Читати книгу - "Тілоохоронець Горгони, Олена Домова"

Юля розплющила одне око. Інше не розплющувалося, бо напередодні вони півночі намагалися розмістити своїх юних гостей. Маленька Саша, не привчена ходити у своїх маленьких справах в туалет, примудрилася намочити колготки й комбінезончик. Тому спала в найменшій з Юльчиних футболок.

Ліжко для дворічної гості - окрема розмова. Загальними зусиллями двох дорослих й одного підлітка була споруджена велика китайська стіна, біля підніжжя якої про всяк випадок були розкладені подушки та ковдри зібрані зі всієї квартири. Маленькій Юлі також дісталася футболка із запасів господині. Й після цього всі нарешті змогли лягти спати.

А тепер, прокинувшись у свій звичний час, пані Середа ніяк не могла зібрати гудучі наче бджоли думки до купи. Вона спробувала тихенько вибратися з ведмежих обіймів Максима, але була впіймана та повернена на місце. Й негайно відчула збудження чоловіка.

- Ти знаєш, - промуркотів він їй у шию, - я починаю серйозно думати про дітей. Як щодо того, щоб народити мені одного чи двох?

- Пропозиція дуже заманлива, - намагаючись звільнитися, гмикнула Юля, - але я не збираюся займатися цим просто зараз.

- Чому? - засмучено засопів чоловік і подвоїв пестощі шиї.

- Тому що я так сказала, - навела "вагомий" аргумент пані Середа, але він не був достатньо переконливим, тому чоловік нахабно запустив руку в трусики.

- Макс-с, - прозвучало як шиплячий стогін.

- О, так... Стогни так іще, моя чарівна Горгона.

- Ти знов?

- Я люблю твої стогони. Це погано? - продовжуючи пестити внизу й переходячи з шиї на плечі, поцікавився чоловік.

- Ти називаєш мене Горгоною, - Юля намагалася зробити інтонацію ображеною, але вийшло ще більш еротично, ніж із приглушеним шипінням.

- Тихіше, дітей розбудиш, - смакуючи кожне слово, шепотів Максим. - Ти найпрекрасніша жінка серед усіх. Те, як я тебе називаю, тільки моя справа. Навіть не думай ображатися й тікати через це.

За кілька митей про образу геть забула, а тікати й раніше нікуди не збиралася. Тільки встати з ліжка. Але чоловік і цього не дозволив. Принаймні не одразу.

Вирвавшись зі спальні Юля в першу чергу зазирнула в гостьову. Дівчата спали упнувшись лобами одна в одну і чомусь поперек ліжка. Тихо сміючись, жінка вийшла з кімнати.

Гостро стояло питання про те, що робити з дівчатами вдень. Про це вона й спитала, щойно Максим опинився в полі зору.

- Лишитися вдома ніхто з нас не може, няню шукати вже пізно, - наче кепкуючи, почав перелічувати відсутність варіантів чоловік. - З собою я їх взяти не можу, бо цілий день у роз'їздах, тож доведеться тобі. Сама ж учора затято доводила, що зможеш потурбуватися про них.

Юля роздратовано сяйнула очима. Піддавшись почуттям, вона в черговий раз прорахувалася. Але бідкатися ніколи, проблеми, що насувалися, потрібно вирішувати. Метнулася до сумки й дістала щоденник. Макс тихенько посміюючись пішов на кухню готувати сніданок, оскільки кохана зайнята тим, що переробляє розклад, а він все одно прокинувся. Та й малечу скоро будити треба, адже їм потрібно багато часу, щоб зібратися.

Невдовзі у вітальню вийшла заспана й розхристана Саша. Вона впевнено протупотіла до Юлі, що вже розбудила пів-міста у спробах влаштувати розклад, й, смикнувши за футболку, повідомила: "Пі-пі".

- Ти хочеш пісяти? - стрепенулася жінка й потягла маленьку до ванної кімнати, але негайно зрозуміла свою хибу. "Пі-пі" дівчинка вже зробила, до того ж, з огляду на мокрий одяг ще у ліжку. Трохи змінила напрямок і просто у футболці посадила Сашу у ванну.

Ледь завершили з купанням, як пролунав розлючений вереск: "Йо-олі, Са-ашко-о!" Це прокинулася Юля-молодша.

Макс, який вже розкладав яєшню по тарілках, лише гмикнув. Вся ця ранкова метушня дуже нагадувала йому дитинство, коли його старший брат так само невдоволено волав зранку, бо "Мася" вже встиг спаскудити йому зошит чи щось зламати.

Ну а Юля, як єдина дитина в сім'ї, потроху провалювалася в паніку. Відповідальність ж бо вона взяла, а от з ризиками неабияк прорахувалася.

Вона швидко натягла на малечу її вже сухий одяг, передала право доглянути за нею Максимові й метнулася до гостьової кімнати.

Маленька Юля часу в кімнаті не марнувала: швидко стягнула з ліжка мокру білизну та почала перебирати подушки. З появою господині сполохано завмерла та винувато поглянула на неї спідлоба. Розхристана з припухлими повіками, схоже, напередодні їй не вдалося одразу заснути.

- Пробачте, будь ласка, - ледь не плакала дівчинка. - Саша зіпсувала ліжко. Я не почула...

- Не треба вибачатися! Ти що? Я й не думала тебе звинувачувати, - жінка оглянула розворушену кімнату з рівномірно розкиданими по всій підлозі білизною й подушками. - Нумо ми швиденько позгрібаємо це все у купу й підемо снідати. Я пізніше все потихеньку переперу.

Маленька Юля кивнула й почала збирати подушки.

- Юлю, в тебе телефон дзижчить, - почулося з кухні, й за мить: - У великої Юлі...

Пані Середа гмикнула й підморгнула дівчинці:

- Ось і все зібрали. Тепер йди вмиватися й приходь снідати.

Вона побігла до телефону. На екрані був довгоочікуваний надпис "Віктор Сучков" й примітка, яку вчора зробила завбачлива жінка, "Тато маленької Юлі".

- Алло.

- Здрастуйте, Юліє! Це Віктор Сучков. Я вже в місті, - поспіхом промовив чоловік, хоча в таких обставинах це й не дивно.

- Доброго ранку. Дуже добре...

- Де я можу забрати дівчат?

- Може вам потрібен час, щоб з'їздити до Аліни?

- Кхм. Я вже тут. З нею все буде гаразд.

- Справді? Просто камінь з душі звалився.

- Кхм. Дякую. Ви дуже допомогли. Як я можу вам відплатити?

Пані Середа питання проігнорувала й продиктувала адресу.

Під'їжджаючи Віктор знову подзвонив. Юля з Максом, вже зібрані, вивели гостей на вулицю. Жінка несла на руках маленьку Сашу, чоловік ніс дитяче крісло, а перед ними на вулицю вискочила дівчинка й стала притримувати двері.