read-books.club » Сучасна проза » Рукопис, знайдений у Сараґосі 📚 - Українською

Читати книгу - "Рукопис, знайдений у Сараґосі"

144
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Рукопис, знайдений у Сараґосі" автора Ян Потоцький. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 106 107 108 ... 203
Перейти на сторінку:
прислужувати нам за столом…

— Якщо ти, сеньйоре, будеш зі своєю коханкою, — відповів я, — тоді я з задоволенням можу вам прислужувати, бо стаючи корисним для тебе, я тим самим ушляхетнюю свій вчинок.

Сказавши це, я попрощався з кавалером і подався на вулицю Толедо. Запитав про будинок сеньйора Авадоро, але ніхто не міг мені відповісти. Тоді я запитав про будинок Феліпе дель Тінтеро Ларґо. Мені показали балкон, де я побачив солідного чоловіка, який курив сиґару і — як мені здалося — рахував черепиці на палаці герцоґа Альби. Голос природи живо відгукнувся в моєму серці, але водночас мене зацікавило, що природа обдарувала батька таким надлишком поважності, так мало приділивши її в той же час синові. Я гадав, що вона вчинила б краще, розділивши ту поважність порівну між обома; щоправда, я тут же подумав, що Господу слід дякувати за все, і задовольнившись цим висновком, повернувся до товаришів. Ми пішли спробувати ковбаски в перекупки, які так мені припали до смаку, що я зовсім забув про обід у кавалера.

Під вечір я помітив обох жінок, які заходили до його дому. Бачачи, що вони залишаються там досить довго, я пішов довідатись, чи не потрібні мої послуги, але саме в цей момент вони вийшли. Я звернувся з кількома двозначними словами до гарнішої, яка замість відповіді легенько вдарила мене віялом по щоці. Трошки пізніше до мене підійшов молодий чоловік досить пихатого вигляду з вишитим на плащі мальтійським хрестом. Решта його одягу зраджувала в ньому подорожнього. Він запитав мене, де живе кавалер Толедо. Я відповів, що можу його відвести. В передпокої ми не знайшли нікого, тому я відчинив двері й увійшов разом з ним усередину.

Кавалер Толедо страшенно здивувався.

— Що я бачу, — вигукнув він, — чи це ти, любий мій Аґіларе? Ти в Мадриді, яке ж це щастя! А що там діється на Мальті? Що поробляє великий маґістр? А великий командор? А пріор послушників? Дай же я обніму тебе, любий друже!

Кавалер Аґілар відповідав на це з такою ж чулістю, але з далеко більшою повагою. Я здогадався, що двоє приятелів захочуть повечеряти разом. У передпокої я знайшов потрібний посуд і побіг чимшвидше по вечерю. Коли стіл був уже накритий, кавалер Толедо попросив мене принести з винарні дві пляшки французького шипучого вина. Я виконав його прохання і відкрив пляшки.

Тим часом обидва приятелі розмовляли, пригадуючи безліч спільних спогадів, після чого Толедо сказав:

— Не розумію, яким чином, обдаровані зовсім протилежними характерами, ми можемо жити в такій тісній дружбі. Тобі притаманні всі чесноти, я ж, незважаючи на це, люблю тебе так, наче ти найгірший чоловік на землі. І я справді поведінкою своєю підтверджую ці слова, бо я досі ні з ким не заприятелював у Мадриді, і ти все ще залишаєшся єдиним моїм другом. Але, правду кажучи, я не настільки ж вірний у коханні.

— Ти все ще дотримуєшся тих самих поглядів стосовно жінок? — запитав Аґілар.

— Не зовсім, — відповів Толедо, — раніше я чимшвидше кидав одну коханку заради другої, тепер же переконався, що в цей спосіб трачу надто багато часу й зазвичай розпочинаю новий роман, ще не закінчивши перший, а десь вдалині вже виглядаю третій.

