Читати книгу - "Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон"

Джованні, підіждавши, коли син полишить їдальню, підняв свій келих і посміхнувся мені.

— Я помітив, ви непогано ладнаєте.

Я знизала плечима, від флешбеків з «Вітторії» мені було ніяково. Якщо дивитись з його боку, не володіючи всіма подробицями і такими деталями, як зоряні труси і купа моїх погроз…

— Здається.

Ніхто не скаже з упевненістю, маючи справу з Тоні.

— Розумію, з ним складно, — кивнув старший Соретті. — Тому хочу зробити тобі невеличкий подарунок. Сподіваюся, це тебе не образить, а замотивує.

Я насупилася. У його нестерпного нащадка з дарунками та сюрпризами не склалося — після них найчастіше виникає бажання вдавитися, — невже і це лихо виявиться сімейною рисою?

— Хіба на подарунки ображаються?

Моя напруженість не зосталась непоміченою для нього. Сам винен, нічого було підносити це так офіційно й підозріло.

— Нічого такого, Елізабет, правда. Я лише хочу віддячити тобі за терпіння, якщо ти протримаєшся, скажімо, — він задумливо примружився, знов набуваючи схожості з лисом, котрий щось там собі прораховував в голові, — пів року.

— Чим?

Вважаючи, що це майже згода, ну, або, щонайменше, зацікавленість у його пропозиції, Великий Джо, відкинувшись на спинку стільця, стенув плечима, ніби я вже мала здогадатися про все. Ні, деякі тривожні побоювання в мене з’явилися, але я не бажала їх визнавати.

— Приємною сумою на кишенькові витрати. На випадок, якщо мій син гідно не тішить тебе подарунками.

— Я просто надіюся, що в мене слухові галюцинації, — тихо промовила я, підкреслено обережно поклавши виделку на тарілку, ніби вона зі скла, й узявши келих, бо в горлі виникла пустеля. Після сутички з Мінною я відчайдушно стримувалась, щоб не спитати, що іще він готовий робити замість сина.

— А якщо справа дійде до весілля…

— Не дійде, — відрізала я, урвавши Джованні.

Старший Соретті анітрохи не здивувався. Просто кивнув коротко і вимовив:

— У тебе ще є час обміркувати це.

В цей момент повернувся Тоні. Він одразу ж помітив, як атмосфера між нами тепер була морознішою за грудневий день.

— Що сталося, Бесс? Чому ти блідіша за поганку? Ти запросив цю лярву? Ні? Що ти їй сказав?! — прогарчав він, миттєво сатаніючи. Карі очі потемніли, як грозове нічне небо без єдиної зірки і місяця. Страхітливе. Таке, що пронизує своїм мороком до кісток.

Я глянула на Джованні — він не змінився в обличчі, даючи мені вибір: змовчати або зізнатися, — і перевела очі на Тоні.

— Він запропонував мені гроші, щоб я й далі лишалась із тобою.

Тоні зиркнув на батька, потім знову на мене. Я очікувала, що він ось-ось злетить з котушок. Я навіть втягнула голову в плечі, й сама побоюючись його люті.

Але він усміхнувся.

Він бляха усміхнувся!

— Будь ласка, скажи, що ти погодилась. Це б поклало край твоїм фінансовим проблемам, любонько.

В першу після цього мить в мене відняло мову. Заніміла й ошелешена, я повільно випросталася, не тямлячи, що роблю.

Рука з келихом сіпнулася, й невеличке цунамі мімози вихлюпнулося босу в пику.

— Ах ти брудна єнотяча дупа…

Ситуація вимагала бурхливої реакції, й людиною, що вибухнула, стала я.