read-books.club » Любовні романи » Наздогнати мрію, Ерін Кас 📚 - Українською

Читати книгу - "Наздогнати мрію, Ерін Кас "

80
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Наздогнати мрію" автора Ерін Кас. Жанр книги: Любовні романи / Короткий любовний роман. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Наздогнати мрію, Ерін Кас » була написана автором - Ерін Кас, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Любовні романи / Короткий любовний роман".
Поділитися книгою "Наздогнати мрію, Ерін Кас " в соціальних мережах: 
Інколи одна зустріч може змінити життя. Розділити його на «до» та «після». Подарувати надію, або ж навпаки, розбити її. У мене був вибір: спізнитись, відмовитись і просто не прийти, але ж ні… Я пішла і назавжди втратила спокій, бо допустилась помилки. Тепер точно знаю, що кожне рішення має наслідки, а будь-яке почуття — свою історію. Моя розпочалась з мрії…

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 ... 49
Перейти на сторінку:
Глава 1 "Вечірка"

Інна

— Так, не потрібно нервувати, — кажу сама до себе, осмикуючи сукню. Нічого страшного не станеться. Вип’ю трохи шампанського, послухаю розмови ділових дядечок й повернусь додому. Відганяю подалі своє небажання кудись йти й закінчую наносити макіяж.

Насправді саме сьогодні видався дуже важкий день. Остання клієнтка так винесла мозок, що не хочеться навіть бачити людей, не те що спілкуватись з ними. Дивлюсь у дзеркало й тішусь, що не помилилась, коли обрала сірий колір. Він дуже личить до моїх очей. Поправляю своє світле русяве волосся, зібране у вишукану зачіску, беру клатч й виходжу з кімнати.

Чую, що чоловік з кимось голосно говорить телефоном. Тільки нехай у нього буде гарний настрій, бо постійне бурчання вже починає лякати. Сідаю на пуфик й взуваю чорні туфлі на підборах. Ще раз дивлюсь на себе у дзеркало й намагаюсь усміхнутись. Як там казав Артем? Я маю сяяти? Взагалі, він рідко запрошує мене з собою. Зазвичай, ходить сам на різноманітні святкові й не дуже заходи компанії, але сьогодні буде генеральний, тому він тягне мене з собою. Тобто вимушений тягнути, бо всі прийдуть зі своїми супутницями.

— Інно, що ти одягла? — чую його голос й розвертаюсь. Карі очі дивляться незадоволено, навіть з гнівом.

— Свою улюблену сукню, — відповідаю спокійно й вже збираюсь відчинити двері. Стає образливо за такий тон, наче я виглядаю опудалом.

— Одягни ту, яку я придбав. Вона виглядає на свої гроші, — каже суворо, без тіні на теплі почуття. — А в цій, — опускається поглядом по всій довжині сукні, яка сягає колін, — можеш тільки на роботу ходити. Вона ніяка.

— Артеме, я витратила на неї половину своєї зарплатні. Вона зручна і дуже мені личить, а та, що ти купив… — не встигаю договорити, як двері перед моїм носом з гуркотом зачиняються і він хапає мене за зап’ястя. Зціплюю зуби від болю, але мовчу. Дивиться у вічі й пихтить, як паровоз, від гніву. Одного слова достатньо, щоб довести його до такого безумного погляду.

— Ти хоч розумієш, яка це важлива зустріч? — цідить крізь зуби, міцніше стискаючи руку. Сам Рубан буде, а ти хочеш піти в якійсь ганчірці.

— Боляче, — не витримую і сльози навертаються на очі.

— Швидше, бо спізнимось, — відпускає руку, розвертається й заходить на кухню.

Повертаюсь до кімнати й декілька хвилин просто сиджу на ліжку. Дивлюсь на зап’ястя й спостерігаю, як швидко з’являється синець. Через ніжну шкіру варто лиш міцніше стиснути, і буду ходити тиждень у синцях, а Артем себе не стримує. На роботі вже думають, що мене мучать вдома. Хочеться плакати… Від втоми, поганого відношення, розпачу й думок про невдалі стосунки.

