Читати книгу - "Наздогнати мрію, Ерін Кас "

Інна

Двері ліфта відчиняються й рятують мене від відповіді. Вискакую та так і застигаю на місці. Замок, виявляється, вже замінюють. І не тільки його, а повністю двері.

— А… — повертаюсь до Дмитра, шокована побаченим.

— Так безпечніше, — кидає мені. Вітається з чоловіками, які працюють над заміною й проходить у квартиру. Зітхаю й заходжу за ним. Мовчки обдивляється квартиру й повертається до мене, бо я так і стою в прихожій. У мене навіть чаю немає, щоб пригостити. Тільки сирі гриби у холодильнику, які вчора залишила Соля. Діма проходить на кухню й сідає на стілець. Наслідую його приклад, але не сідаю, а стаю й обпираюсь на стільницю.

— Питати скільки ти платиш за це, не буду, бо розумію, що це центр і для тебе дорого. Лише запитаю: тобі вистачає коштів?

— А можна ми не будемо говорити про гроші? Якщо я винайняла її, значить все прорахувала, — відповідаю серйозно.

— Кажу ж, що ти одна така лишилась на всій планеті, — хмикає, але не сердиться. — Добре, — підводиться, — піду перевірю роботу й поїду.

— Дякую, — кажу щиро, бо дуже вдячна за допомогу.

— Обід я тобі замовлю, навіть не думай сперечатись, — підіймає пальцями моє підборіддя й лишає на губах швидкий поцілунок. — Зателефоную, — виходить з кухні, а через декілька хвилин чую, що відчиняються двері ліфта. Фух. Оце так ніч. Ще й ранок з сюрпризами. І як мені пояснити хазяйці, чому я замінила двері? Через п'ять хвилин робочі йдуть, а я прибираю сміття, що лишилось. Коли завершую, чую, що розривається телефон й поспішаю відповісти.

— Привіт, Соль.

— Подруго, ти жива хоч? — питає з докором.

— Вибач, у мене тут такі пригоди, що фільм можна знімати, — сідаю на диван.

— Все добре? Артем тебе не знайшов? — у голосі чути хвилювання.

— Ні. А що, активно шукав?

— Не знаю наскільки активно, але мені дзвонив декілька разів. Задовбав. Питав де ти, хотів до мене приїхати.

— Думав, що я в тебе. Звісно, у нього навіть в думках не було того, що я можу від нього піти, — починаю дратуватись, бо його самовпевненість надто завищена.

— Ти хоч скажеш чому не відповідала?

— Я була у Діми, — не можу стримати усмішку.

— Ааа, у Діми, — протягує подруга. — А я то думаю, де ти? — буркає на мене. — Звісно, ти була у нього. Хто ж відпустить таку красу?

— Завтра на роботі розповім, — кажу тихо, наче у пустій квартирі хтось підслухає мій важливий секрет.

— То, може, ти ще й скажеш чому відпросилась на сьогодні? Не вистачило ночі?

— Теж розповім, — усміхаюсь.

— Ого! — вигукує Соля.

— І не кажи. У мене в голові справжній безлад. Не можу прийти до тями після вчорашнього побачення.

— Я рада, подруго. Але будь обережною. Цей Артем…

— Він не знає, де я живу. Але добре, я буду дуже обережною.

— От і розумниця. Я побігла, бо у мене запис. Готуйся завтра мені все розповісти.

— Домовились. Бувай.

Відхиляю виклик й переодягаюсь, нарешті, у домашній костюм. Знаю чому подруга нервує. Коли Артем в гніві, він себе не стримує. Уявляю, що він вчора їй наговорив. Але й телефонувати йому не хочу, щоб не псувати свій гарний настрій. Нехай сьогодні буде приємний вихідний день. Я буду літати на великих рожевих крилах й згадуватиму безмежну пристрасть вчорашньої ночі та сьогоднішнього ранку. Від самої згадки бешкетні мурахи починають свій шалений крос. Розумію, що у Дмитра повно справ, але так хочеться його побачити ввечері, або хоча б почути. Він пішов, а мені стало ніяково, бо поряд з ним я відчуваю себе захищеною. Ще й цей Артем. Завтра зателефоную й домовлюсь зустрітись десь на нейтральній території, де багато народу, щоб не зміг показати наскільки сильно він «скучив».

Якщо вже я сьогодні вдома, то потрібно провести цей день з користю та навести лад у своєму новому помешканні. Спочатку телефоную хазяйці квартири й повідомляю про заміну дверей. Не скажу, що вона в захваті, але коли чує, що грошей я не вимагатиму, настрій значно покращується. Потім пишу список, що необхідно придбати з продуктів, щоб приготувати їжу на декілька днів. Краще це зробити сьогодні, бо попереду два, а може, й три насичених робою дні.

Збираюсь і прямую на шопінг. До центрального ринку рукою подати, не потрібно їхати маршруткою, чи трамваєм. Прогулююсь неквапом й купую свіжі овочі, трохи ранньої малини й заходжу за продуктами до супермаркету. Зазираю до посудного відділу й купую собі невелику каструлю. Набираю повних два пакети продуктів й ледь доношу їх додому. Потім все розкладаю й готую рагу. Паралельно жую малину й згадую про нашу вечерю з Дмитром.

Неочікувано дзвонять у двері, поспішаю відчинити й дивуюсь, коли бачу хлопця з пакунком у руках. А потім згадую про слова Дмитра і все стає на місце. Він замовив мені обід. Тепло розливається тілом, а усмішка з’являється на обличчі. Дякую молодику й повертаюсь до квартири. Який він все-таки уважний! Така турбота розтопить навіть крижане серце. Дістаю пакування з їжею й дивлюсь що ж обрав для мене цей дивовижний чоловік: легкий салат, качина ніжка «Конфі» й полуничний чизкейк. Він не тільки турботливий, а ще й дуже уважний, бо запам’ятав мої вподобання у їжі. Хочеться зателефонувати, але стримуюсь, щоб не заважати. Та мовчати теж не можу, тому пишу повідомлення, де дякую за обід та увагу. Відповіді не отримую, але не засмучуюсь, бо Дмитро говорив, що має невідкладні справи. Обідаю смачними стравами й паралельно закінчую готувати рагу, яке вже точно буде на завтра.

День пролітає швидко, особливо якщо враховувати, що почався він у мене майже в обід. Дмитра не чути навіть ввечері, і я вже починаю себе накручувати, що він просто не бажає зі мною спілкуватись. Що однієї нічної пригоди йому достатньо й намірів будувати зі мною стосунки він не має. Спати лягаю засмучена й довго кручусь в ліжку, а зранку ледь змушую себе розліпити очі й зібратись на роботу. У салоні з’являюсь злою й роздратованою. Соля, помітивши мій стан, одразу проводить детальний допит, а потім ще й сварить за те, що роблю передчасні висновки. Лариси Вікторівни на роботі немає цілий день і це рятує мене від її питань. Впевнена, що вона обов’язково запитає про зв’язок з Дмитром, а я не знаю що відповісти, бо сама нічого не розумію. Та клієнтки не дають впасти у відчай й активно заводять розмови на різні теми. Перепочити часу немає, навіть чай п’ю швидко й одразу повертаюсь до роботи.