Читати книгу - "Більшовицько-марксистський геноцид української нації"
- Жанр: Наука, Освіта / Публіцистика
- Автор: П. С. Іванов
Професор П.С. Іванов доводить, що більшовицько-марксистський геноцид української нації має велику попередню історію, що розпочинається марксистським вченням про революційну перебудову світу — вченні наскрізь просоченому брехнею, звіриною злістю, закликами до насильства, до всесвітньої кривавої бойні. Справжню потайну суть, мету марксизму відверто, без найменшого сорому продемонструвала більшовицька революція, затіяна її вождями, одноплемінниками, старанними учнями Маркса лише заради захоплення у свої руки жаданої влади. Особливо ревно, сумлінно більшовицькі вожді засвоїли марксистську ненависть, презирство до села, мужика: у всіх текстах дореволюційних програм більшовицької партії селянство жодного разу навіть не згадувалося як союзник, навіть учасник революції.
Захопивши владу у великій, досить заможній країні, що успішно розвивалася, більшовики за мить занурили її в безодню багаторічної тотальної розрухи, убогості, голоду, неймовірних народних страждань, в непроглядний морок, розпач. Вони встановили на десятиліття диктатуру воістину тваринного режиму масових репресій, беззаконня, нечуваних за своїм бузувірством масових катувань, страт. Цей режим нацькував брата на брата, сина на батька, організував братовбивчу громадянську війну, три моторошні голодомори, вкрив країну густою мережею концентраційних таборів і катівень для допитів, перетворив її в суцільну всенародну в'язницю, залив кров'ю. Він нищив народну культуру, традиції, дав волю, тваринним інстинктам, пристрастям, привселюдно поглумився над вірою, культовими храмами усіх віросповідань, тисячі церков, мечетей, синагог, соборів, монастирів перетворив на склади, стайні, в'язниці, а 60 тисяч із 80 існуючих у той час релігійних закладів— зруйнував вщент. Він прокляв, розіпнув самого Бога, а богами призначив своїх вождів-зарізяк. І сьогодні, через сто років, руїни дивних своєю колишньою красою створінь рук людських, безцінних історичних культових пам'яток по всій країні свідчать, волають про незрозумілу тваринну природу, суть того мерзенного вчення, тієї революції, режиму, який вона запровадила.
Професор П.С. Іванов вказує, що від перших марксистських гуртків, невеликих марксистських організацій і до створення юдо-більшовицької партії, захоплення влади і встановлення диктаторського режиму, найхарактернішою їхньою особливістю було те, що на чолі цих гуртків, організацій, партії, революції, режиму майже завжди стояли одноплемінники Маркса. Особливості більшовизму, його керівної верхівки визначили глибоку ворожість, ненависть до далекого їй і за національними, релігійними і за духовними рисами народу, основою якого було селянство — споконвічний фундамент нації, її культури, віри, традицій, побуту.
Автор доводить, що знищивши куркуля як верству (а це мільйони працьовитих, сумлінних, мудрих, заможних, волелюбних селян і члени їхніх родин), зломивши тим самим здатність села до опору, насильством і обманом здійснивши суцільну колективізацію, більшовики назавжди відібрали в селян землю і перетворили їх поголовно в пролетарів. Використавши в 20-х роках у війні із селянством страшну зброю — голод, голодомор, заново випробувавши і належно оцінивши його високу ефективність, юдо-більшовики взяли ці методи на постійне озброєння і застосували її ще двічі — у 1932–1933 роках і 1946–1947 роках. У ці періоди зазначені методи були вже значно вдосконалені, доведені до «кондиції», про яку мріяв Троцький, — коли «матері їдять своїх дітей». Вони застосовували цю улюблену ще стародавніми юдеями зброю вибірково — насамперед для найзаможніших, багатих хлібом регіонів, де суцільна колективізація напоролася на завзятий, запеклий опір селян. Серед них лідирували Україна і заселені переважно роботящими, сумлінними, вмілими українцями Кубань, Поволжя та деякі райони Сибіру.
