Читати книгу - "Проклятий, Герцог Фламберг"

Сонце вже хилилося до заходу, фарбуючи небо в багряні та золоті кольори, наче художник, що розкидає по ньому свої останні мазки перед тим, як закінчити свій шедевр. Ліс поступово поринав у сутінки, тіні дерев подовжувалися, а в повітрі з'являлася прохолода. Птахи співали вечірні пісні, ховаючись в кронах дерев, їхні мелодійні голоси зливалися з шелестом листя та шумом вітру. А в лісі почали згущатися сутінки, наче передчуваючи наближення ночі, що несла з собою темряву та таємниці.

Кер повертався до поселення, його кроки були важкими від втоми після довгого полювання, а м'язи боліли від напруження. Але серце раділо від успішного полювання, від того, що він зміг добути здобич для свого племені. Він ніс на плечах тушу оленя, відчуваючи приємну вагу здобичі, що обіцяла ситий вечір для його сім’ї. Він уявляв, як зрадіють його рідні, побачивши оленя, як мати приготує смачну вечерю на вогнищі, як вони всі зберуться біля нього, ділячись новинами та історіями, розповідаючи про свої справи та переживання. Він уявляв, як Ейла буде сміятися, граючись з кістками оленя та зайчиком, намагаючись наслідувати рухи звіра, як батько похвалить його за влучність та спритність, за його вміння мисливця. Він мріяв про теплий вечір біля вогнища, про смачну їжу, про розмови з рідними, про спокій та затишок рідного дому, про тепло та любов, що чекали на нього.

Але коли він наблизився до поселення, його серце стиснулося від недоброго передчуття, наче хтось невидимий попередив його про небезпеку. Замість звичної веселої метушні, дитячого сміху та дружнього гомону, що завжди зустрічали його після полювання, його зустріла напружена тиша, важка та зловісна, наче перед грозою. Люди зібралися на галявині перед печерами, їхні обличчя були похмурими і стривоженими, очі - повні страху та розпачу. Дехто був перев'язаний брудною тканиною, з якої проступала кров – свідчення якоїсь бійки, якоїсь трагедії. В повітрі витав запах страху та смерті, запах, який Кер ніколи не забуде, запах, який назавжди закарбувався в його пам'яті.

Кер пришвидшив крок, відчуваючи, як його серце б'ється все швидше, а в грудях з'являється неприємне відчуття холоду, яке розливається по тілу, немов крижана вода. Він побачив батька, Радомира, який стояв посеред натовпу, його висока постать виділялася серед інших, мов старий дуб серед молодих беріз. Його обличчя, зазвичай спокійне та мудре, тепер було похмурим і зосередженим, а в очах, що зазвичай світилися добротою та мудрістю, тепер горів вогонь тривоги та рішучості. Кер кинувся до нього, намагаючись дізнатися, що сталося, що спричинило цей переполох, цю паніку, цей страх, що витав у повітрі.

 — Що трапилося, батьку? - спитав він, і його голос тремтів від тривоги, від передчуття біди. Холод пробіг його спиною, наче передчуття чогось жахливого, наче крижаний вітер пронзав його душу.

 — Плем'я Ворона на наших землях, - відповів Радомир, його голос був важким, наче камінь, що впав з гори, розбиваючись об землю на тисячі уламків. - Вони напали на наших мисливців біля священного гаю, де ми поклоняємося Кайрану, де ми приносимо йому жертви, де ми просимо його про захист. Є поранені... і вбиті.

Серце Кера стиснулося від болю, наче його пронизала невидима стріла, випущена з лука якогось злого духа. Він зрозумів, що його ранкове передчуття було не безпідставним, що його тривога була пророчою. Війна, якої вони так довго остерігалися, якої вони так довго намагалися уникнути, нарешті прийшла, накривши їх своєю кривавою тінню, наче хижий птах, що розправив свої крила над їхнім поселенням. Він згадав розповіді старійшин про напади ворожих племен, про жорстокі битви, де гинули сотні воїнів, де кров лилася рікою, про смерть і руйнування, що приходили разом з війною. І раптом ці розповіді стали реальністю, жахливою і неминучою.

Тіло Кера напружилося, мов у хижака перед стрибком. Він відчув, як адреналін, гормон страху та гніву, пульсує в його жилах, загострюючи всі почуття, готуючи його до битви. Зір став гострішим, він бачив кожен рух, кожен блиск зброї в руках ворогів, кожен вираз обличчя, спотворений страхом чи люттю. Слух - чутливішим, він чув кожен шепіт, кожен крок, кожен крик, кожен стон поранених. Рухи - швидшими, його тіло стало легким і пружним, наче у пантери, готової до стрибка. Війна... Це слово викликало в ньому суміш страху та збудження. Він ще ніколи не брав участі в справжній битві, лише чув розповіді старійшин про минулі сутички з ворожими племенами, про героїв, що захищали свої землі, про зрадників, що переходили на бік ворога, про кров, що лилася рікою, про біль та смерть, що забирали найкращих воїнів. Він знав, що війна - це жахливо, що вона несе з собою лише страждання та руйнування. Але він також знав, що це - боротьба за виживання, за свободу, за свій дім, за своїх рідних, за право жити на своїй землі, за право полювати в своїх лісах, за право молитися своїм богам. І він був готовий боротися. Він був готовий віддати своє життя за них.

 — Скільки їх? - запитав Кер, його голос був низьким та хрипким, наче звірине гарчання. Він скинув з плечей шкуру з оленем, недбало кинувши її на землю. Зараз було не до полювання. Війна була важливіша за будь-яку здобич.

 — Багато, - відповів Радомир, хмурячи густі брови, що нависали над його очима, наче грозові хмари, що от-от проллють на землю зливу. - Вони прийшли з півночі, великим загоном, перетнули річку Щедру і вже встигли напали на наших мисливців біля священного гаю. Вісник ледь встиг втекти, щоб попередити нас. Каже, їх веде сам Чорний Крук, вождь племені Ворона, жорстокий та безжалісний воїн, що не знає милосердя.

Кер згадав про шепіт духів, що передрікав небезпеку. Виходить, вони мали рацію. Плем'я Ворона, кероване жагою до нових земель та ненаситною Моріган, нарешті наважилося на відкритий напад. Він відчув, як гнів та бажання захистити своїх рідних, захистити свою землю, закипають в його крові, наче лава вулкана, що готується вивергнутися, спалюючи все на своєму шляху. Він стиснув кулаки, його нігті вп'ялися в долоні, а в очах спалахнув вогонь люті, вогонь, що міг би спалити весь світ. Він був готовий боротися до останньої краплі крові, щоб захистити свій дім, свою сім'ю, своє плем'я.