Читати книгу - "Перспективи Української Революції"

І ми можемо і мусимо це зробити, бо іншого шляху історія нам не дала, іншого шляху немає.

Тим більше, що цей шлях сам проситься, щоб ми на нього стали. В «Самостійнику» (обскубанім) від 21. 11. 1954 року наведено «Плян і деякі уточнення до діяльности тимчасового керівництва ЗЧ ОУН», в якому між повною еклектикою можна знайти гачок, за який треба вхопитись, щоб потягнути за собою все.

А цей гачок точка 12 і 13:

«12.. Впродовж 3–4 місяців відбудеться Конференція ЗЧ ОУН (Скликана «двійкарами», які протягом деякого часу затримали були цю назву) — для розгляду актуальних справ».

«13). Тимчасове Керівництво ЗЧ ОУН після виконання своїх завдань скличе Конференцію, перед якою складе звіт зі своєї діяльности та яка покличе нові керівні органи ЗЧ ОУН».

Я не дуже вірю в те, що «колегія» скличе за 3–4 місяці Конференцію, але все ж сподіваюся, що протягом року вона все таки скличе. Іноді для того, щоб вийти на чистий шлях, неминуче треба буває перейти через брудне болото, бо немає навіть вузенької стежки, щоб оминути болото. Немає ради, треба йти через болото, потім почистити від бруду черевики і йти чистим шляхом. Коли ми самі не підемо через болото, то нас можуть до нього зіпхнути сили, які діють проти нас, а самі ті сили вийдуть на чистий шлях і забруднять його.

Де не можна здобути формальною атакою, треба зайти з тилу. Наскільки я орієнтуюся (і, мабуть, не помиляюсь), рядове членство на нашому терені допоможе нам осягнути нашу мету.

Щиро вітаю Вас, Степане Андрійовичу.

Ні Ст. Бандера, ані цілі ЗЧ ОУН не послухали поради п. Бобровського. Раз тому, що група ЗП УГВР — це не твердиня, до якої варто б заходити, не те що здобувати. Подруге — вони не збирались лізти в болото, як каже п. Ю. Б. А трете й найважливіше — історія таки дала для ОУН інший, її власний шлях, важкий і сповнений жертв, але прямий і чистий. На ньому, в моральному, ідейному і політичному відношенні, немає ані болота, ані обходів і закрутів. Тим шляхом ішов досі націоналістичний, визвольний рух і йтиме далі, аж до перемоги, не дивлячись на ставлені з різних боків перепони й колоди, та не зважаючи на те, що слабодухи відпадають по дорозі.

Так відповів і п. Ю. Бобровський та пішов через болото. Чи тому, щоб здобувати «фортецю» зсередини, чи, може, з іншого мотиву? Шкода, велика шкода такої людини. Бо з тим болотом не так, як у листі писав п. Бобровський. Першим же його кроком було хляпнути болотом на те все, до чого недавно ставився з повагою і, хочемо вірити, щиро, а не по-юдиному, вдавано. Та й не чоботи приходиться замазати достойному доцентові. Ідейно-світоглядові переконання, політичне кредо, послідовність у життєвому прямуванні, особиста честь, гідність і добре ім'я — це не чоботи, які можна почистити, а то й викинути, замінявши новими. Це не так!

ЗА ПРАВИЛЬНЕ РОЗУМІННЯ ВИЗВОЛЬНО-РЕВОЛЮЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ

Стаття ця, за повним підписом Степана Бандери, була надрукована в різдвяному числі тижневика «Шлях Перемоги», Мюнхен, рік II, чч. 1–2/46-47 з 7-го січня 1955 р., розглядає українську післявоєнну політичну діяльність на протязі минулих 10 років і стверджує нестачу поважніших досягнень та прогайнування чимало нагод через погоню за ілюзорним союзництвом із західніми силами; одночасно вона перестерігає перед помилкою розглядати український революційно-визвольний рух, як лише політично-мілітарну кампанію, розраховувану на проведення протягом обмеженого часу, а не як глибинний багатогранний процес.

Ця стаття була передрукована у збірці статтей «Большевизм і визвольна боротьба», Бібліотека Українського Підпільника, ч- 5, вид. 34 ОУН, 1957 р., стор. 184–190. Уривок статті п. н- «Найістотніше в житті й розвитку нації» був надрукований в журналі «Визвольний Шлях», рік вид. XI (XVII), кн. 10/200, за жовтень 1964 р.

* * *

Наближається десятиріччя від закінчення другої світової війни. За той час довелось зробити багато переоцінок, коли йде про міжнародній уклад сил та про ініціятиву й формуючу ролю головних чинників.

Лінії й методи большевицької експансії, проводжуваної за той час із незвичайною послідовністю й успіхом, не були несподіванкою для нікого обізнаного з московським імперіялізмом, зокрема ж, з большевизмом. Але цей факт, що вільний світ, головно західні великодержави, так легко до того допустили, викликав глибоке розчарування у кожного, хто хотів вбачати у Заході певного захисника перед большевицьким поневоленням. Не тільки боротьба УПА проходила за повної байдужости західніх держав. Так само союзницькі зобов'язання й гарантії Заходу супроти тих народів, які у висліді війни опинилися під большевицькою займанщиною, не були дотримані й ані трохи не помогли тим народам. Авторитет західніх великодержав докраю підкопало те, що вони не тільки що не здобулися на успішне підтримання протибольшевицької боротьби інших народів, але цим самим допустили до незвичайно для них небезпечного зросту большевицької сили.

Цілий повоєнний розвиток наглядно показав, що сліпа орієнтація на визволення силами Заходу народів, поневолених московським большевизмом, не має реальних основ. Західні держави не ведуть жодної політики в цьому напрямі й не видно навіть таких поважніших плянувань. їх політика не виходить поза межі концепції «мирної коекзистенції» на підставі збереження існуючого стану.

Тому й всі течії і групи, які в основу визвольних змагань кладуть орієнтацію на вирішну допомогу західніх держав, і до їхньої політики хотіли б достосовувати українську політику — йдуть безвиглядними манівцями. Те, що мало б бути реальним розрахованням, є тільки порожнім бажанням, цілком далеким від дійсности.

За десять літ української повоєнної політичної діяльности на еміграції через погоню за ілюзорним союзництвом з західніми силами та за їхньою допомогою витрачено надаремно чимало енергії, спричинено багато шкідливих конфліктів та знівечено багато цінних здобутків і важливих позицій української самостійницької політики. Ефектів, які можна б враховувати, як поважний причинок для визвольної справи, немає з того жодних. Якщо б ще й ціла закордонна частина визвольно-революційного руху була пішла на той шлях сліпої орієнтації на зовнішні сили та достосування до їхніх бажань, тоді цілість української самостійницької дії за кордоном стояла б сьогодні в безвихідному сліпому куті. Від західніх держав ми всі разом не здобули б тривкішої бази для визвольних змагань, так само, як її не здобули ті групи, що її добивались за всяку ціну. Бо генеральна лінія політики