таких господарств, слід поширювати на відносини з участю фермерських господарств.

Відповідно до Закону «Про внесення змін до Арбітражного процесуального кодексу України» від 21 червня 2001 р. назва цього Кодексу була замінена на «Господарський процесуальний кодекс України», а в його тексті слова «арбітражний», «доарбітражний», «арбітражний процес» в усіх відмінках замінені словами «господарський», «досудовий» і «судовий процес» у відповідних відмінках. Якщо виходити із тієї логіки, із якої виходив Конституційний Суд при прийнятті згаданого вище рішення від 22 вересня 2005 р., то арбітражних судів більше не існує, а тому і численні положення чинного законодавства, які містять посилання на арбітражні суди, застосуванню не підлягають. Це — неправильно. Зазначення в актах законодавства, які прийняті до 21 червня 2001 р., на арбітражні суди слід тлумачити так, що у всіх відповідних випадках йдеться про господарські суди. У таких же спосіб слід тлумачити і термін «Ради народних депутатів», що вживається в нормативно-правових актах, прийнятих до введення в дію Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» (до 12 червня 1997 р.).

Подібно до цього і п. 5 Постанови Кабінету Міністрів «Про застосування контрактної форми трудового договору з керівниками підприємства, що є у державній власності»[337] («рекомендувати місцевим органам виконавчої влади при укладанні контрактів з керівниками підприємств, що є у комунальній власності, застосовувати порядок, передбачений Положенням, затвердженим цією постановою») не може не застосовуватись тільки тому, що він адресується органам державної влади, а, як правило, керівників комунальних підприємств приймають на роботу органи місцевого самоврядування. З урахуванням історичного тлумачення зазначеного пункту його слід розуміти так, що він адресується органам місцевого самоврядування. І тільки у містах Києві і Севастополі, де комунальні підприємства перебувають в управлінні відповідних місцевих державних адміністрацій, згаданий пункт поширюється на ці адміністрації.

5. Історичний метод тлумачення використовується також у випадках, коли вносяться зміни до акту законодавства чи приймається новий акт, а зміни в інші акти не вносяться. Так, своєрідним хобі для вищого керівництва країни стало внесення змін до структури центральних органів виконавчої влади, ліквідація одних органів та створення інших органів. При цьому в решту актів законодавства тривалий час зміни не вносяться. Повноваження новоствореного державного органу в таких випадках слід визначати на підставі актів законодавства, якими раніше визначались повноваження ліквідованого органу.

6. Є такі випадки, коли в зв’язку із змінами в законодавстві певні нормативні положення втрачають предмет правового регулювання. Так, ч. 1 ст. 535 ЦК встановлює: «У разі збільшення встановленого законом неоподатковуваного мінімуму доходів громадян сума, що виплачується за грошовим зобов’язанням фізичній особі (на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, за договором довічного утримання (догляду) та в інших випадках, встановлених договором або законом), пропорційно збільшується». Але невдовзі після прийняття чинного Цивільного кодексу Верховна Рада прийняла Закон «Про податок з доходів фізичних осіб», яким виключається зміна розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Оскільки подальше збільшення встановленого законом неоподатковуваного мінімуму доходів громадян здійснюватись не буде, ч. 1 ст. 535 ЦК застосовуватись не може внаслідок утрати предмета правового регулювання.

Глава XIII II Дискусійні питання правотлумачення
§ 101. Офіційні роз’яснення

Офіційні нормативні роз’яснення (офіційне нормативне тлумачення) Конституції, законів та інших нормативно-правових актів (роз’яснення, що стосуються невизначеного кола осіб) є обов’язковими лише у випадках, коли повноваження давати такі роз’яснення державному органу, органу влади АРК надане Конституцією України або законом, коли дотримано встановлений порядок надання роз’яснень (тлумачень), що забезпечує набуття чинності актами, якими роз’яснення (тлумачення) оформляються. Виходячи із цих критеріїв обов’язковими слід вважати: 1) рішення Конституційною Суду України (в їх резолютивній частині), в яких дається тлумачення Конституції і законів України; 2) тлумачення, яке дав Верховний Суд нормам матеріального права, неоднаково застосованим касаційними судами, якщо неоднакове застосування стало підставою перегляду відповідних судових