Читати книгу - "Вкрадений подарунок, Алія Елвід"

Тільки коли підніме тіло Карен, яке тільки що вдихнуло велику порцію кисню в пожвавлені легені. Тільки коли запевнить її, що все добре, і їй немає про що перейматись. Окрім того, звичайно, що тепер вона живий мрець. 

Та Карен і не переймається. Вона підіймається з підлоги за допомогою рук Германа та вчіплюється пальцями у його плечі. 

– То ось як відчувається потойбіччя, – пирхає Карен, торкаючись своєї рани, що затягується на очах завдяки зеленому порошку. Закривавлена куля давно вистрибнула з її грудей та залишилась на підлозі клубу. 

– З Новим Роком! – закричав натовп. 

Разом з криком загуділа святкова музика, на дворі заіскрилися феєрверки, а двоє молодих, тільки но застрелених, юнаків, проскочили крізь чорний хід та вибігли з клубу. Під звуки захоплених жителів, що вийшли подивитись на мерехтливі вогні у небі, Карен та Герман мчали вулицею, задихаючись від періодичних раптових стискань у грудях. Все ж таки, їх підстрелили. Герман роздумував над тим, щоб забрати Карен та втекти з нею, а Карен подумки лаялась та лиш тихо сміялася з того, що тепер її серце працює, навіть після влучного пострілу точнісінько у нього.

«Їй знадобиться час, щоб прийняти це та навчитись жити у вічно двадцяти», – подумав Герман.

Якщо вона не зможе прийняти це, він навчить її. 

Якщо вона зламається, він буде підтримувати її.

Якщо вона буде у небезпеці, він захистить її за будь-яку ціну, навіть знову зловивши собою кулю пістолета. 

І він точно не залишить та точно не віддасть її нікому, хто захоче забрати її від нього.

Нестерпний ритуал промивання уражених частин тіла завжди викликав у Германа дискомфорт та змушував мружитись від будь-якого дотику до його шкіри. Рани затягнулися, але біль, що пульсував у тій ділянці його тіла, з якої раніше струменіла свіжа кров, продовжував зростати дедалі більше. 

Та зараз холодний лід до його тіла притискає не він, а Карен. Вона сама викликалася допомогти у подяку за її порятунок, і Герман не заперечував. Він спостерігає за її обережними та м’якими рухами, відчуває шкірою ледве помітні доторки, що змушують живіт стискатися дужче й дужче. 

Після розповіді Германа про Севольєна Санта, двадцять три роки невідомої роботи та безперервного життя, він думав, що Карен втече від нього, як від божевільного психопата.

Але тепер не лише він мусить наодинці розділяти потребу вічного життя. Тепер це стало й Кареновою турботою. Подумки Герман лаяв себе за егоїзм, який нахлинув на нього у клубі. Він врятував її, бо сам так захотів. Чи хотіла вона жити далі? Чи взагалі хотіла б вічно жити у світі, де безперервно існував би тільки він? Чи хотіла б вона його так, як хотів її він?

– Дякую, що воскресив, – захихотіла Карен, сама не до кінця вірячи у правдивість цього твердження. – Я ніколи б навіть не подумала, що таке взагалі можливо.

– А я ніколи не подумав би, що можу когось воскресити, – у відповідь засміявся Герман.

Їхні погляди затримались на десятки секунд, що для них тягнулись цілою вічністю. Тепер у них є вдосталь часу, щоб налюбуватися один одним, адже навіть кінець світу не буде здатен обірвати їхні життя. Так думала Карен.

Але Герман був іншої думки. Він знав, що порошок Севольєна Санта з кожним роком приносить тільки більше болю, ніж насправді дарує спокою. Його рани горять, пульсують та можуть в будь-який момент закровоточити знову. Він знає, що в майбутньому Карен теж чекає таке болюче життя. 

Герман знає, що часу у них зовсім мало, щоб повністю насолодитися п’янким почуттям, що прокинулося у їхніх серцях. 

Він, не чекаючи жодного дозволу або натяку, притягнув Карен до себе та поцілував, тільки щоб без слів сказати, що встиг покохати її. Смак не дешевого шампанського досі не вивітрився з вуст Карен, і м’ятний присмак диму об’єднався з цим смаком алкоголю, який ще дужче сп’янив його. Він тримав її у своїх руках, як дорогоцінний подарунок. Тепло його тіла сп’янило й Карен, яка відповіла на поцілунок, про який миттєво задумувалась ще на терасі клубу. Дивлячись на його прозорі очі та спостерігаючи за тим, як його зачіска розвивається завдяки морозному вітру, вона не могла думати ні про що інше. 

І зараз ніхто з них не думав ні про що інше, крім цього поцілунку. Ні про «ельфів», що розшукують їх з самого початку Нового Року. Ні про Севольєна Санта, який біситься та лютує десь у закутку Валтенну через зраду Германа та втрату Карен. Ні про порошок, що подарував їм другий шанс, але так само повільно й пекуче відбирає його з їхніх сердець. 

Для Германа існувала лише Карен. Для Карен існував лише Герман.

І поки їхні серця будуть пульсувати в одному ритмі, ніщо не зможе розтиснути їхніх губ, рук та того почуття, що зародилося на терасі клубу. 

Вони вирішили, що позбавляться цієї частини історії та навчаться будувати своє життя знову, з чистого аркуша паперу, разом. У новій країні, з новими традиціями та у Новому Році. У новому одязі, з новими зачісками та, можливо, новими іменами.

Але для себе вони назавжди залишаться Карен Солледс та Германом Броуд, що закохалися одне в одного перед тим, як померти.

І все ж, навіть у новому році, оберіг, намальований тремтячою рукою Карен, спрацював. Ще й матеріалізувався у людині, яка тепер поклялася і собі, і їй, і всьому світу, що жодна істота у світі не торкнеться її болючого серця.