Читати книгу - "Сповідь відьом. Тінь ночі"

— Дякую за пораду, пані. Певен, що знайду в тому закладі щось цікаве для себе. Тим часом П’єр почекає у вашому дворі. Він не боїться холоду, — відказав Метью і посміхнувся, по-вовчому блиснувши зубами.

Сюзанна скорчила невдоволену міну і різко обернулася.

— Ходімо, Джефрі, — гукнула вона через плече. Джефрі схопив за шкірку свого молодшого брата, кинув іще один зацікавлений погляд на Метью і пішов за матір’ю. — Заходьте, коли приготуєтеся, пані Ройдон.

— Неймовірно! — прошепотіла я, коли Нормани зникли з виду. — Напевне, вона — пра-пра-пра-прабабця Софі, не інакше.

— Напевно родовід Софі йшов по лінії Джефрі або Джона, — припустив Метью, задумливо потираючи підборіддя. — Один із цих хлопців є тією відсутньою ланкою в ланцюжкові обставин, що веде від Кіта й срібної шахової фігури до родини Норманів, а потім — до Північної Кароліни.

— Майбутнє і справді піклується саме за себе, — сказала я.

— Я так і думав. Що ж стосується нинішнього моменту, то П’єр буде прямо тут, а я — неподалік. — Тоненькі зморшки навколо його очей поглибилися. Навіть у найкращі часи він не хотів відходити від мене далі ніж шість дюймів.

— Я ж не знаю, скільки часу на це піде, — сказала я, стиснувши його руку.

— Це не має значення, — заспокоїв мене Метью, легенько торкнувшись губами до мого рота. — Залишайся тут стільки, скільки тобі потрібно.

Коли я увійшла до будинку, Енні похапцем зняла мою накидку, швидко повернулася до каміна і схилилася над його горном.

— Обережно, Енні, — стривожено сказала Сюзанна. Енні зняла плитку каструльку з металевої підставки над вогнем. — Ця настойка потрібна доньці Гакета як снодійне, а її інгредієнти коштують чимало грошей.

— Мамо, я не можу в ній розібратися, — сказав Джефрі, дивлячись на мене. Для свого юного віку він мав бентежно-розумні очі.

— Я теж не можу. Але саме через це, вочевидь, вона сюди й прийшла. Підіть із братом до сусідньої кімнати. І сидіть там тишком-нишком. Батько спить, і будити його не варто.

— Слухаю, мамо, — сказав Джефрі, беручи зі столу двох дерев’яних солдатиків та макет корабля. — Цього разу ти будеш сером Волтером Рейлі, щоб мати змогу виграти битву, — пообіцяв він своєму братові.

Настала тиша, і Сюзанна та Енні мовчки дивилися на мене. Зі слабенькими імпульсами енергії Енні я вже була знайома. Але безперервний потік потужної допитливості, що линув від Сюзанни, застукав мене зненацька. Моє третє око розкрилося. Нарешті хтось збудив мою відьмацьку допитливість.

— Мені некомфортно, — сказала я і відвернулася, уникаючи незмигного погляду Сюзанни.

— Так і має бути, — тихо відповіла вона. — Чому ви потребуєте моєї допомоги, пані?

— Мене зачаклували. Це не те, що ти думаєш, — заспокійливо сказала я, коли Енні відразу ж відступила від мене на крок. — Мої батько й мати належали до відьмацького племені, але жоден із них не розумів природи моїх талантів. Їм не хотілося, щоб я вскочила в якусь халепу, і тому вони зачаклували мене. Однак тепер їхні чари дещо послабли, і почали траплятися дивні речі.

— Наприклад? — спитала Сюзанна, вказавши Енні рукою на стілець.

— Кілька разів я викликала відьмоводу, хоча це було досить давно. Інколи я бачу кольори навколо людей, але не завжди. Колись я доторкнулася до плоду айви, і він зморщився й засох. — Я ретельно уникала згадок про набагато більш видовищні прориви моєї магії. Не розповіла я й про химерні блакитно-бурштинові пасма в кутках, про писані тексти, що тікали з книжок Метью, та про те, як від мого погляду з черевиків Мері втекли ожилі бджола та змія.

— А чи не були ваша мати або ваш батько водовідьмами? — спитала Сюзанна, намагаючись вловити сенс у моїй розповіді.

— Не знаю, — чесно відповіла я. — Вони померли, коли я була ще малою.

— У такому разі ви, можливо, маєте сильніші здібності до цього різновиду відьмацького ремесла. Багато кому хотілося б за допомогою магії опанувати грубу силу води та вогню, але далеко не всім це вдається, — сказала Сюзанна з ноткою співчуття в голосі. Моя тітка Сара вважала, що відьми, котрі покладалися на магію природної стихії, були дилетантами. Сюзанна ж навпаки схильна була вважати заклинання нижчою формою магічних знань. Я тихо зітхнула, засмучена такими химерними проявами упередженості. Хіба ж ми всі не відьми?

— Моя тітка не змогла навчити мене багатьом закляттям. Інколи мені вдається запалити свічку. Колись мені вдалося наблизити до себе предмети.

— Але ж ви вже доросла жінка! — сказала Сюзанна, взявши руки в боки. — Навіть Енні вміє більше, а їй всього-на-всього чотирнадцять! Ви можете робити з рослин приворотне зілля?

— Ні. — Колись Сара хотіла навчити мене робити отрути, але я відмовилася.

— Ви цілителька?

— Ні, — сказала я, починаючи розуміти пригнічений настрій Енні.

Сюзанна зітхнула.

— Не знаю, навіщо Ендрю Габбарду знадобилася моя поміч. Я й так маю достатньо клопотів із моїми клієнтами, хворим чоловіком та двома неповнолітніми синами. — Вона взяла з полиці щербату миску та коричневе яйце з підставки біля вікна. Потім поклала їх переді мною на стіл і підсунула крісло. — Сядьте й підсуньте руки собі під ноги.

Заінтригована, я зробила так, як мені сказали.

— Ми з Енні підемо зараз до будинку вдовиці Гакет. Поки нас не буде, ви маєте перенести вміст оцього яйця в цю миску, не користуючись при цьому руками. Для цього потрібно два заклинання: заклинання руху й просте заклинання розкриття. Моєму молодшому сину Джону лише вісім, але він уже здатен зробити це, не задумуючись ані на хвилину.

— Але ж…

— Якщо до мого повернення яйце не опиниться у мисці, вам ніхто не зможе допомогти, пані Ройдон. Можливо, ваші батьки вчинили правильно, зачаклувавши вас, якщо ваша енергія настільки слабка, що ви навіть яйця не здатні розбити.

Енні винувато поглянула на мене і підняла каструльку з зіллям. Сюзанна накрила її кришкою.

— Ходімо, Енні.

Сидячи на самоті у вітальні Норманів, я стала вдивлятися в яйце та миску.