read-books.club » Публіцистика » Таємниці розкриває санскрит, Степан Іванович Наливайко 📚 - Українською

Читати книгу - "Таємниці розкриває санскрит, Степан Іванович Наливайко"

218
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Таємниці розкриває санскрит" автора Степан Іванович Наливайко. Жанр книги: Публіцистика / Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 66 67 68 ... 100
Перейти на сторінку:
фразеологізми, досі переконливо не витлумачені. Це, зокрема, баглаї бити, баглаї годувати, баглаям нападати, баглаям вкинутись у значенні «ледарювати», «нічого не робити», «бити байдики», а також — баки забивати, «задурювати/заморочувати голову», «вводити в оману». Баглаї, баки в цих ідіомах, як бачимо, напрочуд перегукуються з хінді багла та санскр. бака, які, окрім основного значення «журавель», «чапля», мають низку й переносних значень, іноді виразно негативних. Обидва слова, наприклад, можуть означати «шахрай», «піддурювач», «лицедій», бо вважається, що журавель — дуже метикований птах і хитрощами вміє запопасти те, що хоче. Таке уявлення підтримують і дві буддійські притчі, згадувані напочатку. В одній із них журавель улесливою мовою задурює рибам у ставку голови, пообіцявши перенести їх у кращу водойму неподалік, а коли ті повірили /тобто коли журавель забив їм баки/, одну по одній поз'їдав їх усіх, поки його самого не перехитрував і не позбавив життя ще пронозистіший рак. Друга притча — про журавля, що годинами непорушно вистоював у воді, чигаючи на здобич. А рибини подумали, що то великий праведник, поринутий у роздуми про нетлінне, поки сам Будда не розкрив їм справжньої суті журавлиного стояння. Подібні риси журавля бачимо в українському фольклорі, зокрема, в казці «Лисиця і журавель» — про вартих одне одного в хитрощах представників тваринного й пташиного світу.

Значення «лицемір», «святенник» у санскриті передається словосполученнями бакачара, бакавратін, бакаврітті, досл. «діючий/чинячий, як журавель» /SED, 234/. У хінді словосполучення баглабгагат, досл. «журавлиної віри/поведінки», вживається щодо людини, чиї дії або погляди вдавані, нещирі; це слово означає «хитрун», «спритник», «симулянт» <185> /ХРС ІІ,199/. Ще одне слово хінді — баглол, досл. «журавлик», має переносне значення «невміюх», «нездара».

Цікаве санскритське словосполучення канкашай, де канка — «журавель». Вираз дослівно означає «сплячий/дрімаючий, як журавель», а насправді — «собака», «пес» /SED,127/. Якщо замість канка підставити багла // бакла, то матимемо баклашай. Що співзвучне рос. баклуши у фразеологізмі бить баклуши, тотожного укр. баглаї бити. У цьому плані ще цікавий український вираз собак ганяти, тотожний виразові баглаї бити. Ці факти певною мірою перегукуються із значеннями укр. баглай — «ледар», «нероба», «тюхтій» тощо, засвідчуючи однаковість уявлень про журавля в індійців та українців, що й відбилося в низці індійських і українських фразеологізмів. Водночас ці факти засвідчують: всі ці значення вторинні і вони не можуть служити для творення індійського та українського прізвища Баглай, як і гідронімів з топонімами.

