Читати книгу - "Ваші пальці пахнуть ладаном"

Кіностудії в СРСР були тільки державними підприємствами по виробництву кіно– і телефільмів. Взагалі, кожна кіностудія поєднує в одному виробництві два, відмінні один від одного, але тісно взаємопов’язані процеси: художньо-творчий (кіномистецтво) і виробничо-технічний.

Кіностудія – підприємство із закінченим циклом виробництва, що забезпечує весь процес створення фільмів – від сценарію до вихідних матеріалів для масового друку фільмокопій.

Основна творчо-виробнича ланка на кіностудії – знімальна група, що об’єднує на період створення фільму творчих, технічних та інших працівників під керівництвом режисера-постановника і директора картини. На кіностудії є відділ декоративно-технічних споруд, натурні майданчики, кінознімальні павільйони, цехи знімальної техніки, звуко– та світлотехнічний, комбінованого знімання, монтажу й обробки фільмів та ін.

У СРСР кіностудії були у всіх союзних республіках (нині вони не всюди вціліли). До найбільших кіностудій належали «Мосфільм», «Ленфільм», Центральна кіностудія дитячих і юнацьких фільмів ім. О. М. Горького, Центральна студія документальних фільмів, «Центрнаукфільм», «Союзмультфільм»; на Україні – Київська кіностудія художніх фільмів імені О. П. Довженка, Одеська кіностудія художніх фільмів, Київська студія хронікально-документальних фільмів, Київська кіностудія науково-популярних фільмів.

А загалом виробництво фільмів у СРСР здійснювали 39 кіностудій, які – середина сімдесятих років минулого століття – знімали до 300 повнометражних фільмів, зокрема – художніх 150. Україна випускала загалом 50 повнометражних фільмів – зокрема 17 художніх.

Десь у 1930 році почали створювати в СРСР кінокопіювальні фабрики – Ленінград, Москва, Київ, Харків, Новосибірськ. Фільмокопії друкувалися на кіноплівці, завширшки 70, 35, 16 і 8 мм тиражами до 1000 копій по 250–280 назв на рік.

Перші вітчизняні кінопроектори були створені у Ленінграді та в Одесі в 1924–1925 роках.

Перші у світі (в Росії та в Україні) кіностудії (просто студії, або ще – фірми) належали приватним підприємцям. Техніка була всуціль зарубіжна. Виробництво кінопроекційних апаратів у Росії налаштували Сосновський та Ніколаєв (1914–1915 рр.). Вони й започаткували те, що сьогодні називається одним словом – кіно. Як зазначає УРЕ, звідки й узяті ці дані, «у капіталістичних країнах кіностудії належать приватним кінофірмам або уряду, який і здає кіностудії в оренду кінофірмам».

У Росії кінопромисловість була націоналізована і стала державною, десь починаючи з 1919 року, і тоді ж приватні підприємці були витіснені державою – починаючи з 1924–1925 років – з кіновиробництва, і тоді ж були створені перші вітчизняні кінопересувки та стаціонарні кінопроекційні апарати ТОМП-III і ТОМП-IV.

Віра Холодна мала справу тільки з приватними підприємцями кіновиробництва, які мали свої, часом і невеликі студії.

Сьогодні – квітень, 2009 – Росія виходить на перше місце серед європейських країн за обсягом кіноринку. (Виявляється, святе кіномистецтво – це всього лише ринок!) За словами російського продюсера, заступника генерального директора каналу СТС Ігоря Толстунова, «за останні 2,5–3 роки після 10–12 років кризи, стан російського кінематографа різко змінився – сьогодні російський кіноринок зростає на 20–25 відсотків – за різними підрахунками – щорічно. У 2005 році в Росії було знято приблизно 80 ігрових фільмів – невдовзі ця цифра переважить 100 фільмів на рік».

