Читати книгу - "Маленький принц, Антуан де Сент Екзюпері"
- Жанр: Класика
- Автор: Антуан де Сент Екзюпері
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Антуан де Сент-Екзюпері
Маленький принц
ЛЕОНОВІ ВЕРТУ
Вибачте мені, діти, що я присвятив цю книжку дорослому. У мене є серйозне виправдання: цей дорослий - мій найкращий друг. Є й друге виправдання: він може зрозуміти все на світі, навіть книжки для дітей. І, нарешті, третє: він живе у Францїі, і йому там голодно й холодно. Він дуже потребує, щоб його втішили. Та якщо все це не може мене виправдати, то я згоден присвятити книжку тому хлопчикові, яким був колись цей дорослий. Усі дорослі спочатку були дітьми, тільки мало хто з них про це пам’ятає. Отже, я виправляю присвяту:
ЛЕОНОВІ ВЕРТУ,
коли він був маленьким.
I
Коли мені було шість років, у книжці під назвою «Невигадані пригоди» - в ній розповідалося про тропічні ліси - я побачив незвичайний малюнок. На ньому величезний удав ковтає якогось хижого звіра. Ось копія того малюнка:
У книжці було сказано: «Удав ковтає свою жертву цілком, не розжовуючи. Після цього він не може поворухнутись і спить півроку, аж поки не перетравить їжу».
Я багато думав про повне пригод життя джунглів і теж намалював кольоровим олівцем свій перший малюнок - малюнок № 1. Ось що я намалював:

Я показав свій твір дорослим і спитав, чи не лякає він їх.
«А чому капелюх має лякати?» - відповіли вони мені.
Але ж то був не капелюх. То був удав, який проковтнув слона. Тоді я намалював удава в розрізі, щоб дорослим було зрозуміліше. Їм же завжди треба все пояснювати. Оце мій малюнок № 2:

Дорослі порадили мені не малювати більше зміїв ні зовні, ані в розрізі, а краще цікавитись географією, історією, арифметикою і граматикою. Отак і сталося, що в шість років я покинув блискучу кар’єру художника. Зазнавши невдачі з малюнками № 1 і № 2, я зневірився в собі. Дорослі ніколи нічого не розуміють самі, а діти дуже стомлюються весь час пояснювати і тлумачити їм.
Отож мені довелося обрати собі іншу професію, і я навчився водити літаки. Літав мало не по всьому світу. І географія, чесно кажучи, мені дуже прислужилась. Я вмів з першого погляду відрізнити Китай від Аризони. Це дуже важливо, особливо ж тоді, коли вночі зіб’єшся з курсу.
За свій вік я стрічав багато серйозних людей і мав з ними чимало справ. Довго жив серед дорослих. Пізнав їх досить добре. І від того моя думка про них не стала кращою.
Коли мені траплявся дорослий, який, здавалося, мав світлий розум, я цікавився його думкою про свій малюнок № 1, який назавжди зберіг. Я хотів дізнатися, чи справді ця людина може його зрозуміти. Але кожен дорослий завжди відповідав мені: «Це капелюх». Після цього я вже не розмовляв з ним ні про удавів, ні про тропічні ліси, ні про зірки. Я пристосовувався до його розвитку. Розмовляв з ним про гру в бридж і гольф, про політику і краватки. І дорослий був дуже задоволений, що познайомився з такою розсудливою людиною.
ІI
Так я жив самотнім життям, і не було нікого, з ким міг би по-справжньому поговорити, аж до аварії, якої я зазнав у Сахарі шість років тому. Щось поламалось у моторі мого літака. Зі мною не було ні механіка, ані пасажирів, і я мав усе зробити сам, хоч ремонт був складний. Це для мене було питання життя і смерті. Питної води я мав щонайбільше на тиждень.
Отож першого вечора я заснув просто на піску в пустелі за тисячі миль від будь-якого людського житла. Я був ще самотніший, ніж той, хто після корабельної катастрофи опиняється на плоту серед океану. Уявіть же собі, як я здивувався, коли на світанку мене збудив чийсь дивний голосок.
Він сказав:
- Будь ласка... намалюй мені баранця.
- Що? - перепитав я спросоння.
- Намалюй мені баранця...
Я скочив на ноги, наче мене громом ударило. Ретельно протер очі. Роззирнувся навколо. І побачив незвичайного хлопчика, що пильно розглядав мене. Ось найкращий його портрет, який згодом мені пощастило намалювати. Тільки на моєму малюнку він, звичайно, далеко не такий гарний, як був насправді. Та це не моя вина. Коли мені було шість років, дорослі відбили у мене віру в те, що я зможу стати художником, і я навчився малювати лише удавів - зовні і в розрізі.
Отож я округленими від подиву очима дивився на цю прояву. Не забувайте, що я був за тисячі миль від будь-якого місця, де жили люди. А тим часом не схоже було, щоб цей хлопчик заблукав або смертельно стомився чи вмирав з голоду, спраги а чи зі страху. З його вигляду зовсім не можна було сказати, що це дитина, яка заблукала серед пустелі, за тисячі миль від населених місць. Нарешті до мене повернулася мова і я запитав:
- А... що ти тут робиш?
Та він знову попросив тихо і дуже серйозно:
- Будь ласка... намалюй мені баранця...
Таємнича поява хлопчика так мене вразила, що я не наважився відмовитись. І хоч яким безглуздям це могло видатися тут, за тисячі миль від населених місць, коли на мене чигала смерть, я дістав з кишені аркуш паперу й ручку. Але одразу ж згадав, що вивчав головним чином географію, історію, арифметику та граматику,- і сказав хлопчикові (трохи навіть сердито), що не вмію малювати.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маленький принц, Антуан де Сент Екзюпері», після закриття браузера.