read-books.club » Фентезі » Чайна М'євіль. Вокзал на вулиці Відчаю 📚 - Українською

Читати книгу - "Чайна М'євіль. Вокзал на вулиці Відчаю"

150
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Чайна М'євіль. Вокзал на вулиці Відчаю" автора Чайна М'євілль. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Чайна М'євіль. Вокзал на вулиці Відчаю» була написана автором - Чайна М'євілль, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Фентезі".
Поділитися книгою "Чайна М'євіль. Вокзал на вулиці Відчаю" в соціальних мережах: 

Дивні речі творяться у Новому Кробузоні — велетенському мегаполісі, де співіснують найрізноманітніші раси й екзотичні тварини. Живуть тут також химерні істоти, що загрожують усім решта, — глитай-нетлі.
Вони вриваються у сни й свідомість містян, полюючи на них і випиваючи їхню пам’ять дотла. Навколо цих літаючих почвар зав’язуються події, що переростають у криваву драму з багатьма дійовими особами.
Тут і вчений-винахідник двигуна кризової енергії зі своєю коханою хепрі (напівлюдиною-напівкомахою), тут і могутній бос злочинного синдикату, тут і представники корумпованого уряду, тут і повітряні мисливці ґаруди (напівлюди-напівптахи), тут і конструкти (щось подібне до біороботів), тут і Пороблені — організми, хірургічним способом зліплені з різних видів живих створінь. Є також водяники, какти, вірми... А між ними всіма, у різних вимірах, мандрує жахливий павук Ткач — уособлення неземної сили і мислення. Пригодницький, динамічний, фантасмагоричний сюжет роману цілком захоплює уяву читача, а деколи навіть викликає сльозу...

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 ... 189
Перейти на сторінку:

Чайна М’євіль

Вокзал на вулиці Відчаю

Еммі

З любов’ю та вдячністю моїй матері Клавдії та сестрі Джемаймі за їхню допомогу й підтримку. Величезна подяка всім, хто давав поради й коментарі, особливо Скотту Бічено, Максу Шеферу, Саймону Кавано та Оліверу Чітему.

Висловлюю глибоку любов і подяку Еммі Берчам, знову й завжди.

Дякую всім у видавництві «Макміллан», особливо моєму редакторові Пітеру Лейврі за його неймовірну підтримку. Безмежна вдячність також Мік Чітем, яка допомогла мені більше, ніж можна собі уявити.

У мене замало місця, щоби подякувати всім письменникам, які на мене вплинули, але хочу згадати тих, творчість яких постійно надихає і вражає мене. Тож моя скромна і щира подяка також М. Джону Гаррісону і покійному Мервіну Піку. Без них я би не зміг написати цю книжку.

«Чайна М’євіль, представник так званого „нового химерного жанру“ — один із найцікавіших і найперспективніших письменників за останні два роки... „Вокзал на вулиці Відчаю“ — фантастична казка, яка торує шлях, прокладений М. Джоном Гаррісоном у його „Віріконіумі“, й пашить потужною енергією й вигадливістю. Розумне, характерне і доладне переосмислення сучасного фентезі. Занурюйтесь».

Карлос Руїс Сафон, автор «Тіні вітру»

«Це дивовижний роман, який гарантовано вразить і зачарує навіть найвибагливішу публіку. Він освіжає, інколи розчулює, час від часу шокує; він, без сумніву, гуманістичний і змушує задуматися».

«Times Literary Supplement»

«Надзвичайно самобутній твір... фентезі найвищої якості».

«Time Out»

«Добре написана захоплива пригодницька історія, що рясніє магічними фокусами... М’євіль не розчаровує».

«Daily Telegraph»

«Уперше порівняння з „Ґорменґастом“ цілком виправдані».

Джон Куртена Ґрімвуд, «Guardian»

«Світ напхом напханий ретельно продуманими соціальними, економічними й правовими системами настільки, що від кожного уривка віє майже Діккенсівським відчуттям місця й культури».

SFX

Крізь вельд, крізь чагарники, поля й ферми, й до перших хитливих хаток, що мовби самі виросли з-під землі... Ніч довга. Берег ріки всипаний халупками, мов грибами, порослими, як їм заманулося.

Хитавиця. Нас несе глибока течія.

Позад мене чоловік натужно крутить кермо, і баржа вирівнює хід. Ліхтар гойдається й блимає нерівним світлом. Чоловік боїться мене. Я стою на носі цього суденця й дивлюся на темні брижі води.

