Читати книгу - "Тілоохоронець Горгони, Олена Домова"

З машини їм на зустріч вийшов Віктор. Вочевидь Юля уявляла собі батька своєї тезки дещо молодшим, але виявилося, що це чоловік років п'ятдесяти, доволі високий та міцний. Голова його була чисто поголена, натомість обличчя прикрашала доволі густа ретельно підстрижена борода з сивиною. 

Чоловік підійшов й оглянув незнайомців уважних холодним поглядом. У безбарвних очах не можливо було роздивитися, про що думає їх власник, але загальне враження лишалося неприємним. Та в наступну мить обличчя геть перемінилося, коли на ньому заграла ласкава посмішка для дівчат.

Маленька Юля кинулася до татка й міцно обійняла його. Той у відповідь погладив її по маківці й тихо привітався. Потім потягнувся до Саші. Малеча не проявила особливого захвату, але і не злякалася чоловіка. Так само міцно, як хвилину тому за Юлю, трималася за його рукав.

- Ви впораєтеся? - замість нікому не потрібних реверансів поцікавилася пані Середа.

Справа була не в тому, що вона не довіряла чоловікові. Просто невдовзі він опиниться сам на сам з двома неповнолітніми. А як виявилося, це зовсім не просто.

- Так. Наша нянька вже чекає на Сашу, а Юля з невеликим запізненням вирушить до школи.

- Ну, та-ато, - застогнала дівчинка й ткнулася чоловікові в бік, але потім слухняно пішла до машини.

Пан Кирієнко встановив на задньому сидінні дитяче крісло, а Віктор посадив у нього Сашу.

- На все добре, - кивнула Юля, а Максим простягнув руку для рукостискання.

- Стривайте. Я... Ви не сказали, скільки я вам винен, - потискаючи руку, насупився пан Сучков.

- Нічого не винен, - відрізав пан Кирієнко. - Нам це нічого не вартувало. Всього лише ніч переночували.

- Але мені сказали, що була аварія.

- Ці витрати покриє страховка, - відрізав Макс, обхопив Юлю за плечі та повів назад до будівлі.

Пані Середа озирнулася, помахала на прощання дівчинці й ввічливо кивнула чоловікові. Спустилися на підземну стоянку, де Юля передала ключі та документи від своєї машини. Їздила вона нечасто, тож напередодні сама запропонувала скористатися її крихіткою. Пан Кирієнко відкрив дверцята пасажирського сидіння та допоміг Юлі сісти, а потім і сам сів за кермо. Відрегулював сидіння. Думки його при цьому були десь далеко, а вигляд похмурий та невдоволений.

- Що, не подобається моя крихітка? - з викликом спитала пані Середа.

- Що? Ні! Звісно, що ні, - стрепенувся Максим і завів мотор. - Дякую, що дала мені колеса. Не уявляю, як би був без них.

- Тоді що? Чому такий похмурий?

- По роботі дещо перевірити треба. Думка ніяк не дає спокою.

Юля поглянула на годинник. Була вже майже дев'ята, робочий день розпочався.

- Час і мені про роботу потурбуватися, - схаменулася брюнетка. - Жени, не хочу сильно запізнюватися.

- Ти сама попросила, - гмикнув Макс.

- Гей, тільки не вколошкай ще й мою лялечку, - попередила Юля. - Цього я тобі точно не пробачу.

***

Пан Кирієнко зайшов до порожнього кабінету й сів за свій робочий стіл. Взяв теку зі справою Зегера. Попорпавшись в документах дістав аркуш зі свідченнями, а за хвилину відкинувся на спинку крісла із гулким гарчанням.

Так і є: Сучков Віктор Андрійович. Саме він, за словами замовника, є автором надісланих йому погроз. Ну, і що це таке? Оце так збіг.

Хоч і вирішив Макс не занурюватися у справу Зегера, але життя визначило все на свій лад. Звісно, аварія подія випадкова, але коли сама доля робить такі натяки, ігнорувати їх не варто.

Однак стояло питання про те, до кого звернутися з цією справою, адже для нього тепер доступ до офіційних баз був дуже обмежений. Були, звісно, ще й неофіційні, але з хорошими знайомствами було важко - здебільшого всі погані.

- Жек, - гукнув Макс товаришеві, який тихо зайшов хвилину тому, але був такий заклопотаний, що навіть не привітався.

- Мм? - мугикнув пан Тягнибок, незважаючи на заклопотаність виглядав він дуже задоволеним.

- Потрібно про людину поцікавитися по чорних каналах. Є ідеї?

- Куди ти знову лізеш, Кирієнко? - негайно спохмурнів партнер.

Довелося Максові розповідати всю історію від початку і до кінця. Євгеній вислухав друга, похитав головою.

- І нащо воно тобі треба? Просто розкажи все Юльці, нехай тримається від цього "сучкá" подалі.

- А як щодо пункту про нерозголошення? - підняв брову Макс. - Чи це для тебе пустий звук, і всі твої родичі обізнані в таємницях клієнтів?

- Звісно, що ні... - знітився Жека. - Але ж ця справа й до неї дотична.

- Поки що ні... і я не хочу, щоб це змінилося, - пан Кирієнко трохи помовчав і продовжив: - Звісно, може так скластися, що неприємності оминуть. Що ми більше ніколи не перетнемося. Але дівчата сподобалися Юлі. Впевнений, вона захоче зустрітися знову... Аби тільки їхній татко не дізнався, на кого вона працює... Заборонити без пояснень не вийде, вона оскаженіє... Тому озброюємося знаннями.

- Я зрозумів тебе, брате. Гаразд, що-небуть вигадаємо.