Читати книгу - "Вибрані твори"

Але скучила я за тобою, вампом моїм стопроценто-вим, шалено, і дуже хотіла б тебе побачити.

Життя моє пливе страшно одноманітно, але цього року я хоч не хорію. Міша ж схопив десь нежить і мучився кілька днів. День провожу так: встаю, снідаю з Мішею, потім він іде до канцелярії, а я читаю надворі. О першій маємо обід, потім навожу порядок, а десь о третій іду гуляти або сама, або з жінкою техніка пані Марисею. Ввечері читаю або разом з Мішею виявляю і друкую фотографії. На другий день — то само. Жадних новин, жадних атракцій! Вдячна Редакторові, що прислав мені книжки, бо ті, що я дістаю з сусіднього містечка, — жахливі! З перших же рядків, нібито таємничих романів «известно — кто Арман, а кто вдова, и чыя Елиза дочка».

Є тут тепер і жінка шефа, але ми з нею не зустрічаємося, хоч вона вже нудиться і свариться зі своїм нещасним чоловіком.

Часто думаю, як то ми з тобою проведемо цю зиму. Чи будемо знов жити рядом, чи хоч близько, чи залишиться Міша в уряді. Якщо все буде гаразд, то я вже в вересні повернуся до Варшави. Уяви собі, яка буде радісна наша зустріч.

Чи ж ти мені не закохаєшся знов (рецедив!) до Ігоря Лоського? Я б воліла, щоб краще ти обмежилася лише приязню і співчуттям, бо оскільки Андрій є вартий твого кохання, остільки Ігор є хоч і милий, але безпорадний. В кожному разі, пиши мені про вашу кореспонденцію і про свої вражіння. Май на увазі, що Міша цікавиться і питає мене, що ти пишеш, але листів твоїх ніколи не читає. Отже, пиши мені про все, що тобі прийде до голови.

Редактор тепер немає «редакції», отже, я не хочу йому туди писати і не буду аж до його повороту з вакацій. Але мені сумно. Зараз маю з кореспондентів лише тебе. Леонідові я відповіла, але він не рахується, бо і з грішми на марки йому тяжко. Він, бідолаха, весь час на положенню безробітного.

Ну, а як же ти там влаштувалася? Чи вже акліматизувалася в свойому «селі»? Як здоров’я Ідусі? Чи не дуже вона тебе замучує? Цілуй її від мене міцно.

Де тепер Андрій? Як його справи? Де тепер Петрусь? Ага! Як пройшов шлюб Петронелі з Чеховичем? Як поживає Маїапикиз^и^агіз?

Чи ти маєш якісь нові вірші? Пиши подробно про все! Про всі дрібниці! Мене все цікавить. Посилаю тобі свою комічну «фотку з котком!»

Цілую тебе міцно, міцно. Міша теж.

Твоя Лєна

13/VII 1933

Моя кохана Натуся!

Ні, ти не можеш думати, що я забула про тебе або рідко згадую. На цьому тижні вислала тобі листа, відповіді ще не маю, але вже сідаю знов, щоб поговорити з тобою.

Весь час стараюся уявити собі, як ти там живеш, як проводиш час, чи не завела якесь цікаве знайомство. Боюся, що Іда тобі перешкоджає добре відпочинути. Як ти даєш собі з нею раду?

У нас все по-старому. Настрій неважний, бо ми до цього часу не маємо жадних відомостей з уряду, а папа писав, що Микола Миколович виїхав кудись і передав цю справу Кущеві, а той, здається, не дуже надійний і енергійний. Отже, Міша починає поважно турбуватися за наше майбутнє. Я його, щоправда, весь час заспокоюю і співаю йому пісню: «Bedziemy ZyC ty, jak dwa motyle...», але, розумієш, Натусь, і у мене на душі часто буває невесело. Та я не маю права сумувати, бо належу до типу таких людей, які всіх дивують, коли перестають сміятися, а вже не дай Боже зажуритися — відразу ж у всіх насовується питання, чи я не хора. Отже, майбутнє наше в тумані. Тим часом почуваємо себе фізично нічого. Було декілька гарячих днів, і я так опалилася, що шкіра на руках сходить цілими метрами. На обличчю ж, о радість, злізла жовта пляма, яка трималася цілий рік від тогорічного загару. Радію, бо вона шкодила моїй «красі».

Дуже багато читаю. Перечитала вже майже все, що мені прислав Донцов. Сьогодні поїхали до містечка, змінять мені там книжки.

Дістала недавно з Варшави від Сас-Тисовського кілька №№ ріжних журналів, але й те вже все перечитала.

Чи ти написала щось за час нашої розлуки? Я написала лише два маленьких вірша, які і пошлю на вересневу книгу. Що ти збіраєшся дати?

Читаю майже весь вільний час. Бо і що ж маю робити? Товариство у мене цього року дуже миле, симпатичне і не таке «вредне», як минулорічні баби, але все ж нудне неймовірно, бо все це люди напівінтелігентні. В неділю у нас завжди повно народу: техніки і мірничі з сусідніх сел. Але я волію бути цілком без товариства, аніж з товариством мені не цікавим.

Відписала Мосендзові, чекаю від нього листа з подрібним описом його життя. Хвилююся за нього, бо він весь час без посади, а здоров’я ж у нього неважне. Бідолаха!

Що пише Ігор? Чи має він ще свою «учительську