На маслянистий гуркіт двигунів і короткі сплески ріки наростають відзвуки хаток. Шепоче вітер між дерев’яних балок і пестить криті соломою стріхи; осідають стіни і ростуть поверхи, аби заповнити простір. Десятки будинків стають сотнями, тисячами; вони розповзаються від берега в усі боки й уцятковують всю рівнину крихітними вогниками.

Вони обступають мене. Ростуть усе вищі, товщі й галасливіші. Дахи — з шиферного сланцю, стіни — тверда цегла.

Ріка вигинається і так і сяк назустріч місту. Воно раптом вигулькує перед очима, масивне, вкарбоване у простелений пейзаж. Його світло струменить довкола, розливається по скелястих пагорбах, немов багряний синець під шкірою. Його брудні башти ледь мерехтять. Я несу свою ганьбу. Я змушений схилитися перед цією велетенською явою, цим накипом на перехресті двох рік. Бруд, сморід, гул клаксонів. Товсті комини чмихають, блюють брудом у небо навіть зараз, у глуху ніч. Це не течія нас веде — саме місто засмоктує досередини. Слабкі викрики, перегуки звірини, промисловий брязкіт і гуготіння машинерії з фабрик. Залізничні колії, немов набубнявілі вени, розтинають тіло міста. Руда цегла й похмурі стіни, приземкуваті церкви, немов древні печери, майво рваних тентів, бруковані лабіринти старого міста, глухі завулки, поорана каналізаційними тунелями, немов гробницями, земля, нові пейзажі зі смітників і покришеного каменю, бібліотеки, тлусті від забутих томів, старі лікарні, будинки-башти, кораблі й металеві клешні, що піднімають з води вантажі в портах.

Як ми не вгледіли його наближення? Що за химерія рельєфу допомога крислатому чудовиську ховатися за рогом і вистрибувати зненацька перед подорожнім?

Але тікати вже пізно.

Чоловік бурмоче, розповідає, де ми. Я навіть не повертаю голови.

Цей огидний мурашник довкола нас — Воронова Брама. Трухляві будинки зморено хиляться один на одного. Річка жирно розмазує каламуть по цегляних своїх берегах, що ростуть з її глибин загатою. Там стоїть паскудний сморід.

(Цікаво, як воно все бачиться згори? Тоді місто вже не сховається; його буде видко на кілометри відстані як брудну пляму, як шмат червивого падла. Я не повинен про це думати, але не можу зупинитися. Я міг би осідлати висхідні потоки, що випускають разом із димом комини, плисти високо над гордими баштами й гидити на земних плазунів, осідлати хаос, приземлятися, де б не схотів. Я не маю так думати, я мушу зупинитися, не зараз, не так).

А ось будинки, крапотить блідий слиз, густо стікає по фасадах із горішніх вікон вапно. Прибудови вкриті захололою білою обмазкою, аби заповнити прогалини між будинками й глухими завулками. Пейзаж спотворений брижами, немов віск поплавився й застиг на покрівлях. Якийсь інший розум виліпив ці людські вулиці на власний розсуд.

Над рікою й похилими дахами бринять туго натягнуті дроти, охоплені молочно-білими згустками мокротиння. Вони гудять, немов басові струни. Щось шурхнуло над головою. Шкіпер огидно харкає у воду.

Згусток розчиняється. Показуються вузенькі вулички.

Попереду, по підвісних коліях річку з пронизливим свистом перетинає потяг. Я дивлюся туди, на південний схід, бачу, як низка вогників щезає ген далі в імлі, в пащі бегемота, що пожирає своїх жителів. Скоро їхатимемо повз фабрики. З темряви виринають здиблені крани, мов одноногі бушлі; вони де-не-де крутяться й збирають невтомні опівнічні бригади. Ланцюги гойдаються під власною вагою, немов безживні кінцівки, ліниво брязкають, а відтак повзуть до зубців і коліщат, що крутяться.

Тлусті хижі тіні манячать у небі.

Лине гул, дзвінка луна, як ніби черево міста є пустотіле. Чорна баржа суне повз скопище таких, як вона, навантажених коксом, лісом, металом, сталлю й склом. Зорі відбиваються в тутешній воді

1 2 ... 189
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чайна М'євіль. Вокзал на вулиці Відчаю», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Чайна М'євіль. Вокзал на вулиці Відчаю» жанру - Фентезі:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Чайна М'євіль. Вокзал на вулиці Відчаю"