Читати книгу - "Перспективи Української Революції"

ВІД ВИДАВЦІВ

В історії кожного народу є люди, які опиняються в центрі доленосних подій, стають ініціаторами, організаторами і провідниками масштабних суспільних рухів. З часом їх імена набирають символічного значення і для наступних поколінь служать віхами й орієнтирами, що ними нащадки позначають довгий шлях свого народу до свободи. Має таких людей і Україна. І крізь морок століть та отруйний пропагандивний чад окупацій пробивалися до свідомості народу імена Івана Мазепи, Симона Петлюри, Степана Бандери. Їх не вдалося замовчати навіть нашим найлютішим ворогам, бо вони ввійшли називними в історичну парадигму багатосотлітніх українських визвольних змагань: козаччина, Хмельниччина, мазепинство, гайдамаччина, коліївщина, петлюрівщина, бандерівщина. А за ставленням до цих особистостей і досі свої і чужі розрізняють серед нас українців і малоросів, друзів і ворогів, борців і рабів.

Однією з найяскравіших знакових постатей в нескінченному ряді подвижників українського національно-визвольного руху є Степан Бандера — Провідник ОУН, теоретик, організатор і символ героїчної і безкомпромісної боротьби українців за власну державність і свободу народів у 30–50 роках XX століття. Та лише в останні роки в українців, особливо на Великій Україні, з'явилася можливість одержати об'єктивну інформацію про цю незвичайну Людину. Зараз, перед 1999 роком, коли сповнюється 90 років від дня його народження і 40 років з дня смерті від рук московського найманця, з'являється все більше відомостей про його діяльність. Так знетямлена окупантом Україна наново відкриває для себе Степана Бандеру.

Але були й залишаються невідомими для широкого загалу його теоретичні праці з проблем націоналізму, організованого націоналістичного руху, завдань і форм національно-визвольної боротьби.

Раніше від творів Степана Бандери «берегли» українців окупанти. Зараз — ті, що в умовах незалежності України паразитують на тілі грабованого ними українського народу, — з тих же причин.

Той же інстинкт самозбереження керує й численними «спадкоємцями» ОУН—УПА в діаспорі і в краю. Очолюючи різні організації, фонди, спілки та інші «фасади», вони успадкували посади і славу, але не святу справу своїх попередників. Ці політичні імітатори аж ніяк не зацікавлені в поширенні творів Степана Бандери. Адже тоді для кожного стане очевидним те провалля, яке відмежовує їх корисливу метушню від справи, за яку віддав своє життя Провідник. Шість років — відколи до наших рук уперше потрапив збірник вибраних праць Степана Бандери «Перспективи Української Революції» — ми переконували цих «провідних» і «чолових» діячів у нагальній необхідності перевидати цю книгу. Не захотіли: хтось відкручувався, хтось відмахувався, хтось відмовчується й досі.

А потреба у цьому виданні зростає. Шириться національно-державницький рух, націоналізм стає світоглядною основою для все більшої кількості українців, особливо молоді, українці зараз, як ніколи досі, близькі до заповітної мети — власної національної держави. І дуже важливо, щоб у цей доленосний час нинішнє покоління могло користуватися працями Степана Бандери — цим невичерпним джерелом віри й думки, снаги, натхнення і сили для кожного борця за світлу долю України.

І ось це видання здійснено. До його появи спричинилося багато людей, часто далеких від організованого націоналізму. Але об'єднувало нас усвідомлення того, ким був, є і завжди буде для українців Степан Бандера. Разом ми зробили все необхідне, щоб у ювілейний рік нашого Провідника його твори нарешті повернулися в Україну. Спільними зусиллями доконано важливого чину. З цим і привітаймо — себе і всіх читачів цієї книги.

Полковник Василь ІВАНИШИН, Провідник ВГСПО «Тризуб» ім. С. Бандери

Полковник Дмитро ЯРОШ, Голова Центрального Проводу.

Сотник Петро БОБИК, Президент видавничої фірми «Відродження».

ПЕРЕДМОВА

Багатство тематики, що її охоплює Степан Бандера у цій книзі, нехай не лякає вдумливого читача. Твори автора мають незмінно одну золоту нитку, яка проходить крізь усі міркування й глибинні аналізи подій і процесів української визвольної боротьби. Степан Бандера зосереджує свою увагу передусім на всебічній розробці перспектив української національно-визвольної революції, і це є центральна тема його інтелектуальної творчости. Підходячи до цієї основної теми, раз-у-раз з різних точок бачення, аналізуючи різні її аспекти з внутрішнього чи зовнішньо-політичного боку, автор розгортає власнопідметні, закономірні, — зумовлені українськими якостями й вартостями, ориґінально-українськими первнями, революційним незнищенним людським українським потенціялом і геополітичним становищем України, її природними багатствами, вродженим генієм та трудолюбивістю нації, — перспективи розвитку української національно-визвольної революції. Залізна логіка його арґументації, передбачливість щодо розвиткових процесів, стимульованих революційною ідеєю, революційними кадрами й революційною пляновою дією, аналіза внутрішніх протиріч імперії й системи, спричинюваних і поглиблюваних революційно-визвольними націоналістичними діями, — дає нам образ не лише зенітного пункту — всенароднього повстання, але й переможної визвольної війни уярмлених націй проти російського окупанта й більшовицької тиранської тоталітарної системи. Зосередження автора на цій головній справі визвольної боротьби України цілком не означає нехтування ним різновидних компонентів боротьби й росту нації взагалі.

Немає важливої проблеми у житті нації, якої Степан Бандера у своїй багатій інтелектуальній, публіцистичній і журналістичній творчості не заторкнув би, не менш і в своєму різноманітному листуванні, з оприлюдненням якого з різних причин ще доведеться зачекати. Але суть справи у тому, що в ієрархії вартостей і завдань Степан Бандера відсував усе другорядне, наприклад, внутрішньо-партійні суперечки, внутрішньо-український партійно-політичний комплекс на дальший плян, згл. вмуровував його відповідно до питомої ваги даного явища у велику будівлю успішного розгортання національно-визвольної революції.

Він аналізував всебічно значення спільного фронту поневолених російським імперіялізмом і комунізмом націй, об'єднаних в Антибільшовицькому Бльоці Народів (АБН), надаючи цій спільній боротьбі особливої ваги. Ставка на власні сили України у великому таборі поневолених націй, які життєво зацікавлені у розвалі російської імперії й знищенні більшовизму, — докладно розроблена автором як дороговказ не лише для революційної ОУН. Степан Бандера глибинно розумів найінтимніші тонкощі й можливі ускладнення спільного фронту поневолених націй, якщо не поставити його на правильних основах — респектування абсолютного суверенітету кожного партнера спільного фронту.

Автор бачив імперію й систему зсередини й іззовні, її слабкість і силу, яка радше полягала й полягає в духовій, ідейній і політичній слабкості вільних націй світу. Викриваючи політику т. зв. мирної коекзистенції майже чверть століття тому, автор як політичний візіонер передбачає усі від'ємні й руїнні елементи її для вільних націй. Його аргументацію того часу можна дослівно повторити стосовно сучасної політики т. зв. детанту.

Насправді з точки зору передбачливого не тільки революційно-визвольного лідера, але державного мужа високої якости, автор розкриває дійсну альтернативу до атомової війни, альтернативу, що її основні засади мають незмінне тривале значення.

Уважаючи, що шляхом визволення України та інших поневолених націй є орієнтація й розбудова власних сил революції, автор сміливо вимагає від