За словами Толстунова, нині в Росії нараховується більше тисячі сучасних кінозалів, які обладнані найновішою звуковою технікою. Але все ж сьогодні російська кіноіндустрія залишається нечисленною – приблизно 7–7,5 мільйона глядачів.

Нині в середньому один російський фільм обходиться його творцям у 1–1,5 мільйона доларів, а в цілому на кіновиробництво в Росії витрачається десь 100–120 мільйонів доларів на рік – при цьому держава виявляє підтримку кінематографу в середньому десь 50 мільйонів доларів.

«Без державної підтримки сьогодні російському кінематографу було б дуже трудно розвиватися, – переконаний продюсер. – Що ж стосується прибутків від кінопоказів, то валовий збір кінотеатрів у Росії за 2005 рік склав 350 мільйонів доларів. Правда, серйозною проблемою російського кіноринку є піратство – ринок DVD-дисків на 80–90 відсотків піратський. Але тенденції на його зменшення вже з’явилися…»

Повернувшись із Сочі, Віра Холодна вирішила попробувати свої сили в комедії… Не довго думаючи, знялася у веселому фарсі, що висміював легковажних волоцюг, «Наказанный Антоша». Фільм не зберігся. І хоч преса оцінила його позитивно, саму Віру Василівну він не задовольнив, і вона ніколи не включала його до своєї фільмографії.

Останній фільм, знятий в ательє Ханжонкова з участю Холодної в ролі Інни Чернецької, називався «Шахматы жизни». На той час кінозірки В. Холодна, В. Максимов, В. Полонський, О. Руніч перейшли від Ханжонкова до Харитонова, де їм були обіцяні солідні гонорари. Віра Василівна так говоритиме: «З моїм переходом в ательє Харитонова простір для творчості став ще ширший. Наша невелика «колегія», як тепер висловлюються, артистів – я, Максимов, Руніч, Худолієв і режисер – у всьому працюємо дружно. Ми, артисти, робимо сцену, режисери допомагають нам виявити найбільш рельєфно для екрана наші творчі задумки. Інакше й не можна. Необхідна повна свобода творчості артиста. Не можна бути мавпою, яка повторює вказівку режисера. Треба відходити від шаблонів, у кожній ролі бути іншою і шукати нове».

В ательє Харитонова Холодна знялася у другій половині 1916 року у трьох фільмах: «Столичный яд» за романом С. Фонвізіна «Сплетня», «Ради счастья» – за однойменним романом Ст. Пшибишевського і «Пытка молчания» за п’єсою Анрі Бернштейна «Вор». Це були салонні психологічні драми і користувалися вони незмінним успіхом. Фільми знімав Чардинін, який створював для Віри Василівни особливий репертуар. І все ж навіть галаслива реклама не радувала Холодну, вона гнітилась участю у таких фільмах, де безвольна жертва своїх чи чужих пристрастей – хай то буде графиня, кокотка чи циркачка – вже перестали задовольняти актрису. Вона шукала нових героїнь.

Однією з кращих праць Чардиніна під час його роботи в ательє Харитонова була картина «У камина», в якій Віра Холодна виконувала роль Лідії Ланіної. Цей фільм був навіяний відомим однойменним романсом і приніс їй славу. Він стане одним з найвідоміших фільмів Віри Холодної. Сюжет його не те що простий, а – простісінький: любляча і вірна дружина піддається хвилинним слабкощам, зраджує чоловіка і розплачується за те власним життям. Простіше вже нікуди. І, здається, й банальніше. «А поди ж ты!» – як кажуть росіяни. Популярність цього фільму була такою великою, що навіть неможливо було її пояснити. Вона на голови творцям стрічки бозна з яких небес звалилася. Варт додати, що цей фільм демонструватиметься і в найдраматичніші місяці 1917 року, і все одно кінотеатри, де він ітиме, будуть переповнені. У деяких містах картина демонструватиметься по сто днів підряд – небувалий успіх для фільму! Небувалий і до того небачений. Чардиніну довелося на гребені успіху (куй залізо,