Таким чином, індійське прізвище Баглай, яке має свого українського двійника, сходить до санскритського бака й хінді багла — «журавель», «чапля». З ним споріднена ціла низка українських прізвищ, таких як Бака, Бакота, Бакотенко, Бакуль, Бакуменко, Баглаєнко, Балгай, Балгаєнко, Багаленко, Вакало та ін. В той же час із санскритським бака та хінді багла // бакла споріднені й численні гідроніми й топоніми, особливо назви річок, боліт, струмків — Баглаї, Бака, Бакота, Бакова, Баковець, Бакай, Бакайка, Бакайчиха, Бакулин, Бакунька, Баклаїр, Журавський Бак, Бокова, Боковенька, Буглів, Вака, Вакурин, топоніми Баглаї, Бакота, Буглівка тощо. Причому річкова назва Журавський Бак у басейні Дніпра (Нікопольський район на Дніпропетровщині), яка містить компоненти, що пояснюють один одного, підтверджує правильність пов'язування назв на бак- із санскритським бака (хінді — бак) — «журавель», «чапля». Ця «журавлина» гідронімія, топонімія й антропонімія, збережена досьогодні, охоплює всю Україну, незаперечно засвідчуючи наявність тут і надзвичайно давнього індоарійського мовного пласта. <186>


Скіфський цар Колаксай та антський князь Хільбудій

Прокопій Кесарійський, візантійський історик, письменник і політичний діяч середини VІ століття пише, що близько 533 року один із воєначальників імператора Юстиніана (527–565), антський князь на ім'я Хільбудій був засланий на Дунай захищати північні кордони Візантійської імперії, але зазнав там поразки від інших слов'ян, потрапив у полон, а тоді, за однією версією, повернувся на батьківщину, в землю подніпровських слов'ян — антів. 546 року Юстиніан знову відряджає до антів посольство і просить їх зайняти місце на Дунаї й стерегти кордони Візантії. На загальному віче анти знову обрали для цього Хільбудія і відправили його з загоном до цісаря в Цареград (Прокопий, 294–297).

Ще 1953 року відомий історик й археолог Б.О.Рибаков звернув увагу на те, що розповідь візантійського хроніста про Хільбудія напрочуд перегукується з розповіддю літописця Нестора про полянського князя Кия, легендарного засновника Києва. У «Повісті врем'яних літ» Кий — слов'янський князь Середнього Подніпров'я, його знає навіть візантійський імператор, він запрошує князя до себе в гості в Константинополь, де виявляє йому велику честь. Там, висловлює здогад Б.Рибаков, очевидно, йшлося про розміщення дружини Кия на дунайському кордоні Візантійської імперії, де поляни звели укріплення, яке згодом залишили і під началом свого ватажка повернулися на Дніпро. Таким чином, уривки з обох текстів засвідчують неабияку схожість у долях обох князів, Хільбудія і Кия, хоча, застерігає вчений, така схожість ще не дає права ототожювати їх на історичному рівні, проте хронологічно зближувати можна.

Не ставлячи перед собою завдання ототожнити Кия та Хільбудія на історичному чи мовному рівні, варто спробувати визначити значення імені антського князя — Хільбудій. Тим більше що остаточного слова на сьогодні як щодо імені Кий, так і щодо імені Хільбудій ще не сказано.

Таким чином, ми достеменно знаємо, що Хільбудій ант, слов'янин, отже, й ім'я його теж має бути <187> антським, слов'янським. Є резон гадати, що ім'я це складне, двочленне, двоосновне, а компоненти його — Хіль- та — будій — самостійно значимі основи. Отже, перед нами — ім'я-композит, а такі імена якраз і являють одну з відмітних рис індоєвропейської мови.

Важливе значення має і вказівка на соціальний статус Хільбудія: він князь, тому й належить до племінної, суспільної верхівки, знаті, для якої саме й властива двокомпонентність імені. Дослідники відзначають, що для давніх індоєвропейських народів характерне певне соціальне розмежування у виборі власного імені: суспільна верхівка мала двоосновні імена, а нижчі прошарки — одноосновні, як правило, стилістично знижені.

Компонент Хіль- в імені антського князя має свій відповідник в іранських мовах: хіль/хель, яке означає «рід», «плем'я», «підрозділ племені», «клан». Він знаходить свою паралель в санскритському кула та хінді куль із тими самими значеннями, а також у скіфському коло/кола, яке

1 ... 66 67 68 ... 100
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємниці розкриває санскрит, Степан Іванович Наливайко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Таємниці розкриває санскрит, Степан Іванович Наливайко"