Читати книгу - "Пручайся мені, Banderivka"
- Жанр: Сучасний любовний роман
- Автор: Banderivka
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Марія
Колись давно наша сім’я була ідеальною, люблячі батьки і я. На жаль чи на щастя в мене не було братів чи сестер саме тому вся увага діставалась мені і я думала так буде завжди. Батько був строгий, але справедливий і я завжди знала, що можу звернутись до нього. Все зруйнувалось коли мені було 14, батько пішов з сім’ї до іншої жінки заливши нас з мамою самих. Моє серце розбилось в цей день і життя змінилось безповоротно. Мама не витримала цього і впала в депресію. Батько хотів спілкуватись зі мною, приходив декілька разів намагаючись поговорити зі мною, але біль від зради батька не вщухала в моєму дитячому серці і я не змогла його пробачити, особливо тяжко було дивитись, як моя мати згасала на очах і я не могла допомогти їй. Через цю ситуацію ми з батьками віддалились і я почувала себе самотньою.
Коли мені було 20 моя мати привела додому іншого чоловіка і сказала, що закохалась знову і ми тепер будемо жити разом. Я зненавиділа Ігора одразу, при матері він поводив себе, як люблячий батько, але як тільки ми залишались наодинці він кидав на мене не однозначні погляди, від яких ставало моторошно. Одного вечора коли мати була на роботі, я повернулась додому з університету і побачила Ігора, який сидів на дивані та дивився футбол, він вже був на підпитку, побачивши мене він кинув на мене роздягаючий погляд і пішов на мене, я злякалась і намагалась втекти від нього. Він був сильніший за мене, догнавши мене повалив на диван, обмацуючи мене руками. Я кричала і намагалась вирватись, саме в цей момент повернулась мама і застала нас. Я думала вона зрозуміє, що він робить і викине його з дому, але натомість вона підійшла і почала кричати на мене, що я зваблюю її чоловіка і дала мені ляпас. Я стояла в шоці та сльозах, намагаючись зрозуміти, як моя рідна мати не вірила мені та не бачила очевидного. Того вечора вона спакувала мої речі та сказала вимітатись з дому тому, що я невдячна дочка, яка хоче відібрати її чоловіка
Так, я опинилась на вулиці, в сльозах, не розуміючи, як жити далі. У мене була тільки моя Софія, найкраща подруга, яка завжди підтримувала і тримала за руку. Вона знала все, що відбувалось зі мною вдома і вже не раз пропонувала з’їхати від батьків до неї. Цього разу я була вимушена подзвонити їй в сльозах і просити про допомогу. Вона примчалась через 20 хвилин і обійняла мене зі словами:
- Марічка, що сталось? Чому ти плачеш? Що зробив цей мудак?
- Софа він… , - я не могла вимовити та слово, плачучи, - він хотів мене зґвалтувати, а вона вигнала мене сказавши, що я хочу вкрасти в неї чоловіка!
- Я в шоці! Ось сволота! – розізлилась Софа.
- Я не знаю, що тепер робити, я так втомилась від цього! – сказала я втомлено.
- За це не переживай, ти будеш жити в мене і я нічого не хочу чути! Досить! Ти не повернешся туди! Пішли! – взявши мою сумку, вона викликала таксі та ми поїхали до неї.
Софія знімала маленьку квартирку студію, в якій жила сама. Вона працювала і вчилась, як і я. Мені пощастило влаштуватись, помічником юриста в хорошу будівельну компанію. Після закінчення навчання я хотіла продовжити будувати кар’єру і стати хорошим юристом.
Приїхавши до Софи вона зробила мені чаю, щоб зігрітись. Я сиділа на кухні та намагалась осмислити, що робити далі, але моя голова нещадно боліла, тому жодна ідея не спадала мені на думку.
- Перестань себе накручувати, ти можеш жити у мене стільки, скільки треба ти ж знаєш. Я завжди поруч, – сказала обійнявши мене Софа.
- Дякую за те, що ти в мене є, – вже заспокоївшись відповіла я.
Наступного ранку, прокинувшись я намагалась не думати про вчорашню ситуацію. Зготувавши нам сніданок ми відправились до університету. Наближався Новий Рік моє улюблене свято, всюди майоріли новорічні вогники, які створювали неповторну атмосферу свята, але на жаль через ситуацію з батьками у мене не було і краплини настрою святкувати. Після обіду я мчала на роботу. Приїхавши в офіс, я зустріла свого начальника Андрія Васильовича, він був чоловіком за 50 з легкою сивиною і прекрасним почуттям гумору.
- Машуня я маю для тебе сьогодні пару цікавих завдань. І до речі, ти готова до корпоративу на Новорічну ніч? Ми всі будемо святкувати у клубі коштом компанії. Відмови не приймаються. Ти можеш взяти когось з собою, наприклад свого хлопця, – сказав по доброму мій начальник.
- О, це дуже щедро зі сторони компанії, але на жаль Андрій Васильович жоден чоловік, ще не зміг завоювати моє серце тому я запитаю свою подругу, можливо вона складе мені компанію.
- Я впевнений, що ти достойна найкращого. Ти мені так нагадуєш мою доньку, така ж красуня і щира дівчинка.
- Мені приємно це чути. То, що там за завдання на сьогодні?
Далі я потонула в рутині робочого процесу. Ближче до 7 вечора я звільнилась і втомлено видихнула, закривши мій ноутбук. В цей момент до мого столу підійшов Діма, він начальник служби безпеки компанії, чоловік 33 років, високий, красивий, мужній і веселий.
- Марічка ти ще тут? Перепрацьовуєш я бачу, виглядаєш втомлено. Тебе підвезти додому? – з надією в очах спитав він.
Я знала, що подобаюсь йому. Він неодноразово кликав мене кудись. Але я не розглядала його на роль мого хлопця. Справа навіть не в ньому, Діма був шикарним чоловіком, який завжди був галантний і дотепний, просто поруч з ним я не відчувала того самого захвату і моє серце билось, як завжди тому давати йому марних надій мені не хотілось.
- Дякую Дім, але не варто, в тебе напевно своїх справ багато, щоб ще зі мною возитись.
- Машуль, ну я ж не пропоную йти на побачення, а просто підвезти додому. Поїхали?
- Добре, – я дійсно була втомлена і морально, і фізично, тому не стала сперечатись з ним.
- Але на побачення я сподіваюсь ти теж колись таки погодишся. – весело підморгнув мені Діма.
Пізніше, вечеряючи у квартирі Софії я аналізувала своє життя. За всі свої 20 років я не була жодного разу в серйозних відносинах. На хлопців не було часу оскільки я постійно працювала, щоб не просити грошей в батька чи в мами. Не можу сказати, що не було спроб зі сторони хлопців. В університеті багато хто проявляв знаки уваги до мене, але жоден не викликав в мені тих самих метеликів чи хоча, б бажання сходити на побачення. Схоже, я глибоко закрилась в собі. Якби ж я знала в той момент, що скоро з’явиться той хто відриє в мені нову Марію.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пручайся мені, Banderivka», після закриття браузера.