Образливо, що останнім часом Артем дозволяє собі таку поведінку. Він може схопити боляче, може штовхнути, і при цьому абсолютно не відчувати провини. За три роки нашого спільного життя він змінився у гіршу сторону, і я не знаю, що з цим робити.

Підводжусь й відкриваю шафу, очі одразу ловлять жахливий рожевий. Терпіти не можу цей колір, а Артем наче знущається: рожеві троянди на свята, рожева білизна на чотирнадцяте лютого, а тепер ще й рожева сукня. Сама вона непогана й зручна, але колір… Одягаю її, щоб не заводити сварку й дивлюсь в дзеркало. Колір псує все, хоч сукня й виглядає гарно та сидить по фігурі. Стираю бежеву помаду й наношу рожеву, щоб хоч якось скомпонувати макіяж з сукнею.

Виходжу з кімнати й бачу Артема зі склянкою рому у руці. Ось, починається! Значить сьогодні їдемо на таксі й чоловік знов буде сам не свій. Пити він теж почав набагато більше. Все почалося, коли він влаштувався на цю роботу. Спочатку працював звичайним менеджером, потім отримав підвищення і зараз досить непогано заробляє. І звісно, дозволяє собі гарний відпочинок і дорогі напої. Дивиться на мене так, наче нічого не сталося. Легенько киває, а я відвертаюсь. Образа не дає нормально розмовляти й удавати, що все гаразд.

Мовчки проходжу повз й відчиняю двері. Він ставить склянку на комод й виходить за мною, зачиняє двері й наздоганяє мене біля ліфта. В тиші чекаємо поки той підніметься й так само, без слів, спускаємось на перший поверх. Вечір зіпсований через нестриманість Артема і мою дику втому. Нічого не хочу, тим паче провести весь вечір у компанії незнайомих людей.
Надворі майже кінець весни, теплої й квітучої. Я навіть накидку з собою не брала, бо комфортно себе відчуваю. Таксі вже чекає, тому через сорок хвилин ми опиняємось біля одного з відомих ресторанів Дніпра. Звісно, сьогодні тут спец обслуговування, бо зібралась бізнес-еліта, святкувати підписання якогось важливо контракту.

Артем згадує, що він джентльмен і навіть відчиняє переді мною двері. Всередині все вишукано й дуже гарно оформлено. Наче це не ресторан, а зал для прийомів. Посередині встановлені декілька столів з вишуканими закусками та напоями. Офіціанти теж виблискують у білосніжних формах і ввічливо подають смаколики тим, хто ліниться підійти до столу. Я не вперше у гарному закладі, але ця розкіш вражає.

Артем одразу підводить мене до своїх колег і дуже ввічливо представляє, як свою дружину. Язик чешеться сказати, що ми в цивільному шлюбі, але я стримуюсь. Народ швидко наповнює зал і з задоволенням куштує смакоту на столах. Я беру келих шампанського з таці офіціанта й роблю пристойний ковток. Мені потрібно протриматись зовсім трохи. Артем говорив, що після офіційної частини можу поїхати додому.

— Інно, ходімо підійдемо до генерального, — говорить чоловік й кладе долоню на спину. Йдемо в інший кінець залу, де зі знайомих облич я помічаю тільки заступника генерального, бо Артем нас знайомив минулого року. Самого генерального я не бачила жодного разу, але здогадуюсь, що це високий чоловік, що стоїть до нас спиною.

— Це і є генеральний? — питаю, крокуючи поряд з Артемом. Він обіймає мене за талію, а мені чомусь неприємні його дотики. І вже досить давно. Ще відтоді, коли його поведінка кардинально змінилась.

— І власник в одному обличчі, — відповідає чоловік, підходячи до невеликої компанії.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 49
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Наздогнати мрію, Ерін Кас », після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Наздогнати мрію, Ерін Кас "