Ситуація з пануванням сіонізму у Росії й в Україні дуже схожі. Істотна різниця, мабуть, тільки в тому, що в російській Думі сіоністи ще не становлять більшість, а в Україні давно вже немає українського, а є ворожа й антиукраїнська Верховна Рада.
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
ІВАНОВ П. С
Більшовицько-марксистський геноцид української нації
…Нам було зрозуміло, що революція має
тільки одного справді страшного ворога — Росію [1].
К. Маркс, Ф. Енгельс
Росія, ця варварська раса, страшенно могутня…
…Слов'янські варвари — природні
контрреволюціонери, особливі вороги демократії [2].
К. Маркс
Необхідна безжалісна боротьба не на життя,
а на смерть зі зрадницьким щодо революції
слов'янством… винищувальна війна і безжалісний терор…
…Кривавою помстою відплатить слов'янським
варварам всезагальна війна… Вона цілковито знищить…
цілі реакційні народи — і це теж буде прогресом! [2]
Ф. Енгельс
Цей геноцид має велику попередню історію, що розпочинається марксистським вченням про революційну перебудову світу.
Викладене в десятках товстих томах Маркса і в стисло-концентрованому, спресованому до гасел «Маніфесті комуністичної партії»[1], це вчення наскрізь просочене звіриною злістю, закликами до насильства, до всесвітньої кривавої бойні. Складається враження, що автор цього маячного навчання страждав патологічною ненавистю до усього світу, роду людського або, як сказав поет: — И все, что пред собою видел, он презирал и ненавидел! Наче в нього не було нічого такого, що дороге більшості людей — батьківщини, національності, моралі, честі, совісті, сорому, не було нічого святого. А була лише всепожираюча демонічна жага влади, світового панування з метою переробити цей ненависний йому рід людський за власним огидним образом і подобою.
Особливо люто він зневажав, ненавидів село, селянство: «ідіотизм сільського життя» [1]; «Селяни — не революційні, а консервативні. Навіть більш, ніж реакційні: вони прагнуть повернути назад колесо історії» [2]. Для Маркса, зведеного, немов курок, готового, до революції, людини, що скеровує колесо історії тільки вперед, важко навіть уявити більшого ворога, аніж байдужого до революції селянина, який ще й перешкоджає, крутить його колесо назад.
Фахівці давно розкрили, а саме життя, за минулі від часу його написання майже 200 років, незаперечно засвідчило неспроможність, хибність марксового вчення, яке не витримало перевірки часом і зазнало цілковитого краху. Не збулися основні його передбачення, пророцтва: капіталізм так і не загинув, а навпаки, успішно розвивається; так і не знищена приватна власність: буржуа, капіталісти, бізнесмени процвітають і виявилися не такими вже всі підряд людожерами, якими зображав їх великий революціонер-«гуманіст»; вони не «тремтять» перед своїм «гробарем» — робітничим класом, з яким у розвинутих капіталістичних країнах виробили взаємоприйнятні виробничі відносини, що забезпечили йому чудові трудові і соціальні умови. Після розвалу СРСР, що тримав на у багнетах весь соціалістичний табір, тільки Північна Корея і Куба ще прямують марксистським шляхом, пожинаючи гіркі плоди. Більше охочих вставати на цей шлях у нинішньому світі немає. А Китай давно бурхливо розвивається не за марксівськими рецептами.
* * *
До того ж це вчення виявилося і наскрізь брехливим.
Під прикриттям гучних закликів, гасел про нібито батьківське співчуття до нещасних пролетарів, робітників, заради щастя яких і проголошувалася, мовляв, всесвітня комуністична революція, ретельно була замаскована справжня засекречена мета: за допомогою революції пролетарів здобути світове панування, абсолютну владу, диктатуру для марксів і К°.
