Читати книгу - "Вкрадений подарунок, Алія Елвід"

Після десяти годин вечора у Валтенні ніколи не буває спокійно. Особливо взимку. Особливо у новорічну ніч. Особливо в нічному клубі «Північ», в якому місцеві завжди зустрічають Новий Рік, що стукає в їхні двері тридцять першого грудня, опівночі. 

У «Півночі» запалюють найяскравіші ліхтарі та гірлянди, починають виблискувати світлячки, закріплені на стелі, та палати вогнями новорічна ялинка, розташована у самому центрі клубу, навколо якої завжди безсоромно танцюють хлопці й дівчата, що випили вже по п’ятому фірмовому святковому коктейлю з бару.

А потім, на наступний ранок, з прийдешнім Новим Роком, приходить і звістка про зникнення молодих дівчат, віком від двадцяти до тридцяти п’яти. 

«Північ» – найкраще місце для полювання, говорить Герман. Ніщо так не радує його око, як мерехтлива новорічна ялинка та кілька «ельфів», що тягнуть до чорного входу кілька сп’янілих мало не до смерті дівчат. Але вони потрібні Герману не для особистих втіх, нелегального бізнесу або підпільного борделю. 

Вони потрібні йому в обмін на його життя. 

Герман уклав договір з так званим Севольєном Сантом ще у далекому 2002 році, коли мало не помер від чотирнадцяти куль, всаджених у його тіло. Свіжі рани сочились кров’ю, заплямовуючи зимовий шар снігу під ним. Він хапав повітря ротом, хапав долонями уражені пістолетом місця та молився на новорічне диво. 

Коли Герман остаточно впав у сніговий замет, потонувши у льодяних пластівцях та своїй свіжій крові, він знав, що помре.

Тоді його й знайшов Севольєн Сант. Він врятував двадцятирічного хлопця та пригрів у своєму крилі, запевнивши, що його життя у безпеці, поки руки Германа безупинно працюють на забаганки Севольєна. 

Він десятки тисяч, а то й мільйонів, разів намагався розпитати Севольєна Санта про те, як він зміг повернути йому життя, зберегти його вік на вічних двадцяти, та навіщо йому кожного року потрібна одна-дві дівчини, що тільки починали жити своє прекрасне життя й тільки навчились хапати у свої молоді серця будь-яку щасливу мить. 

– Новорічне диво потребує таємності, – кожного разу, підморгуючи, відповідав йому Севольєн Сант. Герман злився й бісився, виконуючи брудну роботу для свого рятівника без жодного пояснення або відповіді. 

«Хочеш жити – плати відповідну ціну. Уклав договір – виконуй його на совість», – повторював собі подумки Герман, спостерігаючи, як чотири Севольєнових «ельфи» тягнули непритомних або занадто веселих, щоб тверезо думати, жительок Валтенну на задній двір клубу, щоб там завантажити подарунки Севольєну Санту у броньовані автівки. 

Сьогодні, в ніч з 31-го грудня на 1 січня, за нагоди зустрічі Нового 2025 Року, Герман вирішив скоротити очікування «ельфів» та підхожих подарунків на відкритій терасі клубу, вдихаючи морозне повітря та перетворюючи його у густу пару. Не завадило б і закурити, щоб нагальні думки не заважали йому спостерігати за сяйливим місяцем та зорями, які він підраховував кожної новорічної ночі.

На терасі незвично тихо. Сьогоднішня святкова ніч подарувала йому на кілька десятків живих подарунків більше, ніж у минулому. Це радує Германа. У цьому році його життя точно буде збережене, а Севольєн Сант буде задоволений його роботою. У Германа є улюблені цигарки, що спокійно лежать у кишені його фірмового святкового пальта, яке йому придбав Севольєн Сант на честь першої вдало впольованої партії у 2003 році. Тоді він щиро подякував йому, але не поспішив приймати подарунок, і тільки у новорічну ніч 2006 року насмілився вийти у ньому в люди.

Він дістає цигарку та розуміє, що не взяв з собою запальничку. 

– Прокляття, – шипить він під носа, спершись боком на стіну горищного сховища клубу. Як він міг забути свій маленький вогник, збираючись сюди?

Герман тихо лається, прислуховуючись до звуку музики з середини клубу. Невже йому доведеться просити запальничку у когось з тих недорозвинутих, нетверезих та занадто пихатих хлопців? Або, що гірше, у вже розбещених від алкоголю дівчат? 

Перше, та єдине правило Германа – у новорічну ніч не можна спілкуватись з потенційними Севольєновими подарунками. Він ризикує подружитись з кимось, або навіть прив’язатись. Або закохатись. Це легко зробити його вічно двадцятирічному серцю, що ніколи не постарішає. 

Герман розчарований та роздратований тим, що такий прекрасний краєвид з тераси не зможе прикраситись ще й густим димом його м’ятних сигарет. 

 – Хочете закурити? – озвалась тінь з іншого кутка тераси. 

Германа струснуло, немов від різко пролитої крижаної води. Тінь з іншого кутка присвітила ліхтариком своє обличчя, щоб до смерті не налякати Германа, й посміхнулась. 

– Є запальничка? – запитав Герман, роздивляючись обличчя незнайомки. 

У відповідь він отримав ствердний кивок та протягнуту руку з маленькою сріблястою запальничкою.

Дівчина, безперечно, вселяла безпеку єдиним поглядом. У перші кілька секунд Герман не задумався навіть над тим, щоб перевірити кути тераси на наявність камер – Севольєнову гру могли розкрити, а ця дівчина могла бути найманою акторкою, що могла розкрити Германа та всіх «ельфів». Зате він чітко підмітив, якою м’якою є її усмішка, а очі, підсвічені ліхтарем, насиченого смарагдового кольору, що прикував його увагу. 

Смарагдовий – улюблений колір матері. Він пам’ятав цю істину, як молитву, як алгоритм додавання чисел, як своє ім’я. І зараз такого ж кольору очі дивились на нього та простягали запальничку.