Читати книгу - "Одіссея найкращого сищика республіки"

— Однак вона забрала всі свої коштовності, які можна продати не за одну тисячу!

— Навіщо продавати коштовності, якщо можна просто взяти готівку? Зникли тільки ті коштовності, які були на столику. Чому пані Анетта не забрала прикраси з сейфа?

— А одяг? Як ви поясните, що зник майже весь одяг пані Анетти! Ними було набито кілька великих валіз! Навіщо викрадачам її одяг? Продавати вони його будуть? А ось жінці було б важко залишати улюблені речі! Чи не так? — спитав мене Крік.

— А зараз ми підходимо до того, про що я хотів би поговорити з вами. Останню добу я майже не брав участі у пошуках пані Анетти. Я міркував, чому наші здобутки такі мізерні. І поступово я зрозумів, що ми помилялися у головному.

— Це у чому ж?

— Ми думали, що це викрадення (як і спроба попереднього або як і вибух у готелі) — удар по вас, Бенціоне Менделевичу. Але ми помилялися.

— Помилялися?

— Так. Минуло вже скільки днів, а викрадачі досі жодним чином не проявилися. Якби вони били по вас, вони б зробили так, щоб про викрадення пані Анетти стало всім відомо. Вони б прислали до газет її скривавлені фотографії. Вони зчинили би скандал. Але нічого такого не сталося. Повна тиша. Про викрадення досі ніхто нічого не знає, всі думають, що вона лікується вдома. То в чому сенс викрадення? Може, у грошах? Але чому викрадачі досі не звернулися до вас із вимогою викупу, сподіваючись, що ви заплатите за свою найкращу співачку? Ніхто не звернувся. І це примушує думати, що, на відміну від минулих разів, це викрадення спрямоване не на вас, а лише на пані Анетту.

— Для чого її викрадати?

— У неї чудовий голос, і вона незвичайна жінка.

— Ви думаєте, хтось би ризикував переходити мені дорогу заради того, щоб слухати її чи злягатися з нею?

— Думаю, що так.

— Маячня!

— Я не хочу сперечатися. Але я буду перевіряти цю версію. І ось про це я хотів би поговорити. Мені здається, розгадка зникнення пані Анетти може критися у подіях десь річної давнини. Скажіть, останнім часом були якісь пропозиції викупити контракт пані Анетти?

— Пропозиції були завжди. У Анетти чудовий голос. Публіка зі всієї імперії приїздить до Одеси на відпочинок, відвідує «Варшаву» й підпадає під чари Анетти. Хоче чути її голос у своїх містах. Я був не проти гастролей, Анетта активно їздила всією країною. Але я не погоджувався, коли пропонували викуп контракту, щоб забрати її з Одеси.

— Хто пропонував?

— Найкращі антрепренери Петербурга та Москви. Були пропозиції з Казані, Нижнього Новгорода й Києва.

— Серйозні пропозиції?

— Досить серйозні. Про кілька з них я навіть міркував, але підвищував ціну, і охочі відступали.

— Ви не хотіли відпускати пані Анетту?

— Я хотів заробити на ній такі самі чудові гроші, як її голос. Якби сума мене задовольнила, Анетта б поїхала. Але потрібні мені цифри не пролунали.

— Антрепренери не підходять, бо їх цікавлять публічні виступи. А чи були приватні поціновувачі голосу, готові за нього заплатити?

— У неї було багато шанувальників.

— Хтось хотів, щоб вона співала лише для нього?

— Це б дуже дорого коштувало, Іване Карповичу!

— Ну хоч про ціну питали?

— Так, було кілька розмов.

— І хто були ці люди?

— Один фабрикант із Уралу, Кондров його прізвище. Він спитав ціну, потім довго торгувався, просив поступитися, але я не став.

— І що він?

— Нічого. Ні — то ні, поїхав до себе в Єкатеринбург. У нього там купа фабрик, копальні, залізниці. Дуже багата людина.

— Чому ж тоді не заплатив вам, скільки просили?

— Бо гроші поважає. Тому й багатим став, що не розкидається, а торгується, береже. Хотів собі забавку, не вийшло, пішов далі.

— Хтось іще?

— Та був один банкірський синок із Петрограда. Прийшов якось до мене, сказав, що закохався в Анетту і готовий заплатити, щоб контракт викупити. Я назвав суму, він аж закахикав. Але сказав, що заплатить. Почав гроші знімати в банку. Але потім примчав зі столиці його батько, анулював оборудку, заплатив мені тисячу за витрачений час, забрав синка і поїхав. Посадив його в божевільню, лікуватися, так той утік, прийшов до Анетти, почав пропонувати їй із ним тікати. Анетта сповістила Борю, той прихопив синка і відправив у Петроград. Звідти ще кілька тисяч прийшло, з подякою.

— То, може, знову він?

— Ні, він малахольний дуже. Щоб викрасти, треба все організувати добре. Людей найняти, транспорт, обміркувати. Не здатний він на таке.

— А як його прізвище?

— Нікіфоров. Його батько — відомий банкір у Москві.

— Ще хтось?