— Отже, — сказав Аґілар, — ти все ще не зрікся своєї легковажності?

— Я ні, — відповів Толедо, — але боюся, щоб вона мене не покинула. Мадридські жінки мають у своєму характері щось таке улазливе, таке невідчепне, що людина часто мимоволі стає більш моральною, ніж би їй того хотілося.

— Я зовсім не розумію твоїх слів, — сказав Аґілар, — зрештою, в цьому немає нічого дивного, адже наш орден — військовий і водночас духовний; ми приносимо обітницю і як монахи, і як священики.

— Саме так, — додав Толедо, — або як жінки, коли вони присягають на вірність чоловікам.

— І хто ж із нас знає, — сказав Аґілар, — чи не чекає їх страшна кара на тому світі за порушення присяги?

— Друже мій, — сказав Толедо, — я вірю у все те, в що повинен вірити християнин, але мені здається, що тут є певне непорозуміння. Це що ж, чорт забирай, ти хочеш, щоб дружину оїдора Ускаріса цілу вічність смажили в огні тільки за те, що вона сьогодні одну годинку провела зі мною?

— Віра вчить нас, — відповів Аґілар, — що є ще й інші місця для покаяння.

— Ти маєш на думці чистилище, — сказав Толедо. — Я пройшов крізь нього, коли був закоханий у ту чортову Інесу з Наварри, найдивовижніше, найвимогливіше і найревнивіше створіння, яке я бачив колись у житті; але відтоді я зарікся мати будь-коли справу з театральними богинями. Але я тут патякаю, а ти ані п’єш, ані закусюєш; я вже спорожнив цілу пляшку, а твоя чарка все ще повна. Про що ти думаєш? Над чим так замислився?

— Я замислився, — сказав Аґілар, — над сонцем, яке сьогодні бачив.

— Не можу тобі заперечити, — перебив його Толедо, — бо я теж його бачив.

— Замислився також, — додав Аґілар, — над тим, чи побачу його завтра.

— Я не сумніваюся в цьому, особливо якщо не буде туману.

— Не ручайся, бо я, може, не доживу до завтра.

— Мушу сказати, — промовив Толедо, — що ти привіз нам з Мальти думки, які не надто надаються до столу.

— Людина завжди упевнена в своїй смерті, — перебив його Аґілар, — лиш ніколи не знає, коли прийде її остання хвилина.

— ГІослухай-но, — сказав Толедо, — признайся, від кого ти почув такі приємні новини? Це мав бути хтось дуже потішний. Ти часто з ним вечеряєш?

— Помиляєшся, — відповів Аґілар, — сьогодні вранці мені казав про це мій духівник.

— Як це, — вигукнув Толедо, — ти приїздиш у Мадрид і того самого дня ідеш сповідатися? Чи не дуель привела тебе сюди?

— Саме тому я й пішов до сповіді.

— Чудово, — сказав Толедо, — давно вже я не тримав у руках шпаги; якщо хочеш, я можу бути твоїм секундантом.

— Дуже жаль, — відповів Аґілар, — але ти якраз та єдина людина, яку я не можу просити про таку послугу.

— Господе милосердний! — вигукнув Толедо. — Ти знову розпочав ту чортову суперечку з моїм братом?

— Саме так, друже мій, — відповів Аґілар, — герцоґ Лерма не погодився дати мені сатисфакцію, якої я від нього вимагав, і сьогодні вночі ми маємо битися при світлі смолоскипів на березі Мансанаресу, під великим мостом.

— Великий Боже! — з гіркотою вигукнув Толедо. — Значить, сьогодні увечері я маю втратити брата або друга?

— Можливо, обох, — відповів Аґілар. — Ми битимемося не на життя, а на смерть; замість шпаг ми погодилися на довгий стилет у

1 ... 106 107 108 ... 203
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Рукопис, знайдений у Сараґосі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Рукопис, знайдений у Сараґосі"