Читати книгу - "Вибрані твори"

Донцову не пишу, хоч він і прохав мене написати йому подробно про наші пляни на осінь, але я не знаю, що із нами буде, а крім того, не хочу писати йому без жадної справи. Пощо дратувати його дружину. З прикладу Тусі бачу, якими нетерпимими бувають жінки під час кореспонденції, хоч би й самої невинної, своїх чоловіків. А я, на жаль, не можу свого листа почати словами: «З дозволу Вашої дружини і мого чоловіка...», бо цього першого дозволу не маю.

Я вже писала тобі, що Мосендз зустрів мого «Подорожнього» з великим захопленням. Написав мені багато доброго про нього. Найголовніший же його плюс, на думку Леоніда, є з’єднання «найкращої жіночости з найкращою мужністю». Дуже мені була приємна його критика, і навела вона мене знов на нашу стару думку: написати реферат, про який ми з тобою мріяли минулого року. Ні, Натусь, цілком поважно, ми мусимо з тобою цю справу обговорити восени, якщо все буде гаразд. У мене є багато цікавих думок, але сама, без тебе, я не зумію їх обробити.

Чи пишеш про Лесю Українку? Як посовується твоя праця?

Ще з Варшави ти мені писала, що відіслала Зої листа! Що спричинилося до такого енергійного вчинку? Чи писала тобі Зоя знов? Чи відповіла тобі на твій лист?

Я дуже хочу написати Зої, але мені страшно соромно за мою довгу мовчанку... Не знаю, чому, але Зоя сниться мені страшно часто, і завжди однаково, хоч в ріжних варіантах: вона приїздить до Варшави, аби побачити Маланюка, без якого не може жити, а я її зустрічаю десь в трамваї або на вулиці, сумну, знищену і «пропалену» коханням до свого Євгена. Просипаюся завжди з гострим жалем до Зої і з бажанням її потішити. Не знаю, як вона там живе, але, безперечно, її шляхетний, порядний, але й пропорційно нудний, грек Плітас не може замінити їй брутального, пригнічуючого, але блискучого Маланю-ка, який був для неї заступником Бога на землі.

Часто думаю, як зложилися твої відношення з Андрієм під час його останнього приїзду до Варшави? Чи не було у вас жадних непорозумінь?

І часто пригадую, як ми з тобою провожали його, а папаша псував нам всім настрій! Мабуть, він тепер дуже сумує без тебе — не папаша, а Андрій! А ти... Знаючи твою шалену непостійність, уявляю собі, що тебе зараз цілком абсорбував Ігор і переписка з ним. Ні, Натусь, не забувай Андрія!

Ага! Як же ж відбулося весілля Чеховича з Петроне-лею? Здається, твоя мама мала бути на вінчанні, що вона оповідала про них? Чи дуже гучне було це весілля? Чи не фон-Липпе був у них дружбою?

Я тобі пишу і пишу, а в кімнаті такий смітник, що жах! Давно варто було б поприбирати, але сьогодні у мене все валиться з рук. Є лише одне бажання — писати тобі.

До якого числа ти будеш в Попові, а куди поїдеш потім, чи до Варшави, чи ще кудись? Де проводять літо твої батьки? Де перебуває зараз Петрусь? Чи дотримуєшся ти своєї постанови, і чи не пишеш Петрусеві, аби він більше «стужився»? Невже ж Андрій так тобі і не пише? Ну-ну!!

Чи ти більше не бачилася з Валійським? Я часто згадую наші весняні вечірки, особливо ту, коли Андрій випив! Господи! Який тоді був несамовитий наш куток!!!

Ну, мушу кінчати, бо зараз ідуть на пошту. Буду чекати від тебе великого, великого листа. Не забувай же мене — свою «Клярцю».

Пиши про все подробно.

Цілую міцно тебе і Іду.

Твоя Лєна

[Желязна Жондова], 22/VII 1933

Моя люба Натуся!

Сьогодні така страшна спека! Я радію за тебе, бо ти любиш гарячі дні. Я теж їх люблю, але коли є річка, коли ж її нема, то волію, щоб не було і спеки, бо до бочки лізти вже не маю бажання!

З твого листа бачу, що настрій у тебе досить добрий і ти вже призвичаїлася до свого Попова.

Вчора мені стукнуло 27 років! Старалася засумувати, але це мені не вдалося, бо день був чудесний, а я себе почувала молодою, як і завжди. Умилася з ніг до голови (не в бочці, а в балії!), вдягнула квітчасту сукню, намисто, яке ти мені подарувала і яке я дуже люблю, і пішла до лісу. Чим є страшна «тридцятка»? Ти вже маєш її, а ти цілком молода, і навіть польські «баби» визнають це. Мабуть, і я буду теж молодою, коли її матиму.

Ох, Натусь, я відразу побачила, що Ігор став «чесним тружеником», але не уявляла собі, що аж до такого ступня! Чому він не запустить собі бороду і не купить косоворотки?! Нема нічого більш характерного для таких «чесних тружеників», як, власно, ця фраза: «в той час коли...» і т. д. і т. п. То вони не можуть зрозуміти, як можна писати «такі» вірші, коли голодають бідні, потім — коли війна, коли революція і т. д., і т. д.