Читати книгу - "Сповідь"

до обіду дуже задоволений, почуваючи великий апетит, бо треба відзначити й те, що, хоч який би я був хворий, апетиту я ніколи не втрачав. За обідом ми проводили час дуже приємно, розмовляючи про свої справи, чекаючи на ту хвилину, коли матуся зможе почати їсти. Двічі чи тричі на тиждень, якщо була гарна погода, рятуючись від спеки, ми йшли пити каву до прохолодної і густо зарослої зеленню альтанки за будинком, яку я прикрасив хмелем. Там проводили ми деякий час, оглядаючи наші овочі, квіти і розмовляючи про наше життя, що давало змогу ще більше відчути його красу. На іншому кінці саду в мене була ще одна сімейка: бджоли. Я не проминав нагоди, іноді разом з матусею, зробити їм візит; я дуже цікавився їх роботою і нескінченно розважався тим, що спостерігав, як вони повертаються зі свого збирання, іноді з таким вантажем на лапках, що їм важко було рухатися. У перші дні цікавість зробила мене нескромним, і вони ужалили мене двічі чи тричі, але потім ми так добре зазнайомилися, що вони вже не чіпали мене, хоч як би близько я підходив; і, хоч як не були повні вулики, готові роїтися, бджоли іноді оточували мене, сідали мені на обличчя, на руки, але жодна мене не вжалила. Всі створіння остерігаються людини – і мають рацію; але як тільки вони переконуються, що вона не хоче їм нашкодити, їхня довіра стає такою великою, що треба бути варваром, щоб нею зловживати.

Потім я повертався до своїх книжок, але мої післяобідні заняття треба назвати радше відпочинком і розвагою, ніж працею і навчанням. Я завжди терпіти не міг кабінетних занять після обіду, і взагалі будь-яка праця дається мені важко в денну спеку. Одначе я вчився, але не утрудняючи себе й безсистемно, читаючи, але не навчаючись. Найбільше уваги я приділяв історії і географії, а що це не вимагало розумової напруги, робив успіхи тією мірою, як дозволяла мені моя погана пам’ять. Я захотів вивчити отця Пето і заглибився в нетрі хронології, та мені набридла критична частина, в якій не було ні основи, ні меж, і я відчув особливий потяг до точного вимірювання часу і руху небесних тіл. Я міг би навіть захопитися астрономією, якби мав інструменти, але мені доводилося задовольнятися лише деякими елементарними знаннями, взятими з книг, та деякими грубими спостереженнями за допомогою далекоглядної труби, тільки для того, щоб ознайомитися із загальним виглядом неба, бо моя короткозорість не дозволяла мені досить ясно розрізняти зорі неозброєним оком.

У зв’язку з цим я пригадую одну пригоду, спогад про яку часто викликав у мене сміх. Я купив собі карту зоряного неба, щоб вивчати сузір’я. Я прикріпив карту до підставки і ясними ночами виходив у сад і встановлював цю підставку на чотири ніжки на рівні мого зросту, повернувши карту донизу; для освітлення я брав свічку і, щоб вітер не загасив її, ставив її у відро на землі, між ніжками. Потім, дивлячись поперемінно то на карту неозброєним оком, то на зорі в свою трубу, я вчився впізнавати зірки й розрізняти сузір’я. Здається, я вже говорив, що сад пана Нуаре був розташований терасами, з дороги було видно все, що в ньому відбувається. Одного пізнього вечора селяни, що проходили поблизу нашого будинку, побачили мене за моїми маніпуляціями і в досить дивному убранні. Світло, що падало на мою карту і виходило бозна-звідки, оскільки його джерело було приховане від їхніх очей стінками відра, чотири стовпці, величезний аркуш паперу, поцяткований якимись фігурами, рамка і рух труби, що поверталася туди-сюди, здалися їм якимись чаклунськими діями, які їх неабияк налякали. Моє вбрання не могло їх заспокоїти: насунутий на нічний ковпак капелюх і матусина тепла кофта, яку вона змусила мене надягнути, надали мені у їхніх очах вигляду справжнього чаклуна, оскільки вже доходило до півночі, вони не сумнівалися в тому, що це початок шабашу. Не бажаючи бачити, що буде далі, вони з переляку втекли, розбудили сусідів, розповіли їм про побачене, і ця історія так швидко поширилася, що наступного дня всі навколо вже знали, що в саду пана Нуаре нечиста сила справляла шабаш.

Не знаю, чим би скінчився весь цей галас, якби один із селян, свідок моїх заклинань, не поскаржився того ж таки дня двом єзуїтам, котрі бували у нас, і ті, ще не знаючи, про що йдеться, заздалегідь заспокоїли селян, а потім розповіли нам цю історію. Я пояснив їм, як усе було, і ми всі разом довго сміялися. Проте було вирішено: надалі, щоб уникнути подібних випадків, я вестиму свої спостереження без світла і ходитиму звірятися з картою в дім. Ті, хто прочитав у «Листах з Гори» про мою венеціанську магію,[96] переконаються, я певен, що я вже давно мав великий потяг до чаклунства.

Такий був мій спосіб життя в Шарметі, коли я не був зайнятий польовими роботами, яким я завжди віддавав перевагу, і в тих випадках, коли це не перевищувало моїх сил, я працював як справжній селянин. Правда, у той час моя надзвичайна слабість дозволяла мені похвалитися лише своєю доброю волею. До того ж я завжди хотів робити відразу дві справи і тому жодної не робив як слід. Я вбив собі в голову розвинути свою пам’ять і наполегливо заучував великі уривки. Для цього я завжди носив із собою яку-небудь книгу, яку на превелику силу вивчав і повторював під час роботи. Не розумію, як від цих марних і тривалих зусиль я врешті-решт зовсім не отупів. Еклоги Верґілія[97] я завчав, думаю, разів двадцять, а тепер не пам’ятаю з них ні слова. Я втратив і розрізнив безліч книг завдяки своїй звичці носити їх із собою всюди – на голубник, у сад, у виноградник. Зайнятий чим-небудь іншим, я клав книжку до підніжжя дерева або на живопліт, потім забував про неї і нерідко два тижні потому знаходив її зітлілою або згризеною мурахами і слимаками. Ця пристрасть до навчання стала якоюсь манією, яка робила мене схожим на одержимого, оскільки я постійно бурмотів собі щось під ніс.

Твори Пор-Рояля та ораторіанців, які я читав найбільше, зробили мене напівянсеністом, але, незважаючи на всю мою довірливість, їхня сувора теологія викликала у мене жах. Страх перед пеклом, якого я раніше майже зовсім не боявся, почав поступово руйнувати мій спокій, і, якби матуся не заспокоювала мене, ця страхітлива доктрина врешті-решт цілком перевернула б мені душу.