Читати книгу - "Проклятий, Герцог Фламберг"

Час летів невблаганно, залишаючи на обличчі Кера лише слід мудрості та досвіду, але не старості, його обличчя залишалося вічно юним, його тіло - вічно сильним, його душа - вічно молодою. Він мандрував світом, спостерігаючи за змінами, що відбувалися навколо, наче безкінечний потік води, що точить камінь, змінюючи ландшафт, створюючи нові форми та обриси. Племена росли і розвивалися, відкривали нові землі, перетинаючи гори та моря, заселяючи далекі континенти, їхні поселення розкидалися по всій землі, наче зірки на нічному небі. Вони винаходили нові знаряддя праці, що полегшували їхнє життя, допомагали їм виживати в цьому суворому світі, де кожен день був боротьбою за існування. Кер бачив, як людство поступово піднімається сходинками еволюції, наче дитина, що вчиться ходити, спочатку невпевнено, а потім все впевненіше і швидше, наближаючись до нової ери, ери розвитку та прогресу, ери знань та вмінь.

Одного разу Кер потрапив до племені Змієносців, що жило в глибокій долині. Це було багате плем'я, що володіло великими стадами мамонтів, які давали їм їжу, одяг та будівельні матеріали, та знало секрети видобутку рідкісних каменів - смарагдів, рубінів, сапфірів, - з яких вони виготовляли прикраси та амулети, що мали магічну силу, що захищали їх від злих духів та приносили їм удачу. Але вождь цього племені, хитрий і жадібний Гадюка, не знав міри у своєму бажанні збагатитися, його серце було сповнене жаги до коштовностей, наче ненаситна прірва, що поглинає все на своєму шляху. Він нападав на сусідні племена, грабував їх, забирав їхніх жінок і дітей в рабство, щоб вони працювали на нього, добуваючи для нього ще більше багатств, його склади були повні награбованого добра, а його душа - чорна від злочинів.

Кер спробував зупинити його, переконати його в тому, що жадібність і жорстокість призведуть лише до загибелі його племені, що боги покарають його за його злочини, що його багатства не врятують його від гніву небес. Але Гадюка лише розсміявся йому в обличчя, його сміх був наче шипіння змії, що готується до атаки, і наказав воїнам прогнати Кера, щоб він не заважав йому насолоджуватися своєю владою та багатством, щоб він не заважав йому чинити зло. Кер пішов, сумно хитаючи головою, знаючи, що плем'я Змієносців чекає сумна доля, що їхнє багатство та влада не врятують їх від загибелі, що їх чекає кара за їхні гріхи.

І справді, через кілька років він дізнався, що Змієносців знищило сусіднє плем'я Ведмежих Воїнів, що помстилося їм за напади та грабіж, за сльози та кров, що вони пролили. Ведмежі Воїни були сильними та відважними, вони не боялися смерті і боролися за свою свободу та справедливість. Вони напали на Змієносців зненацька, їхні крики та стогін лунали в горах, а кров забарвила землю в червоний колір. Вони перемогли Змієносців, знищивши їх плем'я, їхнє багатство та їхню владу, залишивши після себе лише руїни та спогади про їхню жадібність та жорстокість.

Іншого разу Кер зустрів плем'я Ткачів, що жило на березі великої річки, її води були спокійні та чисті, наче дзеркало, що відбиває блакитне небо та пухнасті хмари, а береги вкриті зеленою травою та різнокольоровими квітами, наче килимом, витканим самою природою. Це було мирне плем'я, що славилося своїм вмінням ткати красиві тканини з льону та вовни, їхні руки були вправними та швидкими, наче крила птахів, а візерунки - витонченими та неповторними, наче малюнки на крилах метеликів. Вони носили легкий одяг з тканини, прикрашений вишивкою та намистом, їхні голови були прикрашені стрічками та квітами, наче вінки, сплетені з лісових квітів. Вони жили в гармонії з природою, вирощуючи льон та розводячи овець, збираючи ягоди та коріння, не забираючи в неї більше, ніж їм було потрібно. Вони були добрими та гостинними, вони радісно зустрічали мандрівників, ділилися з ними їжею та дахом над головою, їхні серця були відкриті для всіх, хто потребував допомоги.

Але серед них жила жінка на ім'я Заздрість, і її серце було чорним, наче вугілля, її душа була сповнена гіркоти та злості. Вона заздрила красі та вмінню інших жінок, її душу роз'їдала злість та ненависть, наче кислота роз'їдає метал. Вона поширювала плітки, наче отруту, сварила людей між собою, намагалася нашкодити тим, хто був талановитіший за неї, хто вмів ткати краще, хто був красивіший за неї, її слова були наче гострі ножі, що ранили серця та душі. Кер спробував допомогти їй, показати їй, що заздрість руйнує її зсередини, що вона повинна знайти радість у власних досягненнях, у своєму вмінні, у своїй красі, що кожна людина має свої таланти та свою красу. Але Заздрість не слухала його, її вуха були глухі до його слів, її серце було закрите для добра. Вона відвернулася від нього, її очі горіли злістю, а губи складалися в зловісну усмішку, наче вона задумала нову підступність. Вона продовжувала свої підступні інтриги, поки не була вигнана з племені за свої злі вчинки, за свою брехню та підступність, за свою чорну душу.

Кер бачив, як людство розвивається, але разом з тим він бачив і темну сторону цього розвитку, наче тінь, що супроводжує світло. Він розумів, що людська природа сповнена протиріч, що в ній є і добро, і зло, і лише від вибору кожної людини залежить, яким шляхом вона піде, шляхом світла чи шляхом темряви. Він бачив, як люди створюють красу, але й руйнують її, як вони допомагають один одному, але й зраджують один одного, як вони люблять, але й ненавидять. І він розумів, що його місія - допомагати людям знайти світло в собі, допомогти їм обрати шлях добра, шлях гармонії та щастя, шлях, що веде до розвитку та процвітання.

Одного разу, пробираючись крізь густий ліс, де сонячні промені ледь пробивалися крізь сплетіння гілок, створюючи на землі химерну гру світла та тіні, Кер наткнувся на незвичайне плем'я, подібне до людей-вовків, яких він колись давно зустрічав у мандрах.. Це були перевертні - люди, що вміли перетворюватися на хижих звірів, їхні тіла змінювали свою форму, їхні душі зливалися з душами звірів. Вони жили в гармонії з природою, полювали в лісах, спали під відкритим небом, вдихаючи аромат трав та слухаючи шепіт вітру, спілкувалися з тваринами, розуміючи їхню мову, їхні звички, їхні таємниці. Їхні тіла були вкриті татуйованими символами, що зображали звірів, місяць та зірки, символами їхньої сили, їхньої магії, їхнього зв'язку з природою. Вони були сильними та спритними воїнами, їхні рухи були швидкими та граціозними, наче у диких звірів, вони могли пересуватися лісом безшумно, наче тіні, вони могли чути найменший шелест, вони могли бачити в темряві. Вони поклонялися богу лісу Сільвану, приносячи йому дари з лісових ягід та м'яса вбитих тварин, просячи його про захист та удачу на полюванні.