Читати книгу - "Одіссея найкращого сищика республіки"

Я обходив усю квартиру, шукав хоч якісь сліди, але грабіжники працювали досить чисто.

— Перевірити всіх візників. Грабіжників мусило бути кілька. Плюс пані Анетта, яку вони мусили в чомусь винести. Питайте, чи не бачили тут незнайомих візників або авто. А я поговорю з сусідами.

Сусіди нічого не чули й не бачили. Були перелякані, бо вже знали про смерть консьєржа. Про викрадення Анюти не знали, ми вирішили поки що тримати це в таємниці. Привезли покоївку. Вона розповіла, що Анюта, коли приїхала з лікарні, відпустила її, а сама збиралася влягатися спати. Покоївка твердила, що двері залишилися зачинені.

— Я ж сама зачиняла, ось ключ, — запевнила вона. Проста дівчина, виглядала пригнічено, але не викликала жодних підозр. Казала, що з Анютиної квартири пішла до батьків на Молдаванку, де і перебувала, поки за нею не приїхали люди Кріка.

— Ключ нікому не віддавали? — спитав я.

— Ні, нікому, що ви! — запевнила дівчина.

— А раніше?

— Ні, я ключ берегла!

— Може, допитати її? — пошепки спитав Борис. — І родичів.

— Не треба.

— Але ж викрадачі відчинили двері!

— Замок простий. Його б і я відчинив, — запевнив я. Але про всяк випадок наказав кілька днів послідкувати за покоївкою. У неї були чесні очі, та я любив усе перевіряти.

Наступні три дні ми з Борисом шукали й чекали. Перевірили всіх, хто міг би спробувати завдати удару по пану Бенціону. Опитали всіх візників і шоферів. Говорили з «ведмежатниками», яких могли найняти зламати замок. Я щовечора з ніг падав, але ми й на пів нігтя не наближалися до розкриття справи. Я дратувався, бо міг би вже відпливати на південь, а натомість дедалі глибше зав’язав у цій справі. Потім пан Бенціон запросив мене на зустріч. Я приїхав до «Варшави», мене привели до його кабінету.

— З вашого обличчя бачу, що сліду ви не взяли.

— Не взяв.

— Я відкликаю Бориса і всіх моїх людей.

Я здивовано подивився на Кріка.

— Якби ми знали бодай приблизний напрямок пошуку, я б не робив цього. Але я не можу стріляти просто в небо. Моїм людям є чим займатися, Борису теж. Якщо ви щось знайдете, якусь зачіпку, вказівку на те, хто викрав Анетту, ми допоможемо вам. Але доти Борис і мої люди будуть займатися справами Синдикату.

— Я залишаюся сам?

— Це ваше рішення. Можливо, ви хочете полишити цю справу й вирушити в заплановану подорож?

— Хочу, — кивнув я. — Але не можу. Не в моїх правилах відступати від нерозкритих справ. Та й залишити в біді пані Анетту я не можу.

— То ви продовжите розслідування?

— Так.

— Знаєте, Іване Карповичу, я не збираюся вас учити, але хочу сказати, що інколи треба вміти відступити. Не битися головою об стіну, а зробити кілька кроків назад і роздивитися. Часом помічаєш якийсь інший шлях. Або стіна, яка заступала вам дорогу, сама падає. Звісно, щоб досягати успіху, треба атакувати. Але не треба боятися відступити, коли ви не маєте шансів на перемогу. Вирішувати вам, але мені здається, зараз саме той випадок. Бо всі наші зусилля протягом останніх днів ні до чого не привели. Ми не просунулися вперед ані на сантиметр. Анетта просто зникла, і що з нею — ми не знаємо. Вона — окраса «Варшави», одна з найпопулярніших співачок імперії. Я б хотів її знайти, і я готовий зробити для цього будь-що. Але ми не знаємо, де шукати. Зовсім. Я не помиляюся?

— І помиляєтесь, і ні. Нам справді так і не вдалося майже нічого дізнатися. Пані Анетта зникла, її викрали невідомі, й це, здається, все, що нам достеменно відомо.

— А це не могло бути інсценування? — несподівано спитав Крік.

— Що? — Я здивувався.

— В Анетти був контракт із «Варшавою» на найближчі чотири роки. У цьому контракті прописано досить великий штраф за достроковий розрив. Такий великий, що навіть усіх заощаджень Анетти б не вистачило, аби законно розірвати контракт. Може, вона вирішила розірвати його незаконно?

— У вас є якісь докази?

— Кілька місяців тому вона заговорила про те, що хоче народити дитину. Я сказав, що це неможливо, що це порушення контракту. Я не хотів втрачати найкращу співачку «Варшави». І ось тепер вона зникла. Я розумію, що ви приятелювали з пані Анеттою й вам важко подумати, що вона обдурила нас. Але в житті й не таке буває. І тут треба дивитися тверезо, щоб ваші вподобання не заважали встановленню істини.

— Хочу вас запевнити, що я, сумлінний слідчий, розглядав різноманітні версії подій. Серед іншого, думав і про можливість втечі пані Анетти з якихось причин. Але я мусив відмовитися від цієї версії. По-перше, така втеча від вас унеможливлювала для пані Анетти продовження кар’єри. Співачці неможливо виступати підпільно, криючись від вас. А співати вона дуже і дуже любила. Не уявляла свого життя поза сценою. По-друге, якщо людина збирається тікати, вона готується до цього. Наприклад, знімає з рахунків заощадження. Я перевірив, усі гроші на місці. Останній рух коштів був місяць