Читати книгу - "Скорочено Маленький принц"

МАЛЕНЬКИЙ ПРИНЦ

I

У шість років герой побачив у книжці химерний малюнок. На малюнку здоровезний удав ковтав якогось хижака. Тоді він також вирішив намалювати удава — який проковтнув слона. Але усі дорослі побачили на малюнку лише капелюх. Він спробував знову — теж марно. Тож він вирішив, що дорослі не можуть зрозуміти таких простих речей, і облишив свої спроби.

Коли герой подорослішав, він став льотчиком.

II

Одного разу його літак зазнав аварії в Сахарі. Льотчик спав на піску, коли його збудив тоненький голосок, що просив намалювати баранця. Прокинувшись, герой побачив маленького хлопчика, який повторив своє прохання. Він відповів хлопцю, що не вміє малювати. Але той наполягав. Після кількох спроб, які малий забракував, баранець був намальований. А герой ближче познайомився з маленьким принцом.

III-V

Герой дізнався, що маленький принц прибув з планети, де все дуже маленьке. На ній, як і на всіх інших планетах, росли трава і бур'ян. Було там також жахливе насіння... баобабів. Уся земля на планеті була вражена тим насінням.

"Є такий закон, — казав маленький принц. — Причепурився сам уранці, причепури гарненько і свою планету. Треба полоти баобаби зараз же, як тільки побачиш, що то не трояндиі..."

VI-VII

Якось маленький принц подумав про те, що баранець може з'їсти його улюблену квітку. Він гірко заплакав. Герой намагався розрадити малюка, кажучи, що намалює їй броню, що якось захистить від баранця.

VIII-IX

Квітка-красуня була гордовита й вередлива. Але маленький принц завжди турбувався про неї. І коли він залишав планету, вона дуже сумувала. Але не хотіла, щоб він бачив її сльози.

X—XVI

Маленький принц відправився у мандри по астероїдах — він хотів чомусь навчитись, щоб краще дбати про свою планету.

Найближче до планети маленького принца були астероїди 325, 326, 327, 328, 329 і 330. Спершу він вирушив туди: треба ж знайти якесь діло та й чогось навчитися.

На першому астероїді жив король. Він був дуже величний і любив віддавати накази. А ще він був дуже хитрий, бо не віддавав наказів, які не могли бути виконані.

На другій планеті жив шанолюб. "Ага, ось і шанувальник з'явився!" — гукнув він, угледівши ще здалеку маленького принца, адже для чваньків усі люди — то їхні шанувальники. "Шанувати — значить визнавати, що я найкращий, найчепурніший, найбагатший і найрозумніший на планеті", — пояснив шанолюб принцеві.

На третій планеті жив п'яничка. Він сидів перед цілою батареєю пляшок — порожніх і повних — і пив, щоб забути, що йому соромно, тому що він п'є.

Четверта планета належала ділкові. Цей чолов'яга був такий заклопотаний, що коли прийшов маленький принц, навіть голови не звів. Він уважав себе людиною вельми поважною, бо завідував зорями, лічив і перелічував їх, хоча це й дуже важко. А ще він сказав, що володіє зорями, бо до нього ніхто не здогадався ними заволодіти.

П'ята планета була вельми цікава. Вона виявилася з усіх найменшою. На ній тільки й ставало місця, що для ліхтаря та ліхтарника. Маленький принц ніяк не міг збагнути, навіщо серед небес, на планетці, де немає ні будинків, ні жителів, потрібні ліхтар та ліхтарник. Але він подумав: "Можливо, цей чолов'яга тут і недоречний. А проте він не такий недоречний, як король, шанолюб, ділок і п'яничка. Його праця має все ж якийсь сенс. Коли він запалює свого ліхтаря — буцімто народжується ще одна нова зірка або квітка. Коли гасить ліхтар — буцімто присипляє зірку чи квітку. Гарна робота! Вона таки справді корисна, бо красива". Але виявилося, що ліхтарник запалює ліхтарі тільки тому, що надійшло таке розпорядження! "Жахливе в мене ремесло, — жалівся ліхтарник. — Колись воно мало сенс. Я гасив ліхтаря вранці, а ввечері знову запалював. Але планета з кожним роком обертається швидше й швидше, і зараз вона робить повний оберт за одну хвилину, і він не має ні секунди перепочинку — щохвилини він гасить ліхтаря і знов його запалює. "Цього чолов'ягу, — сказав собі маленький принц, торуючи шлях, — зневажали б усі інші: і король, і шанолюб, і п'яничка, ділок. А проте лише він, як на мене, не смішний. Либонь, тому, що він не думає про себе".

Шоста планета була вдесятеро більша од попередньої. На ній жив географ, який писав грубезні книжки, але не знав, чи є на його планеті гори, океани, міста, річки й пустелі. "Я географ, а не мандрівець, пояснив він маленькому принцеві. — Мені геть бракує мандрівців. Не географи ж ведуть облік міст, річок, гір, морів, океанів і пустель. Географ — особа надто поважна, щоб вештатися світами Він не виходить зі свого кабінету. Але він приймає у себе мандрівців. Розпитує їх, записує їхні розповіді. І якщо розповіді когось із них географа зацікавлять, то він з'ясовує, чи порядна людина той мандрівець".

XVI—XIX

Сьомою планетою була Земля. Вона була найбільшою з усіх. На ній мешкало сто одинадцять королів, сім тисяч географів, дев'ять тисяч ділків, сім з половиною мільйонів п'яничок, триста одинадцять мільйонів шанолюбців, тобто десь із два мільярди дорослих.