Читати книгу - "Проклятий, Герцог Фламберг"

Запах хвої та морозної землі змішався з димком від багаття. Кер та Моріган розташувались на узліссі, неподалік невеликого поселення. Епоха бронзи розгортала свої крила.

 — З новим роком, Кеp, - промовила Моріган, її голос був тихим, наче шелест листя.

Вона підкинула у вогонь гілочку ялівцю, іскри злетіли вгору, ніби зорі.

 — З новим роком, Моріган, - відповів Кер, дивлячись на її обличчя, осяяне полум'ям. - Радий зустрічати його разом з тобою.

Вони не приєднувались до святкування у поселенні. Моріган, колись могутня богиня, все ще відчувала себе чужою серед людей. Але спостерігати за ними, за їхніми простими радощами та ритуалами, було цікаво.

На галявині біля поселення люди зібралися навколо великого вогнища. Вони співали пісні, танцювали, дякували духам за минулий рік та просили їх про щедрий урожай та захист від небезпек. Діти бігали навколо, граючись і сміючись. Юнаки змагалися у силі та спритності. Старійшини розповідали легенди та історії про давніх героїв.

Кер і Моріган спостерігали за цим дійством з відстані, мов мовчазні свідки зародження нової ери. Вони бачили, як люди об'єднуються навколо вогню, діляться їжею та радістю, і відчували тепло та надію.

 — Вони вже не ті безпорадні істоти, якими були колись, - промовила Моріган, ніжно притулившись до Кера.

 — Так, - погодився він. - Вони вчаться, розвиваються, створюють. І це прекрасно.

Вони мовчали, слухаючи пісні та сміх, що доносилися з поселення. Зорі сяяли на небі, віщуючи новий день, новий рік, нову еру. І Кер та Моріган, об'єднані коханням та спільною метою, були готові зустріти її разом.

Кінець