Читати книгу - "Таємниці розкриває санскрит, Степан Іванович Наливайко"

class="book">Принагідно зазначимо, що одним з імен дружини Шіви є Багала. Дружина Шіви — уособлення жіночої енергії свого чоловіка, а ця енергія має милостиве й грізне начала. Грізне уособлюють 10 іпостасей богині. За популярною версією, вона прибрала цих страхітливих подоб, аби налякати Шіву, коли той не дозволив їй бути присутньою на жертвоприносинах, які здійснював її батько Дакша. Ці втілення мають кожна свою назву, і дев'яте з них Багала — «Журавель» або Багаламукхі — «Журавлелика», бо має подобу жінки з журавлиною головою. Цей факт і собі показовий, бо поклоніння Шіві та його дружині рясно засвідчене на терені України. Дружина Шіви найчастіше зветься Махадеві — «Велика богиня» або Деві — «Богиня», вона тотожна слов'янській Діві. Це відбилося в численних назвах типу Дівка, Дівиця, Дівуха, Дівичка щодо річок, це також Дівочі та Дівич-гори по всій Україні (СГУ, 171). До речі, козак Мисько Баглай із Прилуцького полку якраз і служив у Дівицькій сотні.

Зважаючи, що санскр. бака має і форму вака, до «журавлиних» прізвищ, певно, слід віднести й прізвище Вакало — козак Андрій Вакало був у Миргородському полку /398; Лохвицька сотня/. У Коростишівському районі на Житомирщині є річка Вака, на Кіровоградщині — річка Вакурин (СГУ, 80).

Особливо показовою є річка Журавський Бак у водозборі Дніпра (СГУ, 200), яка засвідчує слушність пов'язування назв на Бак- в Україні з санскритським бака та хінді багла // бакла — «журавель», «чапля».

Аналіз показує, що похідні від бака назви найпоширеніші у водозборі Дніпра — їх тут 13. У басейні Дніпра найбільше назв і на Журав-, близько трьох десятків, із них більшість — на означення боліт /СГУ, 199–200,601/. У басейні Сіверського Дінця таких назв менше — 20 /3 річки й 17 боліт/. У басейні Азовського моря їх — 7 і всі вони — болота, у басейні Південного Бугу — 4 і всі вони — річки.

Показово, що часто—густо назви на Бак— сусідять із назвами, пов'язаними зі словами «журавель» або «чапля». Це видно хоча б на прикладах із назвою Бакай /те ж, що і баглай, тільки без суфікса — ла/: <183> р. Чапля і р. Бакай у басейні Південного Бугу; р. Бакай і болото Журавка, р. Бакайка і болото Чаплинка, яр Бакай і болото Чаплинка — у басейні Сіверського Дінця; р. Бакай і болото Чаплинка, р. Бака і болото Чаплина — у басейні Дніпра тощо. Тобто «журавлині» назви різноманітного типу, починаючи з найдавніших, охоплюють усю територію України. Це, окрім усього іншого, підтверджує слушність думки, що батьківщиною Аполлона є країна гіперборейська, тобто ареал на північ від Чорного моря, отже, і територія України. Саме звідси кожної весни, закликуваний величальними співами, повертався він на Парнас у колісниці, запряженій журавлями чи білосніжними лебедями. А самі античні джерела вважають, що Аполлон прибув до Греції з півночі, що він — прийшле божество в грецькому пантеоні. Біля Полтави, під культовим зольником виявлено зображення журавлиної чи лебединої зграї. У Давній Греції відомі так звані «журавлині» танці, є вони і в українців, причому це відбивають самі назви їх — «Журавель»,» Журавлиний ключ» тощо. І що, мабуть, найважливіше, грецький Аполлон виявляє функціональну й етимологічну тотожність зі слов'янським Купалою та індійським Крішною-Гопалою, котрий має і південноіндійський різновид свого імені — Гопалан. А воно винятково близьке фонетично до грецького Аполлон. Що дозволяє зробити висновок: імена Гопалан та Аполлон — одне й те саме ім'я, існуюче в різних мовних стихіях, похідне зі спільного джерела.

Існують деякі цікаві давні факти, пов'язані з журавлями. У так званому ольвійському декреті на честь Протогена /ІІІ-ІІ ст. до н.е./ згадується місцевість Канкит. Дехто розташовує її на лівому березі Південного Бугу, а відомий дослідник індоаріки в Північному Причорномор'ї О.Трубачов — у районі нижньодніпровських плавнів і річки Конки. І назву Конка і назву Канкит він пов'язує з давньоіндійським канка — «журавель», «чапля». Таке значення канка справді подає санскрит /SED, 127/. Більше того, ім'я Канка, тобто «Журавель», мав бог Яма, тісно пов'язаний із Шівою, а Яма — божество, причетне до світу померлих /цікава в цьому плані тема журавлів і загиблих воїнів у відомій пісні на слова Расула Гамзатова «Журавлі»/.

Ім'я Канка мав і Юдгіштхіра — найстарший із п'яти братів-пандавів, суперників кауравів. Коли пандави перебували у вимушеному вигнанні, то останній, тринадцятий рік його вони, за умовою, мусили прожити невпізнаними, інакше б не отримали назад свого царства. Саме тоді їм усім довелося поміняти свої імена, а Юдгіштхіра прибрав ім'я Канка. Це й симптоматично, бо на боці пандавів виступав Крішна — їхній родич, а в племені Крішни, як відзначає індолог Наталя Гусєва, були сильні тотемні уявлення, пов'язані з журавлями.

О.Трубачов вважає, що Канкит розташовувався в лівобережній частині Нижнього Подніпров'я, а головна дніпровська притока цієї зони плавнів — річка Конка; місцевість довкола неї здавна відома як країна журавлів і чапель. Ще Арістотель писав, що журавлі «зі скіфських рівнин» відлітають на зимівлю до боліт вище Єгипту. Що наклало свій відбиток і на рясноту тутешніх «журавлиних» назв. Дослідник тлумачить назву Канкит як «Прогнані журавлями», посилаючися на слова латинського автора Соліна про те, що «в частині, якою володіли скіфи-орачі, згадують місто Геранію /варвари називають його Какитон/ звідки, розповіда<184>ють, пігмеї були вигнані журавлями» /АБ, 119/. А міф про битву журавлів, тобто племені /чи племен/, тотемом яких був журавель, з пігмеями, як виявляється, приурочений саме до Надчорномор'я. Цей сюжет знають п'ять індоєвропейських літератур — грецька, латинська, санскритська, перська й давньовірменська. Першою згадує про журавлів, ворожих пігмеям, «Іліада»; пізніші автори переказують Гомера, іноді називаючи журавля «фракійським птахом». Давньовірменська традиція розміщує пігмеїв в Індії, проте О.Трубачов схильний вважати, що в Індію цей сюжет принесли індоарії з попереднього місця проживання — Північного Причорномор'я. Бо тільки тут, у землі скіфів-орачів, окрім легенди про журавлів, відоме й місто Геранія — «Журавлине», що його скіфи називали Какитон або Канкитон. Ці назви, вважає О.Трубачов, туземний варіант, а Геранія — грецький переклад їх. Тому обидві назви — і Канкитон і Геранія — семантичні двійники. Цікаве те, що в індійській версії варварів-неарійців розбиває птах Гаруда, їздовий птах Вішну. А міф про напівзвіра-напівптаха, зазначає О.Трубачов, здавна тяжіє до Північного Причорномор'я.

Схоже, сказане про журавля дозволяє пролити світло на деякі українські