Читати книгу - "Проклятий, Герцог Фламберг"

Люди, колись кочівники, що мандрували в пошуках їжі, наче птахи, що летять за теплом, навчилися обробляти землю примітивними знаряддями - кам'яними мотиками та кістяними лопатами, сіяти зерно, чекати на врожай, спостерігаючи, як зелені паростки пробиваються з-під землі, наче діти, що тягнуться до світла, як вони тягнуться до сонця, як на них з'являються плоди, що обіцяють ситість та достаток, що дають надію на майбутнє. Вони приручили диких тварин - кіз, що давали їм молоко, овець, що дарували їм теплу шерсть, корів, що ставали для них джерелом м'яса та шкіри, - і навчилися доглядати за ними, захищати їх від хижаків, годувати їх соковитою травою, вони стали для них не лише джерелом їжі, а й друзями, помічниками, частиною їхнього життя. Вони почали будувати постійні житла - хатини з глини та дерева, що збиралися в села та поселення, утворюючи перші осередки цивілізації, перші міста, де люди жили разом, ділилися своїми знаннями та вміннями, створювали нову культуру, нову історію.

Вони об'єднувалися в більші спільноти, де кожен мав свої обов'язки - мисливці добували їжу, ризикуючи своїм життям в боротьбі з дикими звірами, воїни захищали плем'я від ворогів, стоячи на сторожі їхнього спокою та безпеки, жінки доглядали дітей та господарство, даруючи їм любов та турботу, старійшини ділилися мудрістю та досвідом, наставляючи їх на правильний шлях, - та права - право на життя, на свободу, на власність, права, що захищали їх від свавілля та несправедливості. Вони створювали зачатки цивілізації, з її законами, що регулювали їхнє життя, з її ієрархією, що визначала місце кожного в спільноті, з її культурою, що об'єднувала їх в єдиний народ, що давала їм спільну історію, спільні традиції, спільну долю.

Кер спостерігав за цими змінами з сумішшю цікавості та тривоги. З одного боку, його захоплювала винахідливість людей, їхня здатність пристосовуватися до нових умов, їхнє прагнення до кращого життя. Він бачив, як вони вчаться використовувати дари природи, як вони будують нові знаряддя праці, як вони об'єднуються в спільноти, щоб разом долати труднощі. Він бачив, як людський розум розвивається, як люди стають більш винахідливими, більш організованими, більш соціальними.

З іншого боку, він розумів, що прогрес несе з собою не лише блага, а й нові небезпеки. Він бачив, як разом з розвитком землеробства та скотарства виникають конфлікти за землю та ресурси. Племена, що колись жили в мирі та злагоді, починають ворогувати одне з одним, їхні списи та стріли несуть смерть та руйнування, а їхні крики та стогін лунають у горах та долинах. Зростає нерівність між людьми. Ті, хто має більше землі, більше худоби, більше влади, починають пригноблювати тих, хто має менше. З'являються нові форми насильства та експлуатації. Сильні забирають у слабких їхнє майно, їхню землю, їхню свободу.

Але Кер не втрачав надії. Він вірив, що людство зможе подолати ці випробування, що воно знайде шлях до гармонії та процвітання. Він вірив, що люди зможуть навчитися жити в мирі та злагоді, ділитися ресурсами, поважати один одного. Він продовжував допомагати людям, мандруючи від племені до племені, ділячись своїми знаннями та досвідом. Він зцілював їхні рани та хвороби, вчив їх новим способам обробки землі та догляду за тваринами, розповідав їм про важливість миру та співпраці. Він був наче промінь світла в темряві, що освітлював шлях людства до кращого майбутнього.

Одного разу, мандруючи вздовж морського узбережжя, де хвилі з гуркотом розбивалися об скелі, створюючи білосніжні бризки, що злітали вгору, наче тисячі крихітних діамантів, розсипаючись в променях сонця, а солоний вітер розносив крики чайок, що кружляли над морем в пошуках риби, наче білі хустинки, що майорять на вітру, Кер наткнувся на плем'я, що жило зовсім інакше, ніж ті, що він зустрічав раніше. Це були Морські Люди, сміливі та винахідливі, що не боялися стихії, а навчилися жити з нею в гармонії, вони були частиною моря, як риби та водорості, як хвилі та вітер. Вони будували човни з дерева та шкір тварин, виходили в море на ловлю риби, їхні сіті були повні сріблястої риби, що виблискувала на сонці, збирали молюсків та водорості, що служили їм їжею, що давали їм силу та здоров'я. Їхні тіла були прикрашені татуюваннями з морськими символами - хвилями, рибами, черепашками, - що символізували їхній зв'язок з морем, їхню повагу до нього, їхню любов до його краси та сили. Вони поклонялися богу моря та вітру, приносячи йому дари з морських черепашок та водоростей, благаючи про спокійне море та щедрий улов, про захист від штормів та буревіїв.

Кер, зачарований їхнім способом життя, залишився з ними на деякий час, його душа прагнула нових знань, нових відкриттів, нових зустрічей. Він, що стільки років провів у мандрах, зустрічаючи різні племена, вивчаючи їхні звичаї та традиції, мав чим поділитися з цими людьми, чим збагатити їхню культуру, чим допомогти їм в їхньому житті. Він навчив їх новим методам рибальства, показав, як плести міцніші сітки з волокон рослин, що не рвалися під вагою риби, та виготовляти гачки з кісток риб та птахів, що були гострішими та міцнішими. Він поділився своїми знаннями про навігацію, навчив їх орієнтуватися за зірками, визначати напрямок вітру та течій, щоб не заблукати в морі та завжди знаходити шлях додому, щоб море стало для них не лише джерелом їжі, а й шляхом до нових земель, до нових відкриттів. Він розповідав їм про далекі землі, про різні народи, про незвичайних істот, яких він зустрічав у своїх мандрах - про плем'я Зубрів, що живе в горах, про їхню силу та витривалість, про плем'я Рибалок, що живе на березі озера, про їхнє вміння ловити рибу та будувати човни, про вампірів, що ховаються в печерах, про їхню таємничу силу та незвичний спосіб життя, про перевертнів, що живуть в лісах, про їхню здатність перетворюватися на звірів. Він ділився з ними своїми знаннями про зірки та планети, про зміну пір року, про таємниці природи, про те, як все в цьому світі взаємопов'язане, як все живе в гармонії одне з одним, створюючи єдиний живий організм.