Читати книгу - "Нація овочів? Як інформація змінює мислення і поведінку українців, Оксана Мороз"

Основний канал інформації — це ТБ. Одначе щороку ті, хто виживає, стають дедалі впевненішими споживачами інтернету. Лідирують YouTube і Facebook. Проте інтернет — це додаткове джерело інформації, яке їх лише дужче плутає. Тобто вони приходять туди за відповідями на питання, а на них ллється інформаційний шум у красивих обгортках.

Ті, хто виживає, як і перший сегмент, тяжіють до контенту про красиве життя, та з огляду на свою загальну ненависть споживають багато «кривавого» контенту. Чужий біль засвідчує, що не лише в них усе кепсько і є хтось, кому ще гірше. Звісно, це дедалі поглиблює їхню ситуацію і формує благодатний ґрунт для популістів і маніпуляторів.

Цей сегмент мало піддається коригуванню. Проблема тих, хто виживає, глибоко психологічна, і коригувальні методи виправлять її незначно. Проте спілкування дітей з батьками з метою їх освічення можуть дати незначні результати.

# 4. Сільські мешканці

Не фермери, а саме ті, хто працює на землі поколіннями. Зазвичай у них є вузька робоча спеціальність і професійна освіта. Вони рідко виїжджають за межі свого району. Їх годує земля і господарство. Вони звикли покладатися лише на себе. Проте все, що вони накопичили впродовж складного трудового життя, згоріло в радянському Ощадбанку. Спроби сформувати запас на чорний день закінчувалися вкладеннями в сумнівні банки, які з’їла криза 2008 і 2014 років. А те, що заробляли між тим, ішло або на допомогу дітям, або на мінімальне поліпшення побуту: встановити пластикові вікна, зробити ремонт, провести воду/газ тощо.

Сільські мешканці мінімально соціалізовані із зовнішнім світом. Коло їхнього спілкування замикається на сільському співтоваристві й сім’ї. Винятки — вилазки на ринок. Там вони бачать інших людей і розуміють, що проблеми в усіх однакові.

Вони — діти Радянського Союзу, тож добре пам’ятають розповіді про Голодомор і репресії. Вони й досі ретельно обмірковують, що говорити, а що ні.

Це люди моноканалів інформації: спочатку розкішшю для них була радіоточка, потім ТБ. Із останньою минало все їхнє свідоме життя. Новини були і залишаються обов’язковою програмою дня. Сільські мешканці ніколи не бачили хорошого і красивого життя, тому з радістю дивляться все, що про нього показують по ТБ. Добре, що весь контент там про це. І навпаки, уникають усього поганого — цього їм і так вистачає. Заразом їх не обходять усі катастрофи і війни, вони співпереживають і, за потреби, віддають останнє постраждалим. Таку поведінку вони теж всмоктали з молоком матері.

Останніми роками діти провели сільським мешканцям інтернет. І вони освоюють YouTube, істотно прогресуючи в цьому інструменті. Проте їхній інформаційний імунітет у цифрову епоху — нульовий. Вони були і залишаються людьми з аналоговим мисленням. З одного боку, їхній імунітет убивав інформаційний порядок денний ТБ, з іншого, він просто ніяк не адаптований до цифрових реалій. В інформаційному просторі сільські мешканці нагадують малих дітей — вірять усьому, що добре звучить.

Звісно, вони — найдисциплінованіші виборці, але одночасно й самі мало поінформовані й піддаються вірусам. Вони все життя працювали руками, їх мало вчили системності та причинно-наслідковим зв’язкам. Тому вони все сприймають на віру. Єдиний фільтр — історичний: на заході «на ура» і без особливого розбору сприймають усіх націоналістів, на сході — навпаки. А вже ці уподобання шліфує ТБ. Про що там більше й яскравіше говорять, те зрештою і стається.

Звісно, сільські мешканці прислухаються до думки дітей і онуків. Та варто розуміти, що лише незначна їх кількість вирвалася з сіл і маленьких містечок і сама отримала інформаційний імунітет, тобто може давати очищену від вірусів інформацію.

