Читати книгу - "Ясон, Дзюбенко Вікторія-Магдалена"

- Мені потрібно буде трохи більше світла.

- А-а, Ярій, це ти. Міг би хоч попередити. - тихо, але без злісті відгукнувся Август.

- Ти спав? - спитав я і пошкодував, очевидно, ніч видалась стресовою, навіть я в траві заснув. 

- Не виключено. Чого прийшов? - з недовірою запитав Август.

- Я ж сказав, що прийду її перевірити.

Він відступив, опираючись на палицю. Таки вони щось знайшли для нього. 

- Як повернешся додому, перший час краще користуватись милицями. - додав я тоном медичного персоналу, - Включи лампу збоку, цього вистачить. 

Сильна дівчина, хоч і тендітна. Подивись на неї людина, яка ні слухом, ні духом про нічні пригоди, навіть підозра б не закралась. Температура прийшла в норму, розмірений пульс чітко прослуховується, легені чисті. Більше потреби в мені немає. 

- Не прокидалась? - уточнив я. 

- Ні, весь час спить. 

- Добре. - залишилось лише вийти, перейти межі кімнати та не повертатись. 

- Ярій! - прошепотів Август.

А я був так близько, невже не вистачить з мене цього катування.

- Що сталось в лісі? - додав він. 

- Що? 

- Ти ж був там. Невже жодної думки? 

- Можливо їй довелось зустрітись з ведмедем. - беземоційно, натреновано роками, додав я. 

- Ведмедем…?

- На землі були свіжі сліди, по них я вийшов на галявину. На краю лежав кошик. Але знайшов я її не там. Вона сиділа під криницею біля хати. Якби вона постраждала від дикого звіра, то залишилось би шмаття. - я розказав все що знаю, дай мені тепер піти.

Е ні, хіба буває все просто. Замість відпустити він підходить ближче. 

- Ярій… - таки доведеться розвернутись… ого, він серйозно переживає. Змучене обличчя цілком вкрите стражданням. - дякую! 

- Це її? Дивно, в такій годині… - Август повернувся до нічного столика. Я втратив свій шанс піти. Без пояснення, лише розуміння. 

- Що таке? - Миро переклав Мію на подушку. - Я допоможу вийти в коридор, не має потреби будити дівчат. 

- Це її сестра Рита. - Август підняв трубку, - Слухаю, Рито, це …

- Віта, у нас ЧП, мені потрібен … Август, це ти? - панічний голос чути аж до мене.

- Так, Віта … вона …

- Я тебе хотіла, Артура збила машина. - вперше бачу, щоб Август в момент білів до майже зеленого відтінку.

Миро забрав телефон і перевів виклик на гучний зв’язок.

- Що ти маєш на увазі? - легке трусіння в руках, у нього починається шок. Насправді здоров’я Августа далеко не вирізняється силою. У мене може побільшати пацієнтів. 

- Він живий, ніби лише голова травмована, швидка вже їде, я його максимально стабілізувала. - отже вона лікар, це добре. Артуру пощастило опинитись в такий момент поруч з медиком. 

- Де ви? Звідки ти взагалі… Його серце. - уривками продовжив Август, вже двічі за вечір шокований, мені його навіть шкода.

- Я знаю, тому ти й потрібен. Ми поїдемо на Топольну. Де він лікувався? Де є записи про втручання, стан і обстеження?

- Його оперували…,  чекай…, на Топольній. Можливо не всі рази, але ми з батьком точно їздили туди. - Август говорив, а Миро кивав.

Я лише поверхнево знаю історію Артура, тоді мені було зовсім не до чужих драм. 

- Добре, значить медична історія буде на місці. Він обстежувався останні пів року також там? - уточнив дівочий голос.

- Я… я не знаю. Всі приступи припинились ще багато років тому. - а за останні пів року ти й не можеш знати, промовчав я - хоча чекай, Маргарита, в нього недавно був приступ. Він… це через хвилювання було. - Авгус почав осідати.

- Я тебе зрозуміла. Як тільки буду мати якусь інформацію… ей! Сюди! Швидка приїхала, я тобі напишу, що з ним і куди їхати. 

- Дякую! - відповів Миро і притримав свого брата.

Вони завжди були дружні. В якийсь момент Миро вирішив, що Август то його відповідальність. Він завжди захищав Мію, та не лише її. 

- Рита!? - панічно сказав Август.

- Так. 

- Будь ласка, не залишай його. 

- Не хвилюйся. Один раз не залишила, і цей не залишу. - впевнено відповіла Маргарита і дзвінок завершився.

Запанувала тиша. 

- Він сильний малий, все буде добре. Я тебе відвезу, збирай речі. - першим порушив гладь Миро.

Та він стоїть. Стоїть і з місця не зсовується. 

Не шлях до брата зараз турбує його помисли. Мені знайомий цей вираз обличчя. Він не знає як обрати. Її краще не будити, для одного організму одночасного стресу більш ніж досить. І він це так само добре усвідомлює як і я.

Моя роль визначена. Ми порівнялися плече до плеча. Ось що означало моє відчуття, ось чому я не зможу більше піти. 

- Я не відійду від неї ні на крок. - псевдо палиця впала, він твердо стоїть на двох ногах.

Через біль. За що ти себе караєш? Рука Августа лягла на мій лікоть. 

- Розраховую на тебе, - насправді твої очі говорять набагато більше ніж слова, але дякую. Мені відомо наскільки це складно. Він відвів погляд, - Миро, мені потрібно 10 хв.

Я не вперше тут ночуватиму, і все ж залишатись в цьому домі навіює спогади. 

- Домовились. - погодився Миро, а з кімнати замотана в ковдру виглянула Мія. 

- Куди б ви не збирались … а-а-а … - вона сонно позіхнула, - я їду з вами.