read-books.club » Фентезі » Душевна музика, Террі Пратчетт 📚 - Українською

Читати книгу - "Душевна музика, Террі Пратчетт"

175
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Душевна музика" автора Террі Пратчетт. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 38 39 40 ... 88
Перейти на сторінку:
вони трималися за різні частини своїх тіл і стогнали. Сюзен вирішила не звертати уваги. Будь-хто, хто наважиться вкрасти коня Смерті, дуже швидко дізнається, що означає вираз «світ болю». Хропунець бив копитами дуже точно. Тому світ цей був тісним і дуже особистим.

— Це музика грала ним, а не навпаки, — сказала вона. — Ти ж бачив. Не певна, що він струн торкався.

— ПИСК.

Сюзен потерла руку. Ранцеротова голова виявилася доволі твердою.

— Чи можна її вбити так, щоби не вбити його?

— ПИСК.

— Навіть не намагайся, — переклав крук. — Лише на ній він тримається за життя.

— Але дід... Але він казав, що вона його все одно уб’є!

— Такий уже цей світ, великий і дивний, — зазначив крук.

— ПИСК.

— Але... слухайте, коли вона... паразит чи щось типу того, — вела далі Сюзен, доки Хропунець риссю йшов у небо, — то який їй сенс убивати хазяїна?

— ПИСК.

— Каже, це хороше питання, — сказав крук. — Підкинь мене до Квірма, гаразд?

— Але чого вона від нього хоче? Вона ним користується, але для чого?

— Двадцять сім доларів! — вигукнув Ридикуль. — Двадцять сім доларів пішло на заставу! І ще сержант той весь час шкірився! Чарівники під арештом!

Він ішов повз вишикуваних рядком присоромлених колег.

— Ну тобто, чи часто взагалі вартових викликають до «Барабана»? Ну тобто, ви що собі думали?

— Бурмибурмибурмибурми, — сказав Декан, потупившись.

— Не розчув!

— Бурмибурмибурмитанцювалибурми.

— Танцювали? — перепитав Ридикуль рівним голосом, ідучи вздовж шеренги у зворотному напрямку. — Це танці, по-вашому? Отак штовхатися? Підкидати одне одного? Крутитися так і сяк? Так навіть тролі не поводяться (нічого не маю проти тролів, завважте, чудовий народ, чудовий), а ви ж чарівники. Мусите бути іншим за приклад, і не тими своїми сальто, що ви їх там показували, Рунний наш, це вас стосується, не думайте, що я не бачив того вашого виступу, гидко дивитися було. Нещасний Скарбій аж зліг. Танці — це коли хороводи водять, це всі знають, гаївки й таке інше, може, трохи чечітки для здоров’я, може, трохи бального чогось... а не розмахувати людьми, як ото гном бойовою сокирою (завважте, я гномів дуже поважаю, сіль землі той народ, завжди так казав). Усім ясно?

— Бурмибурмибурмиусітакробилибурмибурми, — сказав Декан, не відриваючи погляду від підлоги.

— Не думав, що колись скажу таке чарівникам, старшим за вісімнадцять, але ви всі під домашнім арештом на невизначений термін! — закричав Ридикуль.

Заборона виходити за межі академії була не таким уже й страшним покаранням. Чарівники не дуже довіряли повітрю, яке не настоялося у приміщенні кілька днів, та й життя їхнє йшло переважно за маршрутом кімната — буфет. Але почувалися вони якось дивно.

— Бурмибурминевідомочогобурмибурми, — бурмотів Декан.

Уже потім, у день, коли музика вмерла, він казав, що це з ним сталося, бо він, мабуть, ніколи не був по-справжньому юним, чи принаймні не був юним у такому віці, коли розумів би, що він юний. Як і більшість чарівників, він почав учитися таким малим, що гостроверхий капелюх, виданий йому в академії, сповзав на вуха. І відтоді він був просто чарівником.

У Декана знов виникло відчуття, ніби він чогось не зробив. Він не розумів цього аж донедавна. Він не знав, що саме пропустив. Йому просто хотілося щось робити. Він навіть не знав, що саме. Але робити те все йому хотілося негайно.

Він хотів... він почувався, мов мешканець степу, який одного ранку прокинувся й відчув нестерпне бажання покататися на водних лижах. Звісно, він не сидітиме в кімнаті, доки все пронизує та музика...

— Бурмибурминесидітимутутбурмибурми.

Його охопило незнане доти почуття. Він жадав непослуху!

Наплювати на все! Навіть на закони тяжіння! І вже точно він одяг не розвішуватиме охайненько перед тим, як лягати в ліжко!

Ридикуль казав би йому: «То ви у нас бунтар, тільки гляньте на нього, і проти чого ж ви бунтуєте?» — а він би відповів... щось таке відповів, що всі отетеріли б, от що би він відповів! Він...

Та Архіректор помарширував геть.

— Бурмибурмибурми, — зухвало пробурмотів Декан, бунтар без фіналу.

Було так гамірно, що вони ледве розчули, як хтось стукає у двері. Бескид, про всяк випадок, прочинив їх геть трішечки.

— Це я, Гібіскус. Ось ваше пиво. Пийте й забирайтеся!

— Але як нам забратися? — спитав Толоз. — Варто нам вийти, як вони змушують нас грати далі!

Гібіскус знизав плечима:

— Мені все одно. Але ви мені винні долар за пиво і двадцять п’ять доларів за потрощені меблі...

Бескид грюкнув дверима.

— Я можу з ним вторгуватися, — запропонував Толоз.

— Ні, нам це не по кишені, — сказав Паді. Вони дивилися одне на одного. — Принаймні людям ми сподобалися, — додав він. — Здається, це великий успіх. Мабуть.

Запала мовчанка, Бескид відкусив горлечко пивної пляшки й вилив її вміст собі на голову[20].

— Усім нам цікаво, що ти, на твою думку, там виробляв, — сказав Толоз.

— У-ук.

— І як так сталося, — сказав Бескид, наминаючи рештки пляшки, — шо усі ми знали, шо нам грати.

— У-ук.

— А ще, — додав Толоз, — що ти там співав.

— Е-е...

— «Не наступай мені на нові сині чоботи»? — спитав Бескид.

— У-ук.

— «Яка гарненька ти, Поллі»? — спитав Толоз.

— E-e...

— «Стогелітське мереживо»? — спитав Бескид.

— У-ук?

— Це таке дуже тонке мереживо, яке в Сто Геліті плетуть, — пояснив Толоз і покосився на Паді.

— А ще ти сказав «привіт, мала», — додав він. — Чому ти це сказав?

— Е-е...

— Ну тобто, малих дітей у «Барабан» не пускають навіть.

— Не знаю. Просто підхопив ті слова звідкись, — сказав Паді. — Вони ніби як були в музику.

— А ще так рухався... дивно. Ніби тобі штани заважають, — зауважив Толоз. — Я не фахівець із людської анатомії, звісно, але я бачив, що деякі жінки в залі дивилися на тебе так, як гном дивиться на дівчину, коли знає, що в її батька шахта з кількома золотими жилами.

— Ага, — сказав Бескид, — або як коли троль собі думає: «Тільки гляньте на ті її вкраплення, і ще на ті»...

— Ти певен, що

1 ... 38 39 40 ... 88
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Душевна музика, Террі Пратчетт», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Душевна музика, Террі Пратчетт"