Читати книгу - "Проклятий, Герцог Фламберг"

Кер спостерігав за ними з цікавістю, його очі горіли незрозумілим світлом, наче він відкривав для себе новий світ, світ магії та таємниць. Він бачив, як вони перетворюються на звірів - їхні тіла змінювалися, кістки тріщали та скручувалися, м'язи набухали та витягувалися, шкіра вкривалася густим хутром, нігті перетворювалися на гострі кігті, зуби - на довгі ікла, очі спалахують жовтим вогнем. Він бачив, як вони полюють зграєю, оточуючи здобич, їхні рухи були скоординовані та безшумні, вони були наче єдиний організм, керований одним розумом, як вони ділять між собою м'ясо, не сварячись та не б'ючись, як вони виють на місяць, їхні голосі зливалися в єдиний хор, що лунав лісом, наче пісня духів, спілкуючись з духами лісу, просячи їх про захист та удачу.

Він відчув до них симпатію, незрозуміле притяжіння, наче вони були його братами по духу, хоча він і не міг перетворюватися на звіра. Вони були вільні, незалежні, пов'язані з природою, наче вони самі були частиною лісу, частиною гір, частиною річок, їхні душі були єдині з душею світу. Вони не знали жадібності та заздрості, цих руйнівних почуттів, що отруювали душі людей, змушуючи їх чинити зло, воювати один з одним, знищувати все навколо, їхні серця були чисті та відкриті, наче джерельна вода. Вони жили за законами природи, де виживає найсильніший, але вони також дотримувалися законів честі та справедливості, вони захищали слабких, допомагали нужденним, ділилися здобиччю з тими, хто не міг полювати, вони були єдиним цілим, єдиною родиною. Кер захотів дізнатися більше про них, про їхню культуру, про їхні таємниці, про те, як їм вдається жити в гармонії з собою та з природою, як їм вдається зберігати чистоту своїх душ в цьому світі, сповненому спокус та небезпек.

Кер, спостерігаючи за перевертнями, відчув промінь надії, наче сонце заглянуло в його душу, освітивши її теплом та світлом, наче він знайшов шлях в темряві, що оточувала його стільки років. Він сподівався знайти в них союзників у боротьбі зі злом, що поширювалося світом, наче чума, отруюючи серця людей, змушуючи їх чинити жахливі вчинки, злом, що несло з собою лише смерть та руйнування. Він бачив в них силу, яка могла б стати на захист слабких та беззахисних, силу, здатну протистояти злу, що панувало в світі, силу, що могла б змінити цей світ на краще. Він бачив в них зв'язок з природою, який міг би допомогти відновити баланс у світі, порушений жадібністю та жорстокістю людей, баланс, який був таким важливим для виживання всього живого, для гармонії та процвітання.

Але він помилявся. Вождь перевертнів, підступний та амбітний вовк на ім'я Жах, мав власні плани, темні та зловісні, наче тіні в лісовій хащі. Він правив племенем вже багато років, і його серце було сповнене гордині та жаги влади, наче ненаситна прірва, що поглинає все на своєму шляху. Він заздрив силі Кера, його дару зцілення, його впливу на інші племена, його мудрості та знанням. Він боявся, що Кер може затьмарити його славу, що він може відібрати в нього владу над перевертнями, що він стане вождем усіх племен, що він стане володарем світу. І він вирішив позбутися Кера, щоб самому стати наймогутнішим вождем у цій частині світу, щоб його ім'я наводило жах на всіх, хто почув його, щоб його воля була законом для всіх.

Жах таємно зібрав раду старійшин племені, зібрав їх в глибині лісу, під покровом ночі, де їх ніхто не міг побачити, де їх ніхто не міг підслухати. Це були старі та мудрі перевертні, що бачили багато змін у світі, що знали таємниці світу, що берегли традиції та закони свого народу, їхні очі були сповнені мудрості та досвіду, їхні слова були вагомими та поважними. Але Жах зумів обдурити їх, підігравши на їхніх страхах та амбіціях, наче музикант, що грає на струнах їхніх душ. Він стверджував, що Кер - загроза для їхнього племені, що він прийшов, щоб підкорити їх, щоб забрати їхню силу, щоб знищити їхню культуру, щоб перетворити їх на рабів. Жах був майстром маніпуляцій, його слова були наче отрута, що проникала в їхній розум та серця, його голос був наче гіпноз, що зачаровував їхню волю. Він вмів грати на страхах та амбіціях інших, він знав, як підібрати слова, щоб переконати, як використовувати жести та міміку, щоб вселити довіру. Він володів даром переконання, який допомагав йому керувати племенем, підкорювати їх своєї волі.

Звертаючись до старійшин, Жах використовував усі свої вміння, усі свої хитрощі, усі свої здібності. Він говорив про силу Кера, про його дар зцілення, про його вплив на інші племена, про те, як він зцілює хворих, як він навчає людей новим знанням, як він об'єднує їх навколо себе, створюючи з них сильну армію, яка скоро нападе на них. Він наголошував на тому, що Кер може стати загрозою для їхньої влади, для їхнього способу життя, для їхньої свободи, що він хоче забрати їхню землю, їхніх мамонтів, їхні скарби. Він натякав на те, що Кер може об'єднати інші племена проти перевертнів, що він може захопити їхні землі, що він може знищити їхню культуру, що він хоче знищити їх як народ.

 І він домігся свого, його слова проникли в їхні серця, наче отрута, засліпивши їхній розум, затьмаривши їхню мудрість.

Старійшини, засліплені страхом та обмануті Жахом, повірили його брехливим словам і вирішили знищити Кера, вирішили позбутися загрози, яку вони самі ж і вигадати. Вони не хотіли ризикувати своєю владою, своєю безпекою, своїм звичним життям, вони були готові на все, щоб зберегти своє звичне існування, навіть на вбивство. Вони влаштували на нього засідку, коли він повертався з полювання, несучи на плечах тушу оленя, його тіло було втомлене, а душа - спокійна та безтурботна, він не підозрював про зраду тих, кому він довіряв, про підступність вождя, що хотів його смерті.

Кер йшов лісовою стежкою, насолоджуючись тишею та спокоєм природи, вдихаючи аромат хвої та мокрого листя, слухаючи спів птахів та дзюрчання струмка, його думки були далеко, вони блукали лабіринтами його спогадів, його мрій, його надій. Він не підозрював про небезпеку, що чатувала на нього в тіні дерев, про зраду тих, кому він довіряв, про підступність вождя, що хотів його смерті.