Читати книгу - "Не можна вбити, Велена Солнцева"

Машина плавно під'їхала до гостинно відкритої хвіртки, на гуркіт мотора так ніхто й не вийшов.

-Дивно, там твоя баба випадково не померла?

Вдарила подругу по плечу.

-Не кажи дурниці, може просто не чують.

-Ага, склопакети бабуся собі добрячі забабахала.

Будинок справді вигідно виділявся на тлі інших своєю доглянутістю та свіжим ремонтом фасаду, тільки кволий паркан трохи вибивався з атмосфери достатку. Але навіть це не псувало картину, навпаки було чудово видно двір заповнений квітучими тюльпанами.

-Слухай, а я не проти відпочити тут тиждень, мальовничо так, тихо, пташки співають.

А мене від чогось пересмикнуло. Мені навпаки все здавалося похмурим і якимось неживим.

Збоку пролунав гучний гавкіт. Зовсім забула про переслідувачів, і тепер вони нагадали що не відстали, а тільки ще більше палають бажанням познайомитися ближче. І що мені з ними робити?

-Пішли? - Обернувшись до Каті, обережно потягла двері.

-Ну пішли. Сподіваюся твої нові знайомі не зжеруть нас прямо біля порога.

Залишивши таке затишне нутро автомобіля, тут же була ретельно обнюхана та обережно облизана.

-Фу, не можна. Погані собачки.

По троху відступала до хвіртки, пси навпаки завмерли і тихо скиглячі стояли на місці та з побоюванням дивились на будинок.

-Дивні якісь собаки, в нашийниках, але без адресника.

Катя озвучила мої думки, собаки і справді дивні.

Тихо перемовляючись пішли до будинку, нас так ніхто так і не зустрів, що напружувало й насторожувало. Навіть якщо бабуся хвора, мама повинна була вийти, не могла ж вона так сильно образитися на мою витівку. Тим більше це було вперше і щось мені підказувало, що на цьому мій бунтарський період був завершений ,так і не встигнувши початися. Варто було тільки згадати чорні немов обсидіан очі, як усе тіло пересмикнуло від поганого передчуття. Може й добре що ми вирушили в таку глушину, тут точно мене ніхто не знайде, та й навряд чи шукатиме.

Поки я була зайнята роздумами, Катя вже пройшла по вимощеній плиткою доріжці до будинку, і голосно стукала в двері. Нам ніхто не відчинив.

-Це вже неподобство якесь. - Катя потягла надмірно вичурну дверну ручку, і  двері виявились не замкнені - Заходьте хто хоче, беріть що душа забажає.

Я мовчки пішла за нею, чудово розуміючи що подруга намагається підбадьорити мене, помітивши паніку на моєму обличчі.

Будинок виявився просторим та світлим – легкі занавіски, світлий паркет та запах сухих трав. Єдине що привернуло нашу увагу при обстеженні будинку, так це невелика комірка з безліччю різноманітних баночок з якимось варевом і величезною кількістю сухих трав, і велике, на весь зріст, антикварне дзеркало в чорно-золотій рамі. Саме дзеркало було давнім і погано відображало, я могла бачити лише частину себе, а другу частину хтось немов смолою залив.

Катерина уважно оглядаючи кімнатку із сумнівом протягнула:

-Настя, а чим твоя баба займалась?

Потиснула плечима:

-Я не знаю, я її всього раз бачила. Та й з батьком ми не спілкувалися ніколи, мама сказала що він загинув,  я більше не питала.

-Так, цікавість в тобі подохла у тяжких муках.

Я була зайнята дослідженням порошків на стелажах, тому просто промовчала. З цікавістю у мене повний порядок, як і з почуттям такту, а ось у подруги і з тим, і з іншим проблеми.

Мені почулося тихе шелестіння в іншій кімнаті, вискочивши глянула туди звідки долинав звук. Це виявилася спальня і вона була порожня. Тільки на ліжку лежала невеличка валіза, яка бачила і найкращі часи, настільки вона була пошарпана. Я відразу ж її впізнала, віна стояла у мами в кімнаті на антресолях, покриваючись пилом,  вона навідріз відмовлялася її викидати.

-Це мамин.

Пояснила Каті свій розгублений стан, озираючись на всі боки в надії побачити ще щось.

-Твоя ж мама вчора мала сюди приїхати якщо я не помиляюся?

-Так.

-А речі вона так і не розібрала, і в будинку її немає. Дивно все це, та й будинок сам дивний. Мені це не подобається, Насте. Давай поїдемо?

Заперечно похитала головою.

-Не могли ж вони так просто зникнути в нікуди, правильно?

-Що вірно, то вірно, ось тільки за фактом тут немає нікого.

-Давай ще на горищі подивимося, я бачила в коридорі сходи приставлені і ляда відкрита.

Я вже сповнена тривоги і страху рішуче рушила у бік коридору.

-Пішли.

Сходи виявилися не надто надійними, що було дивно для цього будинку, в якому здавалося все було на своїх строго виділених місцях, і в строгому порядку. Дошки тріщали під ногами і здавалося зараз перетворяться на пил. На горищі все виявилося ще гірше -  павутиння яке звисало звідусиль, та пил покривали все навколо, майже все. По центру підлога була розчищена і навіть натерта до блиску, правда схоже гуталіном, оскільки половиці були чорними і слизькими, товсті оплавлені свічки і великий талмуд на столику доповнювали картину сатанізму, поряд була притулена корява палиця.

-Нічого собі.

Я цілком підтримувала подругу, ось тільки поки що з подиву не могла вимовити жодного слова.

-Схоже твоя баба сатанинством захоплювалася.

Катя зробила крок уперед у бажанні розглянути коло ближче, але я її різко смикнула назад. Не знаю чому, можливо у мене відкрилося третє око, або з'явилося шосте почуття, але я точно знала що туди йти небезпечно, та й не треба.

-Ти чого?

-Не ходи туди.

-Чому? - Очі у подруги стали круглими.

-Просто не потрібно. - не казати ж їй про передчуття, вона мене тоді задовбає.

-Ти злякалася чи що?

-Ні, просто вважаю що не потрібно загравати з тим, про що ми нічого не знаємо.

Мені мама так завжди говорила та наполягала на обережності.

-Добре, якщо ти так хочеш.

Кивнула потягнувши Катю назад на вихід з горища, подумки дала собі зарок більше сюди не підніматися.