Читати книгу - "Зібрання творів, Артур Ллевелін Мейчен"

Через тиждень, шістнадцятого, доктор Ліпсіус запросив мене до себе в кабінет.

— Це відбудеться сьогодні ввечері, — почав він. — Будь ласка, слухайте уважно те, що я вам зараз скажу, містере Волтерс, адже ця справа — небезпечна, і під страхом смерті я наказую вам неухильно дотримуватися моїх вказівок. Затямили? Отож, сьогодні близько пів на восьму ви неспішно прогулюватиметеся по Хемпстед Роуд, поки не дійдете до Вінсент-стріт. Там ви повернете і підете далі, а на третьому повороті звернете праворуч і дістанетеся вулиці Ламберт Террес. Потім підете прямо, перетнете дорогу і пройдете трохи по Гертфорд-стріт, що виведе вас на Лілліштонську площу. Друга вулиця, яка відгалужується від площі, називається Шін-стріт. Насправді ж це більше схоже на прохід між глухими стінами, ніж на вулицю. Хай там як, але рівно о восьмій ви повинні опинитися на розі цієї вулиці. Ви підете вперед і вже на повороті, що межує з площею, ви побачите старого джентльмена із сивими бородою та бакенбардами. Він швидше за все сваритиме візника, що переплутав вулиці, і замість Чейніс-стріт завіз його на Шін-стріт. Ви спокійно підійдете до нього і запропонуєте свої послуги. Він скаже вам, куди він прямував, а ви ввічливо запропонуєте показати йому дорогу. Припускаю, що професор Меміс перебрався на Чейніс-стріт місяць тому. Отож, містер Хедлі ще жодного разу там не був і, більш того, він добряче підсліпуватий і не надто орієнтується в Лондоні. Насправді, він довго жив життям ученого самітника в Одлі Голл. Чи потрібні ще пояснення такому розумному чоловікові, як ви? Ви приведете його до цього будинку. Він натисне на дзвінок, і дворецький в скромній лівреї проведе його досередини. На цьому вашу роботу буде закінчено, з якою, я переконаний, ви чудово впораєтеся. Ви залишите містера Хедлі біля дверей і підете собі далі, і я сподіваюся вас побачити наступного дня. Власне, більше я не маю вам що сказати.

Я подбав про те, аби з точністю виконати ці докладні вказівки. Зізнаюся, що по Тотгенгем-Корт-Роуд я йшов, сповнений жахливого відчуття, що наближаюся до поворотного моменту в моєму житті. Людський тлум на тротуарах та вуличний гамір були для мене не більш як німою сценою. Я безперестанку прокручував у голові те завдання, що звалили на мої плечі, і запитував себе про можливі наслідки. Наблизившись до повороту, я подумав, чи, бува, не зачаїлася десь позаду мене небезпека. Мені здалося, що за мною стежать, і в кожному випадковому перехожому, який кидав на мене побіжний погляд, я вбачав поліцейського. Визначений час неухильно наближався, западали сутінки, а я все вагався, вирішуючи, йти мені далі чи, можливо, назавжди покинути Ліспіуса разом з його бандою. Практично вирішивши відмовитися від цієї затії, я раптом подумав, що все це — просто грандіозний жарт, весела вигадка. Цікаво, хто міг примудритися роздобути інформацію про довірену особу з Вірменії? Звідки Ліпсіусу було знати про конкретну дату і потяг, на який сяде містер Хедлі? Як переконати його сісти саме в цей найманий екіпаж поміж десятків інших, що чекали біля станції Паддінггон? Мені все це видалося звичайнісінькою вигадкою, тож я бадьоро покрокував далі, звернув на Вінсент-стріт і пішов по маршруту, який мені детально описав Ліпсіус. На тих вулицях, які він назвав, панувала тиша і витав дух гнітючої дешевої елегантності. Надворі було темно, і я почувався самотньо на цих затхлих площах і дугоподібних вулицях, де час від часу проходили люди і дедалі більше згущувалися тіні. Я вийшов на Шін-стріт, що справді, як і казав Ліпсіус, скидалася більше на прохід, ніж на вулицю. Безлюдна тиха вулиця, де по один бік з-за невисокого муру визирали занедбані сади і задні фасади будинків, а по другий бік виднівся склад лісоматеріалів. Я повернув за ріг, і площа зникла з мого поля зору, а тоді, на моє превелике здивування, я побачив ту сцену, яку мені описав Ліпсіус. Двоколісний екіпаж зупинився біля тротуару, і старий чоловік із саквояжем у руках кричав на візника, що зі спантеличеним виразом обличчя сидів на передку.

— Перепрошую, але я переконаний, що ви назвали саме Шін-стріт, ось я вас сюди і привіз, — наближаючись, я чув, як він говорив до старого, що аж кипів від люті, погрожуючи візникові поліцією та судом.

Вражений побаченим, я вирішив дотримуватися наміченого плану. Я підійшов і, не звертаючи уваги на візника, ввічливо зняв капелюха перед містером Хедлі.

— Пробачте, сер, — мовив я, — чи можу я вам чимось допомогти? Бачу, ви нетутешній. Можливо, візник вас неправильно зрозумів. Підказати вам дорогу?

Старий повернувся до мене, і я помітив, що він гарчить і шкірить зуби, мов той сварливий пес.

— Цей п'яний дурень привіз мене не туди, — сказав він. — Я сказав йому їхати на Чейніс-стріт, а він натомість привіз мене в це пекельне місце. Я не заплачу йому ані фартинга, хоч і хотів дати солідні чайові. Я збираюся викликати поліцію, і нехай ті роблять з ним, що хочуть.

Така погроза, схоже, неабияк налякала візника. Оглянувшись навколо, ніби щоб переконатися, що поблизу немає полісменів, він поїхав геть, гуркочучи колесами, а містер Хедлі люто вишкірився, радий, що зекономив, і поклав назад у кишеню один шилінг і шість пенсів — «солідну» суму, що так і не перепала візникові.

— Шановний сер, — сказав я, — боюсь, ця прикра обставина неабияк вас роздратувала. До Чейніс-стріт звідси далеченько, тому, якщо ви не знаєте Лондону як свої п'ять пальців, вам буде важко її знайти.

— Так, я погано знаю Лондон, — відповів він. — Я навідуюся сюди лише у важливих справах і ніколи в житті не був на Чейніс-стріт.

— Справді? Тоді я з радістю проведу вас туди. Я саме вийшов на прогулянку, і мені не завдасть жодного клопоту супроводжувати вас.

— Мені потрібно зустрітися з професором Мемісом, що проживає в будинку під номером 15. А я, як на те, погано бачу і ніколи не можу розгледіти номери на дверях.

— Що ж, ходімте, — сказав я, і ми рушили.

Містер Хедлі не здався мені приємним чоловіком — усю дорогу він щось бубнів собі під носа. Він відрекомендувався, і я улесливо запитав у нього: «Той самий славнозвісний антиквар?», і з того моменту змушений був слухати історію його нестерпних сварок з видавцями, що, за його словами, безсовісно з ним поводилися. Цей чоловік уособлював розділ із книжки «Дратівливі письменники».