read-books.club » Любовні романи » Назавжди, Уляся Смольська 📚 - Українською

Читати книгу - "Назавжди, Уляся Смольська"

249
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Назавжди" автора Уляся Смольська. Жанр книги: Любовні романи / Сучасний любовний роман. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Назавжди, Уляся Смольська» була написана автором - Уляся Смольська, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Любовні романи / Сучасний любовний роман".
Поділитися книгою "Назавжди, Уляся Смольська" в соціальних мережах: 
Перша закоханість — такий відстій! Наївна, я сліпо вірила своєму хлопцеві, думала, що у нас все взаємно. А він ... зрадив, образив, принизив. Зрада ... Яке коротке слово, але скільки болю воно завдає! Я втратила віру в кохання, втратила довіру до чоловіків. Але у долі свої плани. Святкуючи своє повноліття, я навіть не підозрювала, що випадкове знайомство з чарівним брюнетом змінить моє життя назавжди.

У тексті є:
різниця у віці
брутальний герой
інтриги
романтика і ніжність
ХЕ

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 ... 92
Перейти на сторінку:
Розділ 1. Зрада

ДИЛОГІЯ

Книга ПЕРША

 

Дана книга являє собою художній твір. Всі імена, образи, місця і події є плодом авторської уяви або були використані без умислу. Можлива схожість з реальними людьми, як живими, так і померлими, місцями дії або подіями є результатом сугубо випадкового збігу обставин.

 

 

Розділ 1

         Я ненавиджу його! Ненавиджу!

         Дощ заливав обличчя, але мені було все одно. Я зовсім не помічала його. Добре, що зараз дощить. Холодні краплі змивали солоні сльози з мого обличчя. Ніхто не побачить їх. Ніхто!

         Я йшла, не звертаючи уваги на людей навколо. На вулиці білий день, але негода зробила його похмурим і непривітним. Дощ лив і зовсім не хотів вщухати. Вітер з силою жбурляв холодні краплі в обличчя, немов навмисно, щоб я почувала себе ще гірше.

         Але мені було все одно. Навіть відсутність парасольки не зупинила мене піти в дощ. Тільки б подалі від нього!

         Ненавиджу!

         На душі творилося те ж саме, що й на вулиці. На душі вирувала буря. Емоції заливали мене. Здавалося, ще трохи – і я захлинуся.

         Мені ще ніколи не було так боляче! Боліло в грудях. В горлі горів пекельний вогонь. Дихати було нестерпно важко. Немов на шию наділи нашийник з розпеченого металу.

         Як він міг?! Як міг так підло вчинити зі мною?! Він не просто зрадив. Він наплював мені в душу. Отруїв її своєю брехнею.

         Зрада. Яке коротке слово, але яку сильного білю воно завдає! В голові вихором носяться думки, які не дають мені спокою. Чому він зрадив?! Навіщо клявся в любові? Були його слова щирими, коли він їх вимовляв?

         Я була закохана в Макса. Вперше в житті. Він відразу полонив моє серце. Підкорив мене своїми милими жартами, компліментами та приємним спілкуванням. Він завжди дивився на мене з таким захопленням!

         Молоденька, наївна дівчинка! Хіба в сімнадцять років ти можеш знати, що таке любов?

         Серце щеміло і стискалося від образи і відчаю. Я хотіла кричати від болю, який оселився в мені. Господи, хіба може так сильно боліти душа?!

         Макс був видним хлопцем. Дівчатам подобаються такі: високий, ставний блондин з блакитними очима, з атлетичною статурою й бронзовою засмагою, пухкими губами. Іноді я задавалася питанням: чому саме я? Чому саме мене полюбив Макс?

         Я – звичайна дівчина, яких багато: середнього зросту, з довгими каштановим волоссям і карими очима. Тиха і скромна, як кошеня. Та й немає в мене таких принад, як у деяких дівчат. Так, у мене класна фігура. Але я нічим не виділяюся серед інших. Ні грудей третього розміру, ні пружних сідниць. І Макс вибрав мене! Я не вірила своєму щастю.

         Наші відносини почалися раптово.

          У той день, коли ми познайомилися, Макс відвідав крамничку, в якій я працюю. Він шукав подарунок на день народження сестри. І відразу запросив мене на побачення.

         Він сподобався мені з першого погляду. Його увага й залицяння розпалили полум'я почуттів всередині мене. До цього моменту я не відчувала такого. Це була якась неймовірно шалена буря емоцій, впоратися з якими, моя юна голова була просто не в силах.

         Це було рівно півроку тому. Саме сьогодні ми могли б відзначити маленьке свято наших відносин. Але сьогодні все закінчилося.

         Чому я така довірлива? Напевно, наївність народилася раніше мене. Макс так віртуозно нею скористався. Слава Богу, що не мною!

         Від цієї думки я посміхнулася. Сміх крізь сльози. Але це правда. Він хотів, щоб я віддалася йому. Останнім часом говорив мені це прямо в очі, але я не була готова.

         Сьогодні все стало на свої місця.

         Коли вранці пролунав дзвінок мого телефону, я дуже здивувалася. Дзвонила його сестра. З Сарою у нас склалися не дуже дружні стосунки. Можна сказати, що зовсім не дружні. Вона відносилася до мене зневажливо. І завжди розмовляла гордовито.

         Але зараз Сара була не схожа на саму себе. Голос у неї був дивний, не такий як завжди.

         – Щось трапилося? – стривожено запитала, бо хвилювалася за Макса.

         – Діана, нам треба поговорити. Приходь до Максу по обіді. Я чекатиму на тебе, – сказала і відразу поклала трубку.

         Цікаво, що їй потрібно від мене? Хоче щось розповісти? Або навпаки – почути. Я губилася в здогадах.

         Я набрала номер Макса, але у відповідь почула: «На жаль, Ваш абонент не може прийняти ваш дзвінок...» Чорт! Його телефон знову відключився. Як мене бісить цей механічний голос! Останні місяці я чула це занадто часто. Макс говорив, що у нього дуже швидко розряджається батарея на телефоні і я йому вірила. На жаль…

         Сьогоднішній сонячний ранок змінив похмурий полудень. На вулиці швидко похолодало. Четвертий день поспіль лив дощ. Прийшло літо, а теплої погоди ще й досі не було. Сподіваюся, це ненадовго і скоро дощі припиняться.

         Макс мешкає в двокімнатній квартирі, окремо від батьків і сестри. Сара з чоловіком живуть поверхом нижче і завжди в курсі всіх подій з життя Макса. Він постійно під пильним наглядом своєї старшої сестри. Це його дуже дратує. Він вважає себе досить дорослим у свої двадцять років.

         Я вийшла з дому і пошкодувала, що ні прихопила парасольку. Небо затягнулося темно–сірим кольором. Піднявся сильний вітер. Але мене це мало хвилювало. Мої думки були зосереджені на майбутній бесіді з Сарою.

         Коли підходила до будинку Макса, почав накрапати дощ. Швиденько піднялася на другий поверх і зупинилася навпроти його дверей.

         Серце шалено калатало. Чи то від швидкого бігу по сходах, чи то від хвилювання. Я глибоко вдихнула і натиснула кнопку дверного дзвінка.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 92
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Назавжди, Уляся Смольська», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Назавжди, Уляся Смольська"