read-books.club » Класика » Цитадель, Антуан де Сент Екзюпері 📚 - Українською

Читати книгу - "Цитадель, Антуан де Сент Екзюпері"

121
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Цитадель" автора Антуан де Сент Екзюпері. Жанр книги: Класика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 39 40 41 ... 84
Перейти на сторінку:
навалилося страшенно багато сну з уповільненим віддихом, коли життя живить тебе та увічнюється через тебе, наче в бухті, про яку не знає хвилювання моря. Замкнені храми зі священним начинням, зібраним повільно, наче мед, скільки поту, ударів різця та молота, привезеного каміння і очей, зужитих від миготіння голки в золотому гаптуванні, щоб прикрасити тканину квітами, й витончених готувань, що їх винайшли побожні руки. І комори з харчами, щоб легко пережити зиму. Священні книжки в коморах мудрості, де міститься запорука людини. І хворі, яким я допомагаю в смерті, роблячи її мирною відповідно до поширеного серед них звичаю і майже непомітною, бо просто передаю спадщину далі. Вартовий, вартовий, ти сенс бастіонів, що є піхвами для тендітного тіла міста й не дають йому розповзтися, бо, якщо з’явиться де-небудь пролом, уже не буде крові для тіла. Ти ходиш уздовж і впоперек, над усе чуйний до гамору пустелі, що готує свою зброю і невтомно повертається бити тебе, мов прибій, формувати тебе й гартувати, а водночас і загрожувати тобі. Адже годі відрізнити те, що спустошує тебе, від того, що засновує, бо той самий вітер вирізьблює дюни і стирає їх, та сама хвиля різьбить скелі й розмиває їх, той самий примус різьбить тобі душу або притуплює її, та сама праця дає тобі змогу жити й перешкоджає жити, те саме повне кохання наповнює тебе і спустошує тебе. Твій ворог - сама форма, бо вона зобов’язує тебе будувати всередині твоїх бастіонів, так само як про море можна було б сказати, що воно ворог корабля, бо готове поглинути його, а корабель передусім - боротьба проти моря, але про море можна й сказати, що воно межа, край і форма того самого корабля, бо протягом поколінь саме поділ хвиль форштевнем мало-помалу різьбить корпус, що стає гармонійнішим, щоб плисти серед хвиль, і таким чином засновує і прикрашає корабель. Адже можна сказати, що саме вітер, який розриває вітрила, спроектував їх, як спроектував крило, і що без ворога ти не маєш ані форми, ані міри. А що станеться з бастіонами, якщо там не буде вартового?

Ось чому вартовий, що заснув, оголює місто. Ось чому його хапають, помітивши, і топлять у власному сновидді.

Ось він спить, зіпершись головою на плаский камінь і напіврозтуливши рота. Його обличчя немов дитяче. Він ще тримає рушницю, притиснувши до себе, мов іграшку, яку беруть із собою в сон. Дивлячись на нього, мені шкода його. Мені шкода,- через теплі ночі,- що людина слабка.

Слабкість вартових - це варвар, що присипляє вас. Ви завойовані пустелею і лишаєте без нагляду двері, які повільно відчиняються в тиші на змащених завісах, щоб місто стало запліднене, коли воно виснажене й відчуває потребу у варварі.

Сплячий вартовий. Авангард ворога. Вже завойований, бо твій сон уже не від міста, не глибокий і не постійний, а чекає перетворення, чекає, щоб розкрити тебе сімені.

 

Отже, переді мною постав образ сплюндрованого міста внаслідок твого простого сну, бо все зав’язується в тобі й розв’язується там. Який ти гарний, якщо чатуєш, ти вухо та око міста… ти відкриваєш шлях до шляхетного розуміння, бо твоя проста любов бере гору над розумом логіків, які не розуміють міста, а ділять його. Для них існують тут в’язниця, тут лікарня, тут дім приятелів, і навіть його вони розкладають у своєму серці, бо бачать одну кімнату, далі другу, потім третю. І не тільки кімнати, а в кожній - один предмет тут, другий предмет там, а далі ще третій. Потім стирають навіть сам предмет. Що вони роблять із цих матеріалів, з яких не хочуть нічого будувати?

Але ти, вартовий, якщо стоїш на чатах, ти перебуваєш у зв’язку з містом, яке віддається зорям. Ані з цим домом, ані з іншим, ані з лікарнею, ані з палацом. А з містом. Ані зі скаргою вмирущого, ані з криком породіллі, ані зі стогоном кохання, ані з криком новонародженого, а з розмаїтим віддихом єдиного тіла. З містом. Ані з чатуванням одного чоловіка, ані зі сном другого, ані з віршем оцього, ані з дослідженням іншого, а з сумішшю завзяття і сну, вогнем під попелом Чумацького Шляху. З містом. Вартовий, вартовий, вухо притулене до грудей коханої, ти слухаєш тишу, відпочинок і розмаїтий віддих, який важливо не поділяти, якщо бажаєш чути його, бо це серце, що б’ється. Серце, що б’ється. А не щось інше.

Вартовий, якщо ти чатуєш, ти рівня мені. Бо місто покладається на тебе, а на місто покладається імперія. Безперечно, мені подобається, коли ти стаєш навколішки, помітивши мене, бо ж так воно ведеться, і сік тече від коріння до листя. Добре, що до мене піднімається твоя шана, бо це обіг крові в імперії, наче від любові чоловіка до дружини, від материнського молока до дитини, наче від поваги молодості до старості, але хіба ти можеш сказати мені, що хто-небудь отримує що-небудь? Адже передусім це я тобі служу.

Ось чому в профіль, коли ти спираєшся на руку, о моя рівня перед Богом, бо хто здатний відрізнити камінь основи від замкового каменя арки і хто може ревнувати до того каменя чи до того? Ось чому моє серце б’ється любов’ю, коли я дивлюся на тебе, хоча ніщо не заважає мені звеліти, щоб тебе схопили мої озброєні люди.

Адже ось, я бачу, ти спиш. Вартовий спить. Я дивлюся на тебе з жахом, бо в тобі спить і вмирає імперія. Я бачу крізь тебе, що вона хвора, бо лихий це знак, коли мені посилають вартових, які сплять…

«Звісно,- сказав я собі,- кат виконає свою роботу і втопить його у власному сновидді…» Але під час мого жалю в мені почалася нова й несподівана суперечка. Адже тільки сильні імперії відтинають голови заснулим вартовим, а ті імперії, які дають лише вартових, які сплять, уже не мають права нічого не відтинати. Важливо дуже добре розуміти, що таке суворість. Імперії пробуджують аж ніяк не тим, що відтинають голови заснулим вартовим, бо тільки тоді, коли імперії пробуджені, відтинають голови вартовим, які сплять. Тут ти знову плутаєш причину і наслідок. Бачачи, як сильні імперії відтинають голови, ти хочеш створити свою силу, відтинаючи їх, а ти насправді лише кривавий блазень.

Заснуй любов - і ти заснуєш пильність вартових і засудження тих, які сплять, бо вони й самі вже відітнули

1 ... 39 40 41 ... 84
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Цитадель, Антуан де Сент Екзюпері», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Цитадель, Антуан де Сент Екзюпері"