Читати книгу - "Новітнє вчення про тлумачення правових актів"

Хоч названий Закон і містить статтю 6, що має заголовок «Договір про надання фінансових послуг», все ж переважно ним встановлюються норми публічного права, точніше права адміністративного, норми якого входять також до комплексної галузі господарського права. Оскільки норми адміністративного права і норми цивільного права мають різні предмети правового регулювання, то колізій між ними не може бути за визначенням. І все ж інтуїтивно відчувається, що колізії між Цивільним кодексом і Законом «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» існують. Це обумовлено тим, що в положеннях названого Закону, в яких текстуально закріплюються норми адміністративного права, логічно вміщуються і норми цивільного права, які виявляються при тлумаченні за допомогою висновків від попереднього правового явища до наступного або навпаки. У положеннях Цивільного кодексу текстуально закріплюються норми цивільного права. Але при тлумаченні цих положень за допомогою висновку від наступного правового явища до попереднього у відповідних випадках виявляються норми адміністративного права, які в цих положеннях закріплюються логічно.

Наведені тут методологічні положення дають можливість вирішення колізій між Законом «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» і Цивільним кодексом. Отже, у § 1 «Позика» глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» Цивільного кодексу не визначається коло осіб, що можуть бути сторонами договорів і зобов’язань позики. Тому такими сторонами можуть бути будь-які учасники цивільних відносин, якщо це не суперечить відповідним спеціальним нормам цивільного права, встановленим законодавчими актами. Якщо такий учасник цивільних відносин виступає в ролі позикодавця, він відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК має право на одержання від позичальника процентів від суми позики. Це — норма цивільного права, яка текстуально закріплена в ч. 1 ст. 1048 ЦК. У цьому законодавчому положенні логічно закріплена також норма адміністративного права, яка виявляється при тлумаченні за допомогою висновку від наступного правового явища (права позикодавця на отримання процентів) до попереднього: не може бути такого, щоб законодавець надав позикодавцеві право цивільне на отримання процентів і при цьому не дав публічно-правового дозволу на їх одержання. Законодавець діє розумно і до того ж він поважає тих осіб, яким від адресує ті норми, які він встановлює. Тому, якщо він надає особі право цивільне на певні дії, то логічно зробити висновок про те, що із положення, яким текстуально закріплюється це право, при тлумаченні виявляється логічно закріплена в ньому норма адміністративного права, відповідно до якої позичальник має таке ж право адміністративного змісту.

Викладене не виключає колізій між наведеними правовими нормами, що встановлені Цивільним кодексом, та правовими нормами, що встановлені іншими актами законодавства. У даному випадку ч. 1 ст. 5 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» встановлює, що «фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами-підприємцями». Із цього законодавчого положення випливає і за допомогою висновку від протилежного виявляється правова норма, відповідно до якої юридичні особи, що не є фінансовими установами, не мають права надавати фінансові послуги. Це — публічно-правова заборона. Із того ж законодавчого положення за допомогою висновку від протилежного випливає публічно-правова заборона на надання фінансових послуг фізичними особами — суб’єктами підприємницької діяльності, якщо законом їм прямо не надане право надавати такі послуги. Звідси ж випливає публічно-правова заборона на надання фінансових послуг іншими фізичними особами. Ці публічно-правові заборони як такі, що закріплені лише логічно і виявляються за допомогою висновку від протилежного, не можуть конкурувати при правозастосуванні з публічно-правовою нормою, що логічно закріплена в ч. 1 ст. 1048 ЦК, виявляється за допомогою висновку від наступного правового явища до попереднього і визнає за учасником цивільних відносин право бути позикодавцем та отримувати проценти від позичальників.

Але публічно-правова заборона на здійснення діяльності щодо надання фінансових послуг особами, що не зазначені в ч. 1 ст. 5 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», яка (заборона) випливає із цього законодавчого положення і виявляється за допомогою висновку від протилежного, посилюється положенням ч. 2 ст. 5 цього ж Закону: «Виключне право або інші обмеження щодо надання окремих фінансових послуг встановлюються законами про діяльність відповідної фінансової установи та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг». Тут право надання фінансових послуг назване виключним. Це надає законодавчому положенню, про яке йдеться, категоричності. Унаслідок цього правова норма, що виявляється при його тлумаченні за допомогою висновку від протилежного, набуває здатності на рівних конкурувати з іншими законодавчими положеннями. Проте і ця правова норма не може конкурувати при правозастосуванні з правовою нормою, що логічно закріплена в ч. 1 ст. 1048 ЦК і надає будь-якій особі право бути позикодавцем та отримувати проценти за договорами позики, оскільки Цивільний кодекс прийнято пізніше, ніж Закон «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Отже, для того, щоб вирішити колізії між положеннями, що текстуально закріплюють норми адміністративного права, з одного боку, і положеннями, що текстуально закріплюють норми цивільного права, із цих положень слід зробити висновки від попереднього правового явища до наступного або навпаки, виявити у такий спосіб логічно закріплені цивільно-правові норми в положеннях, що текстуально закріплюють норми адміністративного права, і логічно закріплені норми адміністративного права в положеннях, що текстуально закріплюють норми цивільного права. Потім відповідно до відомих загальних правил правотлумачення і правозастосування слід вирішити колізії між правовими нормами однакової галузевої належності.

3. Згідно ст. 17 Закону «Про засади запобігання і протидії корупції» органам державної влади та органам місцевого самоврядування забороняється одержувати від фізичних осіб, юридичних осіб безоплатні послуги та майно, крім випадків, передбачених законами або чинними міжнародними договорами України. Що стосується застереження «крім випадків...», то воно буде аналізуватись у наступній главі. Тут же звернемо увагу на адміністративно-правовий характер текстуально закріпленої у зазначеній статті правової норми. Але в цій статті логічно закріплена і норма цивільного права. Вона виявляється при тлумаченні за допомогою висновку від попереднього правового явища (публічно-правової заборони) до наступного. Ця цивільно-правова норма «підводить» відповідні договори під ч. 1 ст. 203 ЦК, яка не допускає суперечності змісту правочину актам «цивільного» законодавства (названий Закон, оскільки він встановлює цивільно-правову норму, є актом цивільного законодавства). Тепер треба співпоставити цю