Читати книгу - "Не роби мені боляче, Вікторія Грош (Rouce)"

- Так, Квітонько. І я тебе теж. Ну, все мене кличуть. Цілую міцно

- А я тебе — Тимур поклав слухавку. Яка ж все-таки хороша новина. Я від щастя впала, забувши де я знаходжусь. Здається волосся у мене все у піску. Та й нехай. Прийду додому, піду в душ.

Ой, як же добре, що Тимур весь час буде біля мене та діток. А тут ще його мама приїхала. Відпустка як ніколи доречна.

Я встала та струсила з себе пісок. Вирішила йти додому.

Прийшла додому, заглянула у кімнату дівчат, вони сплять. А де ж мама Тимура? Я обійшла весь будинок. І знайшла її в одній кімнаті, де Тимур зробив собі кабінет. Він вибрав кімнату у стилі лофт. Свекруха сиділа та щось дивилась у комп’ютері. Я підійшла до неї, Ангеліна В’ячеславівна дивилась якісь фотографії. Навіть не побачила, що я зайшла. Я побачила ці фото. На них я та Тимур. Це була наша фотосесія. Ми такі красиві на цих фото. Я була у білій сукні. Вона мені була до колін. А Тимур був у гарному костюмі. Чорний піджак, штани та біла сорочка. Але був без краватки та метелика. Такий красень, що просто клас. Я дивлюсь, та згадую той день. Він був просто чудовий.

- Ось ця фотографія мені подобається найбільше — сказала я, свекруха трохи підстрибнула. На цьому фото, я застрибнула на Тіму ззаду і ми посміхаємось на всі свої тридцять два зуби. Ми тоді почали про щось розмовляти, сміятись і я на нього застрибнула, а фотограф це сфотографував. Зловив цей момент, так сказати. І, як на мене, це найкраще фото.

- Ліліє, ти мене налякала

- Пробачте... дивитесь нашу з Тимуром фотосесію?

- Так, вирішила трохи посидіти за комп’ютером — вона мене роздивилась, побачила мене всю у піску — Ліліє, а де ти гуляла?

- На берегу була, випадково упала, коли розмовляла з Тимуром — свекруха посміхнулась — Тимур сказав, що він від завтра у відпустці. І ще сказав, що прийде сьогодні раніше

- Так це добре — свекруха почала посміхатись — Ліліє, там треба обід приготувати. Я думаю, що можна приготувати червоний борщ

- І все?

- Ще можна вареники з вишнею. Я тобі допоможу з цим

- Добре. Ось тільки прийму душ

Я пішла у душ. А свекруха продовжила дивитись фотографії.

Обід через дві години був готовий. І як на диво вчасно, адже як тільки-но я переставила каструлю на поверхню, додому прийшов Тимур. Його мама вийшла його зустрічати. Вона приїхала вчора ввечері, навіть практично з ним не говорила. А бачились ми з нею ось так рік тому. Не було часу, щоб її навідати.

- Привіт. Я тут посилку якусь забрав — крикнув Тимур — написано з Іспанії

- Ой, це ж подарунок для Данилка — я вибігла у коридор. В цей момент мама обійняла Тимура. А коробочка вже лежала на стільчику.

- Данилку прийшов подарунок з Іспанії? — здивовано запитала свекруха

- Так. Це мій брат, Роман прислав йому цей подарунок

- А, що це так смачно пахне? — перевів тему Тимур

- Борщ — сказала я — ти, мабуть, голодний

- Дуже

- Тоді ходімо обідати

Мама Тіми поставила тарілки з борщем на столі у їдальні. Ми сіли їсти. Тимур накинувся на цей борщ, наче ніколи не їв. А після добавки попросив. Так, у нього хороший апетит, бо витрачає багато енергії. Особливо тоді, коли цілий день знаходився в операційній.

Після обіду Тимур сказав, що хоче зі мною піти забрати Данилка зі школи. Я не була проти, ось так з ним пройтись.

Ми йдемо у школу пішки. Він взяв мене за руку. Ось так і йдемо. Я подивилась на коханого.

- Що будемо завтра робити? Є якісь пропозиції?

- Думав про це. А чому б нам не влаштувати пікнік?

- Хороша ідея. Мені подобається

- Це добре — він поцілував мене у щічку.

- А у мене є пропозиція на декілька тижнів твоєї відпустки

- І яка ж ідея?— ми зупинились. Тимур подивився на мене.

- Як дивишся на те, щоб зробити нам медовий місяць? У нас його не було

- Хм... точно не було. Я не проти. А дітей тоді куди?

- Данилка з собою візьмемо, залишимо у Ромчика. А дівчаток залишимо у наших батьків

- Бачу ти все продумала. І куди поїдемо й з ким діток залишимо

- А, то... так, тобі подобається моя ідея?

- Дуже. Хочу відпочити від усього. Я втомився... кожен день лікарня, пацієнти. Голова йде обертом

- Розумію. Кожен вечір приходиш дуже втомлений

- Це правда

Ми ось так у розмовах прийшли в школу. Зайшли у кабінет. Данилко вже був зібраний йти до нас. Але його не пустила до нас вчителька. Сказала, щоб спочатку ми поговорили з нею. Вона нас відвела у сторону. Розповіла, що Данилко дуже добре вчиться та сказала, що у наступних класах йому буде нудно. А, що ж тоді робити? Він тільки закінчив вчитися у першому класі. А вчителька вже впевнена, що його треба перевести в іншу школу. Ми звичайно знали, що наш синочок добре вчиться, але так, щоб йому буде нудно у наступних класах, про це навіть не думали. Ми вирішили, що він залишиться у цій школі. Адже вирішувати нам. Бо нам тільки це запропонували. А не виганяють зі школи. У кінці розмови вчителька дала нам табель Данилка. У табелі не було оцінок. Але навпроти предметів були відбитки “сонечко”, “хмаринка” або “дощик”. У Данилка були лише “сонечко”. Який же він молодець.

Ми йдемо додому. Данилко розповідає про своє навчання. Що йому все подобається. І зовсім не нудно. А я йду та думаю, який же у мене чудовий синок. Тільки ось його біологічний тато придурок. Сьогодні він не з’явився, але на нього можна очікувати в будь-який момент.