read-books.club » Класика » Цитадель, Антуан де Сент Екзюпері 📚 - Українською

Читати книгу - "Цитадель, Антуан де Сент Екзюпері"

122
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Цитадель" автора Антуан де Сент Екзюпері. Жанр книги: Класика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 38 39 40 ... 84
Перейти на сторінку:
працював доти. Отже, того, хто пише всупереч правилам, я виганяю. Нехай він поборсається, щоб висловитись відповідно до правил, бо тільки тоді він засновує правила.

Або ж виявляється, що здійснення свободи, коли це свобода краси людини,- своєрідний грабунок запасів. Звичайно, нічому не служить запас, який спить, і краса, що є наслідком якості матриці, але яку ти ніколи не дістанеш з опок, щоб виставити на світло. Добре створювати комори, куди звозять зерно. Але вони мають сенс тільки тоді, якщо ти поклав туди зерно, щоб мати змогу роздавати його взимку. Сенс комори - це протилежність комори, що є тим місцем, куди ти звелів завезти зерно. Вона стає місцем, звідки ти звелів вивезти. Але єдиною причиною суперечності є тільки незграбна мова, бо «завезти» і «вивезти» - це слова, які знесилюються, коли йдеться просто про те, щоб сказати «ні»: «ця комора - місце, куди я звелів завезти», на що другий логік слушно відповість тобі: «це місце, звідки я звелів вивезти», коли ти опанував їхній словесний вітер, поглинув їхні суперечності й заснував значення комори, назвавши її сховищем для зерна.

Отак і моя свобода - лише використання плодів мого примусу, що тільки й має силу засновувати що-небудь, що заслуговує бути визволеним. Того, кого я бачу вільним у муках, бо він відмовився зректися й опирається сам у собі наказам тирана і своїх катів, я називаю вільним, і того, хто опирається вульгарним пристрастям, я теж називаю вільним, бо не можу назвати вільною людину, що стає рабом усякого прохання, хоч і це вони називають свободою - свободою ставати рабом.

 

Якщо я засновую людину, я визволяю в ній людські дії, якщо я засновую поета, я визволяю вірші, а якщо я роблю з тебе архангела, я визволяю крилаті слова і впевнені, наче в танцівника, кроки.

 

CIII

 

 

Мої тюремні наглядачі знають більше про людей, ніж мої геометри. Спонукай їх діяти і тоді побачиш. І більше, ніж уряд твоєї імперії. Я, звичайно, можу вагатися між полководцями і наглядачами. Та аж ніяк не між полководцями і геометрами.

 

Адже йдеться не про те, щоб знати потрібні заходи, і не про те, щоб плутати мистецтво заходів із мудрістю, «знанням істини», як кажуть вони. Так. Ідеться про істину, яка дає змогу вжити заходи. Звісно, керуючи, ти можеш незграбно послуговуватися цією неефективною мовою. Ти ретельно вживеш абстрактних і складних заходів, які ти просто вжив би, вміючи танцювати або наглядати за в’язницями. Адже в’язні - це діти. Так само й люди.

 

CIV

 

 

Вони обсідали мого батька:

- Ми повинні керувати людьми. Ми знаємо істину.

Отак говорили коментатори геометрів імперії. А батько відповідав їм:

- Ви знаєте істину геометрів…

- Ну то й що? Хіба це не істина?

- Ні,- відповів мій батько.

 

- Вони знають,- казав він мені,- істину своїх трикутників. Інші знають істину хліба. Якщо погано замісити його, він не зійде. Якщо твоя піч надто гаряча, він згорить. Якщо вона надто холодна, тісто буде глевке. Дарма що руки пекарів дістають із печі хрусткий хліб на радість твоїм зубам, вони, вміючи добре місити тісто, не приходять до мене просити в мене права керувати імперією.

- Можливо, ти кажеш правду про коментаторів геометрів. Але є ще історики та критики. Вони зобразили людські вчинки. Вони знають людину.

- Я,- сказав батько,- віддам урядування імперії тому, хто вірить у диявола. Адже, відколи його вдосконалюють, він досить добре розбирається в темній поведінці людей. Але, звісно, диявол анітрохи не придатний, щоб пояснити відносини між лініями. Ось чому я не сподіваюся від геометрів, що вони покажуть мені диявола у своїх трикутниках. Ніщо в їхніх трикутниках не може посприяти керуванню людьми.

- Твої слова темні,- сказав я батькові,- невже ти віриш у диявола?

- Ні,- відповів він.

Але додав:

- Що означає вірити? Якщо я вірю, що літо спонукає дозрівати ячмінь, я не кажу нічого, що було б плідним або гідним критики, бо ж насамперед я назвав літом пору, коли дозріває ячмінь. Так само й інші пори року. Та, якщо я висную звідси відносини між порами року, бо знаю, що ячмінь достигає раніше від вівса, я віритиму в ці відносини, бо вони існують. Для мене не мають значення пов’язані об’єкти: я послуговувався ними, як сіткою, щоб піймати здобич.

Згодом батько знову заговорив:

- Ситуація така, як зі статуєю. Невже ти уявляєш собі, ніби для творця йдеться про опис вуст, носа чи підборіддя? Звісно, ні. Йдеться тільки про відлуння одних об’єктів в інших об’єктах, і це відлуння буде, наприклад, прикладом людської скорботи. А втім, це відлуння, можливо, почуєш і ти, бо ти спілкуєшся не з об’єктами, а з вузлами, які пов’язують їх.

- Тільки дикун гадає,- знову додав мій батько,- що звук міститься в барабані. Й він обожнює барабан. Інший гадає, що звук міститься в паличках, і обожнює палички. Ще хтось гадає, ніби звук перебуває в силі його рук, і ти бачиш, як він хизується, здіймаючи свої руки в повітря. А ти визнаєш, що звук не міститься ані в барабані, ані в паличках, ані в руках, і називаєш істиною стукіт барабанника.

Отже, я відмовив стати на чолі моєї імперії коментаторам геометрів, які вшановували як кумира науку, яка допомагала будувати, і через те, що їх зворушував храм, обожнювали його силу в камінні. Вони збиралися керувати людьми з допомогою своїх істин для трикутників.

 

Проте я засмутився:

- Отже, немає істини,- сказав я батькові.

- Якби ти спромігся сформулювати мені,- пояснив він мені, всміхаючись,- якому побажанню свідомості відмовлено у відповіді, я теж плакав би над неміччю, яка перешкоджає нам. Але я не розумію об’єкта, що його, по-твоєму, я збагнув. Той, хто читає любовного листа, вважає себе на вершині щастя, хоч які там папір і чорнило. Він не шукатиме любові ані в папері, ані в чорнилі.

 

CVIII

 

 

Про мій візит до заснулого вартового.

Добре, що його покарають смертю. На його пильність

1 ... 38 39 40 ... 84
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Цитадель, Антуан де Сент Екзюпері», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Цитадель, Антуан де Сент Екзюпері"