Читати книгу - "Сповідь відьом. Тінь ночі"

Я зробила глибокий вдих і зосередила мою енергію. Я знала слова обох заклинань, і мені захотілося зрушити яйце з місця, дуже захотілося. «Магія — це всього-на-всього здійснене бажання», — нагадала я собі.

Я сфокусувала свої бажання на яйцеві. Воно підскочило на столі лише один раз, а потім знову опустилося на його поверхню. Я мовчки повторила заклинання. Знову і знову.

Минуло кілька хвилин, а єдиним результатом моїх зусиль стали краплини поту, що виступили на моєму чолі. Усе, що мені треба було зробити, — це підняти яйце й розбити його. Але мені це не вдалося.

— Вибач, — промимрила я, звертаючись до свого живота. — Якщо тобі поталанить, то ти станеш таким, як батько, а не безталанною відьмою, як я. — Живіт забурчав. Нерви та швидкі гормональні зміни, пов’язані з вагітністю, давалися взнаки на процесі травлення.

Цікаво, а в курей буває ранкова нудота? Я схилила голову і поглянула на яйце.

У якоїсь бідолашної курки забрали її іще не вилуплене курча, щоб нагодувати родину Норманів. Моя нудота посилилася. Може, варто подумати про перехід на вегетаріанську їжу хоча б на час вагітності?

«А, може, немає там ніякого курчати, бо не кожне яйце буває заплідненим», — подумала я, намагаючись заспокоїти себе. Моє третє око зазирнуло під шкаралупу та товстий шар білка і поглянуло на жовток. На його поверхні виднілися сліди життя у вигляді тоненьких червоних ниточок.

— Запліднене, — сказала я, зітхнувши, і завовтузилася на своїх руках. Свого часу Емілі з Сарою тримали курей. Щоб висидіти яйце, курці потрібно лише три тижні. Три тижні тепла й турботи — і з’являється маленьке курча. Мені здалося несправедливим те, що я змушена чекати кілька місяців, щоб моя дитина побачила світло дня.

Тепло й турбота. Такі прості речі, однак вони забезпечували появу нового життя. Що там казав колись Метью? «Усе, що потрібно дітям — це любов, турбота дорослих та затишне місце, куди завжди можна було б повернутися». Те ж стосувалося й курчат. Я уявила собі, що то є таке — бути огорнутою з усіх боків теплими перами матері-квочки і надійно захищеною від ударів та синців. Чи відчуватиме наше дитя те саме, плаваючи у глибині мого черева? Якщо ні, то чи існує для цього якесь заклинання? Заклинання, сплетене з відповідальності, що огорне дитя турботою й теплом, та любові, однак достатньо добре й лагідне, щоб забезпечити йому і безпеку, і свободу дій?

— Це моє щире бажання, — прошепотіла я.

Пік.

Я озирнулася. Багато хазяїв тримали у своїх домівках невелику кількість курей біля камінів.

Пік.

Звук ішов з яйця, що лежало на столі. На ньому показалася тріщина, а потім — маленький дзьобик. Двійко очиць отетеріло поглянули на мене з-під мокрих лискучих пір’їнок.

Позаду мене хтось охнув. Я обернулася. Енні, затуливши рукою рота, витріщалася на курча, що з’явилося на столі.

— Тітко Сюзанно, — гукнула Енні, опускаючи руку. — Невже це?.. — І дівчинка замовкла, показуючи на мене рукою.

— Так. Це — результат нового заклинання, яке склала пані Ройдон. Іди поклич Гуді Альсоп. — Сюзанна крутнула свою племінницю і підштовхнула її туди, звідки вона прийшла.

— Мені не вдалося помістити яйце у миску, пані Норман, — сказала я винуватим тоном. — Заклинання не спрацювали.

А курча, войовничо вмостившись на сідничку, запищало на знак протесту.

— Не спрацювало? Та я взагалі починаю думати, що ви й поняття зеленого не маєте, що таке відьма, — глузливо мовила Сюзанна.

Я починала думати те саме.

20

Тиша, що вляглася в аукціонному домі Сотбі на Бонд-стріт у Лондоні, здалася Фебі неспокійною й бентежною. Хоча вона працювала в офісі Сотбі вже два тижні, їй і досі не вдавалося призвичаїтися до цієї споруди. Вона підстрибувала від кожного звуку: від дзижчання світильників над головами, від того, що охоронці безперервно смикають двері, перевіряючи, чи зачинені вони, від далекого звуку записаного сміху в телевізорі.

Оскільки Феба була молодшим клерком відділу, то їй випало чергувати біля замкнених дверей, чекаючи на прибуття доктора Вітмора. Сільвія, її начальниця, вперто наполягала, щоб хтось неодмінно зустрів цього чоловіка після закінчення робочого дня. Феба підозрювала, що це було абсолютно незаконно, але була надто новим новачком на роботі, щоб спромогтися на щось більше за слабкий протест.

— Звісно, тобі доведеться залишитися. Він буде приблизно о сьомій, — спокійно сказала Сільвія, мацаючи своє намисто з перлинами і забираючи зі столу квиток на балет. — До того ж, тобі сьогодні все одно ж нема куди йти?

Сільвія мала рацію: Фебі все одно не було куди йти.

— Але ж хто він? — спитала Феба. Це було цілком доречне запитання, але Сільвія зобразила на своєму обличчі страшенне обурення.

— Він — з Оксфорду, важливий клієнт нашої фірми. Це все, що тобі слід знати, — відказала Сільвія. — У Сотбі найбільше цінують конфіденційність. Невже ти не засвоїла цього на підготовчих курсах?

Тож Феба так і залишилися сидіти за своїм робочим столом. Уже давно минула обіцяна сьома година, а вона все сиділа. Аби згаяти час, вона проглянула файли, щоб дізнатися більше про доктора Вітмора. Вона не любила зустрічатися з людьми, не дізнавшись по максимуму про їхнє минуле. Може, Сільвія й гадала, що їй достатньо знати лише ім’я цього чоловіка та його, так би мовити, «вірчі грамоти», але Феба вважала інакше. Мати навчила її, якою цінною зброєю може стати особиста інформація, якщо застосувати її проти гостей на вечірках та званих обідах. Однак Фебі так і не вдалося знайти жодного Вітмора в архівах Сотбі, а його відвідувацький номер спричинився до знаходження простої картки в замкненій шафі. На тій картці був напис: «Родина де Клермон — довідки у президента фірми».

П’ять по восьмій вона почула, як з того боку хтось підійшов до дверей. Чоловік мав грубуватий, але навдивовижу мелодійний голос.

— Це іще одна безнадійна гонитва, на яку ти послала мене цього тижня, Ізабо. Будь ласка, постарайся не забувати, що я маю власні справи. Наступного разу пошли Алена. — Настала нетривала тиша, а потім розмова продовжилася. — А ти гадаєш, що я не зайнятий? Я зателефоную тобі пізніше, після того як з ними побачуся. — Чоловік стиха вилаявся. — Заради Бога, скажи своїй інтуїції, нехай вона перепочине.

Чоловік мав