Читати книгу - "Наздогнати мрію, Ерін Кас "

— Інно, — зазирає адміністраторка Ліза, — остання клієнтка відписалась, — каже невдоволено й зникає за дверима.

В інший день я засмутилась би, але не сьогодні. Через хвилювання й поганий сон відчуваю себе втомленою. Закінчую манікюр клієнтці й проводжаю її. Потім повертаюсь до кабінету й сідаю перепочити. На телефоні тільки пропущені дзвінки від Артема. Як же не хочеться йому телефонувати. А ще більше не хочу бачити його й говорити. Та вибору не маю, потрібно це вирішити якомога швидше і більше не згадувати. Розблоковую телефон й збираюсь набрати його номер, але мені не дають. Двері кабінету відчиняються і на порозі з’являється Дмитро. Декілька разів кліпаю, бо не вірю, що він прийшов.

— Привіт, — вітається й зачиняє за собою двері. У штанах і білій сорочці виглядає стильно і дуже сексуально. Розстебнуті верхні ґудзики сорочки ваблять продовжити її розстібати.

— Ем, привіт. Не очікувала, що ти прийдеш, — кажу розгублено й підводжусь.

— Чому? — дивиться у вічі й неквапом підходить до мене.

— Ну… Ти не зателефонував вчора і я думала…

— Накрутила себе? — підходить впритул й проводить пальцем по щоці.

— Так, — не бачу сенсу приховувати.

— Був зайнятий, виникли невідкладні справи.

— Все добре? — бачу на обличчі втому й роздратованість, але відчуваю, що не я їх причина.

— Ні, але сподіваюсь, налагодиться, — заводить руку мені за спину й притискає до себе. — Як смачно ти пахнеш, — вдихає повітря біля мого волосся, і тіло миттєво реагує трепетом.

— Двері не зачинені, — відхиляюсь, коли збирається поцілувати. Не знаю, як Дмитру, але мені точно не потрібні плітки на роботі. Сюди може увійти Ліза, або залетіти Соля.

— Угу, байдуже, — шепоче в губи й цілує. Це як ковток свіжого повітря після спекотного дня. Найкраща доза бадьорості. Тілом розливається приємне тепло, а серце радісно тріпоче, бо рветься назустріч чоловіку.

— Я скучала, — виривається у мене зізнання, а Діма задоволено хмикає.

— Хочу тебе. Негайно, — притискає до стіни й впивається у губи довгим пристрасним поцілунком.

— Дім, — шепочу перелякано, — я на роботі. Тут повно народу й зайвих вух.

— Дідько, — бурчить, викликаючи в мене сміх. — Хочу забрати тебе до себе, але маю ще справи на сьогодні.

— Сталось щось важливе? — питаю обережно.

— Зник вантаж на досить велику суму. Хтось накосячив і я дуже хочу дізнатись хто, — в голосі явно чути злість. — Але тобі не варто про це думати, зайченя. Я відвезу тебе додому, а потім зателефоную. Добре? Ти до котрої години працюєш?

— Вже можу йти, останній запис скасувався.

— Почекати тебе в автомобілі? — розуміє моє збентеження.

— Так, — вдячно усміхаюсь.

Дмитро виходить, а мені хочеться кружляти по кабінету. Ось він, настрій повернувся разом з чоловіком. Всі проблеми вже не здаються такими страшними й дзвінок Артему точно відкладається. Прибираю на столі, переодягаюсь й виходжу. Соля вже все зрозуміла, стриже жіночку й усміхається мені. Забираю зарплатню за сьогодні й, під здивованим поглядом Лізи, виходжу з салону. Мені здається, що мою симпатію бачить не тільки Дмитро, а й всі навколо. Не знаю як можна приховати почуття, яке переповнює всю мене.