Найчастіше від людей, які йдуть на виборчі дільниці, можна було почути: «За кого ти голосуєш?». А потім: «І я тоді за нього голосуватиму». І це не вигадка. Адже в їхньому інформаційному полі домінують дві-три людини, різниці між ними вони не розуміють і орієнтуються або на авторитетну думку сусіда, або на харизму і зовнішність кандидата.

Цей сегмент дуже численний. Перепис покаже реальну кількість сільських мешканців, однак уже й зараз можна стверджувати, що вони формують більшість, яка голосує на виборах. Тим часом вони максимально схильні до інфікування з ТБ.

До сільських мешканців потрібно їхати і говорити. Освічувати. Оптимально, щоб це робили діти й онуки. Звісно, відсоток, якому вдасться сформувати інформаційний імунітет, буде дуже невеликим. Та якщо навіть 10% від цього сегмента робитиме свідомий вибір, це вже буде істотний внесок у мінімізацію маніпуляції.

Пам’ятаймо, що мінуси цифрової епохи на сільських мешканцях відображаються мінімально, і вони не живуть у тому інформаційному хаосі, що ми.

# 5. Самолюби

Цей сегмент найближчий до вірусмейкерів, але їхні цілі дещо інші. Вони люди-оркестри, їм потрібно постійно бути в центрі подій і оточувати себе натовпами шанувальників. Це сенс їхнього життя і їхня зона комфорту. Коли вони з неї випадають, то стають дуже вразливі й депресивні.

Вони завжди прагнуть до популярності і слави, але не для того, щоб зробити щось хороше й велике, а заради самого факту. Зазвичай самолюби рідко досягають реальних результатів і власне реальної слави. Їхня доля — прямувати за останніми трендами, наслідувати успішних трендсетерів, копіювати блогерів і завдяки цьому формувати свій містечковий фанклуб, який супроводжує їх у житті.

Самолюби — майстри локальної маніпуляції. Для них це основний інструмент формування і збереження комфортних умов життя. Проте для цього вони використовують виключно побутові психологічні маніпуляції, доповнені яскравими уявленнями, вечірками, сторітелінгом тощо.

Тож вони доволі піддатливі вірусам. Їхні емоційність і вразливість сприяли швидкому руйнуванню інформаційного імунітету. Їхнє основне вразливе місце — потреба завжди бути в тренді й лишатися яскравими. Відповідно, самолюби стають затятими прихильниками, адвокатами і трансляторами будь-яких яскравих і строкатих вірусів.

# 6. Остапи Бендери

Вони вміють виживати в будь-яких умовах. Вони звикли ризикувати і брати на себе відповідальність за ризик.

Цей сегмент формувався і розширювався двоетапно. Перший етап — челночники («човники»), які вижили і трансформувалися у складніші форми. Другий етап — виробники, бум яких почався 2014 року і триває донині.

Це дуже різношерстий сегмент щодо капіталів, але вони творили самі — досягатори, результатоголіки, візіонери від бізнесу. Упродовж років діяльності вони могли переживати різні трансформації, побувавши і найманими працівниками, і управлінцями, і дауншифтерами. Проте всі вони зрештою стали малими або середніми підприємцями (великих я виношу за дужки Об’єк­тів, позаяк у них уже домінує єство вірусмейкерів).

За ставленням до держави Остапів Бендерів можна розділити на дві великі течії.

1. Радикали. Вони ненавидять державу і багато в чому не безпідставно вважають, що від неї лише зло і палиці в колеса. Вони постійно шукають лазівки, як обійти несправедливі норми й отримати зиск. І знаходять. Вони активісти своїх шкурних інтересів, багато в чому коштом інтересів інших. Вони засновують суперечливі рухи євробляхерів і 5.10. Багато проголошують себе лібертаріанцями, достеменно не розуміючи, що це і які наслідки може спричинити.

2. Нонконформісти. Ця течія намагається досягти змін еволюційним шляхом, прагне до напрацювання правил. Так, вони не проти їх порушити, якщо іншого вибору немає, але розуміють, що такі випадки поодинокі. Усюди ж має панувати система, бо саме вона — двигун розвитку.

Попри те, що Остапів Бендерів сформував аналоговий світ, вони стали активними учасниками світу цифрового. Багато в чому через обслуговування потреби свого бізнесу. Вони активні користувачі