Читати книгу - "Новітнє вчення про тлумачення правових актів"

Часи на рубежі нашої ери за критерієм динаміки розвитку суспільства не можна порівняти із сучасністю, але Закони XII таблиць були чинними впродовж багатьох століть. Тисячоліття дії цих Законів і десять — максимум двадцять років дії українських законів — це речі, які порівняти неможливо, тому динаміка суспільного розвитку урівноважується тривалістю періодів розвитку. Ця тривалість обумовила необхідність врахування соціального контексту при тлумаченні Законів XII таблиць. В Україні законодавство діє нетривалий час і до того ж є нестабільним. Це все обумовлює обмежене значення динамічного тлумачення в Україні.

3. Зміна суспільних відносин з моменту прийняття нормативно-правового акта та першої практики його тлумачення — це основний прояв впливу соціального середовища на тлумачення актів законодавства. Цей аспект соціального контексту особливо помітний на прикладі тлумачення положень законодавства соціально-економічного змісту. Хоч значна частина громадян України залишається бідною, все ж певний прогрес у цій сфері помічається. Коли була прийнята Конституція України, частина третя ст. 46 Конституції («пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом») не могла бути інтерпретована інакше, ніж така, що переважно не закріплює правову норму, а проголошує декларацію конституцієдавця про його соціальні наміри. Через 15 років Конституційний Суд доходить висновку про те, що «неприпустимим є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат і допомогли буде нижчим від рівня, визначеного в частині третій ст. 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати їх людську гідність...»[330]. Це твердження не повністю враховує соціальний контекст, але ж у 1996 р. воно і взагалі було неможливим, бо тоді держава не мала ресурсів для забезпечення хоч би такого невисокого рівня соціального захисту, який забезпечується на цей час.

4. Стабільність демократичного розвитку європейських країн, стабільність тенденції до забезпечення громадянських і політичних прав стала підставою для еволюційного тлумачення Європейським Судом з прав людини Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому Суд виходить із того, що в міру розвитку суспільства права людини і громадянина повинні розширюватись, а передбачені Конвенцією можливі обмеження прав повинні звужуватись. У науковій і науково-практичній літературі ця практика тлумачиться як розширене і обмежене тлумачення положень Конвенції, хоч це є поверхневою характеристикою зазначеної практики, бо її сутність полягає у врахуванні при тлумаченні соціального контексту.

В Україні навряд чи можна помітити прогрес у забезпеченні прав людини у широкому спектрі. Є лише окремі прояви деякої стабілізації ситуації. Все-таки державні посадовці начебто перестали брати участь у вбивствах журналістів. Проте не виключено, що сталося це не тому, що держава стала кращою, а тому, що журналісти стали обережнішими.

5. Як прояв впливу соціального середовища, що змінюється, на тлумачення актів законодавства слід оцінити той позитивний тиск, який Україна відчуває з боку європейської спільноти. Унаслідок історичних причин України відстала у своєму правовому, а більш широко — у демократичному розвитку. «Найсерйознішою об’єктивною перешкодою невдалої реалізації задекларованого курсу країн Центральної і Східної Європи на зближення з Європою Західною, — пише Є. П. Головатий, — були наслідки тривалої відмежованості цих країн в умовах комуністичних режимів від цінностей, на основі яких системно і послідовно розвивалась у повоєнний період Західна Європа»[331]. Перед країнами, що прагнуть приєднатися до Європейського Союзу, були поставлені вимоги, зокрема політичні, виконання яких є неодмінною умовою набуття членства в Європейському Союзі (так звані «Копенгагенські критерії»). Стосовно України Європейський Союз сформулював таку стратегічну ціль як «сприяти виникненню в Україні стабільної, відкритої і плюралістичної демократії, керованої верховенством права...»[332].

Усе це не може не враховуватись при здійсненні в Україні правотлумачної діяльності. Навіть сама підтримка Вищою кваліфікаційною комісією судів України розробки новітнього вчення про тлумачення нормативно-правових актів обумовлена широкими контактами України з інституціями Ради Європи і Європейського Союзу.

6. До ст. 252 КЗпП неодноразово вносились зміни, але при цьому був збережений її основний зміст, відповідно до якого звільнення працівника, який одночасно є членом виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації чи його керівником або профспілковим представником (там, де не утворюється виборний орган), допускається за наявності попередньої згоди, зокрема вищого органу цієї професійної спілки (об’єднання професійних спілок). За часів соціалізму профспілки будувались за принципом так званого демократичного централізму, який насправді реалізовувався як принцип бюрократичного централізму. Тому було добре зрозуміло, який же профспілковий орган позначався як вищий. Коли централізму в організації профспілок не стало, один із судів не визнав вищим щодо професійної спілки, яка діяла на підприємстві, орган профспілкового об’єднання, до якого ця професійна спілка входила, оскільки профспілка увійшла до профспілкового об’єднання добровільно. Апеляційний суд це рішення залишив у силі. Судові інстанції припустилися помилки, бо в умовах демократії та відповідно до ст. 8 Закону «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» всі об’єднання профспілок є добровільними. А тому історичне тлумачення ст. 252 КЗпП давало підстави вищим органом визнати виборний орган об’єднання профспілок, до якого увійшла профспілка підприємства, установи, організації, незалежно від обсягу повноважень, які надаються органам об’єднання профспілок щодо професійних спілок, які увійшли до цього об’єднання.

7. Історичний чинник може обумовити не тільки тлумачення змісту положень актів законодавства, а і сам вибір правових засобів регулювання суспільних відносин. Коли з початку 90-х років минулого століття внаслідок утрати державою (відповідними державними діячами) здатності управляти соціально-економічними процесами стала наростати гіперінфляція, законодавчих засобів захисту майнових інтересів кредиторів не було. Не було закріплене нормативно навіть будь-яке найбільш загальне положення, яке б було правовою підставою захисту прав кредиторів. І ось 28 червня 1996 р. приймається Конституція України, яка визнає Україну правовою державою