Останній день літа — це свято, в якому всі діти прощаються з літом та насолоджуються останнім днем літнього відпочинку, особливо дорослі, які завершують свою відпустку. Ця історія і розповість про пригоди автора: як він прощався з літом в останній день літа. 31 серпня 2024 рік. Автор прокидається дуже рано і дивується, чому він згадує те, про що не хотів згадувати.

Хтось колись для вас творив дива? Ії пощастило: в один день багато з її бажанок здійснилося. Але хто цей загадковий чарівник? Про силу любові та дива, які можна робити своїми руками, розкаже це оповідання.

Божевілля — це слово пахне димом. — Про що задумалася? — питає та, чиє ім’я лоскоче, як шершавий язик кота. На відміну від інших, вона реальна. — Та так, ні про що, — всміхаюся. Мабуть, не варто казати про голоси в голові та реінкарнацію на території Інституту нейрохірургії.

Війна моїми очами.

Роза-Вікторія прокидалась о шостій. Декілька хвилин лежала з заплющеними очима прислухаючись до своїх думок. Її фіолетове волосся закрученими пасмами лежало на білих подушках, а вії ледь тремтіли. Вона любила ранки. Ці млосні години післясоння. Час, коли тіло знаходиться між сном та реальністю. Зранку зморшки завжди здавалися меншими, очі яскравішими, а життя не

Після довгих й виснажливих пошуків роботи Соломія Гавриленко нарешті влаштовується на роботу в магазин модного одягу та взуття. Його власник Мстислав Вишневецький не підозрював як сильно зачепить його душу ця скромна на перший погляд жінка.

БЕЗКОШТОВНО – Ти отримала, що хотіла. А тепер провалюй. Голос рівний, беззаперечний. Не таким, не таким він був, коли цілуючи, палко шепотів на вухо. Схлипую, натягуючи простирадло, прикриваючи лляним полотном наге тіло... Звернувшись за допомогою до шановного авторитету міста, я пообіцяла йому себе. Він взяв своє, але виявилось, я йому більше не потрібна. Виявилося,

Александрія, штат Міссісіпі. На День матері маленького хлопчика на ім’я Робін знайшли повішеним на власному подвір’ї. Дванадцять років по тому це вбивство досі не розкрито, а сім’я так і не оговталася від трагедії. Мати впала в депресію, батько втік до іншого міста. Тож, подорослішавши, Гаррієт — нервова, яскрава, нестерпно рішуча сестра Робіна — вирішує знайти його

— Нормальна омега, вона яка? Сидить удома, вагітна. Або тіче. Чекає на чоловіка, варить жратву. Непритомніє, побачивши кров, ридає над сопливими мелодрамами. Він має бути тоненьким і білим, як папіроса. А що ми тут бачимо? За монстрами ганяється! Мускулатура, як у альфи. Ну куди це годиться? І свого альфи, мабуть, немає. А хто ж захоче таке... Це як альфа альфу. Як

Один упертий спогад...