«Серед усіх класів, що протистоять нині буржуазії, тільки пролетаріат є справді революційним класом… першим кроком революції є перетворення пролетаріату в панівний клас… Пролетаріат використовує своє політичне панування для того, щоб вирвати в буржуазії крок за кроком весь капітал, централізувати всі засоби виробництва в руках держави, тобто пролетаріату» [1], а насправді в руках марксистської верхівки, що править пролетаріатом. Це і є справжня мета, мрія марксизму.
Чому саме пролетарів Маркс визначив головною революційною силою? Чому не робітників, хоча, немов спритний циркач, жонглер, без кінця підлещується до них, розхвалює, ставить поруч із пролетарями, то міняє їх місцями, обіцяє то пролетарям, то робітникам світове панування і саму революцію називає то пролетарською, то робітничою? Чому остаточно обирає все-таки пролетарів і в завершальному гаслі свого Маніфесту для робітників місця не знаходить: «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!»? Випадково все це чи ні? Ні, звичайно, тому що в Маркса випадків не буває, усе продумано, враховано, до дрібних деталей: великий учений, мислитель все-таки.
Справа стає зрозумілішою, коли довідуєшся, що означає слово «пролетар», що це за людина. У словнику В. І. Даля читаємо: пролетар — це бобир, бездомний або безземельний, безпритульний. В інших словниках: «найнижча незаможна верства громадян», «декласовані верстви суспільства». У самого Маркса: «Люмпен-пролетаріат — пасивний продукт гниття найнижчих пластів старого суспільства… пролетаріат не має власності… немає нічого свого, що потрібно було б йому охороняти… його ставлення до дружини і дітей не має нічого спільного із сімейними відносинами… Закони, мораль, релігія — усе це для нього всього лише забобони» [1]. Від Маркса ще можна довідатися, що пролетарі не мають також батьківщини і національності, тобто роду-племені. Отже, крім усього іншого, вони ще й безродні, інтернаціоналісти, космополіти.
От яка людина, названа «пролетарем». І коли такі люди «об'єднуються» — виходить «пролетаріат».
І світове панування саме таких людей проголошує Маркс, саме їх закликає за допомогою насильства захопити всі багатства, скарби світу і внаслідок цього стати щасливими. Лише їх він вважає здатними на такий «подвиг». Маркс довго шукав виконавців своїх сатанинських задумів і таки знайшов: лише покидьки, здатні на такі «подвиги», бо для людей з нормальною психікою, мораллю, совістю ці «подвиги» огидні. І якщо очолити пролетарів (а це значно простіше, ніж очолити робітників, повну довіру і слухняність яких необхідно завоювати) у боротьбі за світове панування, то це панування автоматично опиниться в руках марксистських вождів.
І саме в цьому весь фокус, суть і секрет марксизму.
* * *
На Росію, добродії, мені наплювати, це тільки мотлох.
Я ненавиджу селян, мужиків… Селяни уособлюють усе те, що я ненавиджу — традиції, віру, релігійний ентузіазм, ручну працю. Я заграю, навіть підлещуюсь до них, але я їх ненавиджу. Я бажаю, щоб вони всі загинули, всі до одного…
…Я сподіваюся, що ми вигадаємо спосіб… замордувати всіх селян…
…Кров — найкраще добриво, яке дає нам природа [3].
В. Ленін
Ми повинні перетворити Росію на пустелю, населену білими неграми, яким ми дамо тиранію, що ніколи і не снилася найстрашнішим деспотам Сходу… Ми проллємо такі ріки крові, перед якими здригнуться і сполотніють усі втрати капіталістичних воєн… Найбільші банкіри з-за океану якнайтісніше працюватимуть з нами. Якщо ми виграємо революцію, розчавимо Росію, то на її похоронних уламках зміцнимо владу сіонізму і станемо такою силою, перед якою увесь світ опуститься на коліна. Ми покажемо, що таке справжня влада. За допомогою терору, кривавих лазень ми
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Більшовицько-марксистський геноцид української нації», після закриття браузера.
