Читати книгу - "Ясон, Дзюбенко Вікторія-Магдалена"

Танорі знала свою справу. Вона чаклувала надій мною хвилин п'ятнадцять, а далі спитала:

- Готова подивитись? 

- Так!

Проте я не встигла оглянути себе (дзеркала у кабінеті не було), бо зайшла Олена.

- Вау, це саме те, що треба. Я завжди знала, що ти професіонал, але цього разу ти перевершила саму себе. Стримано і одночасно по-святковому, данина традиції у сучасному виконанні.

Єдине дзеркало в повний ріст у холі офісу. Олена відчинила двері, запрошуючи вийти. Жінки залишились розмовляти, а я подріботіла до тонкої сріблястої поверхні. Мене просто розпирала цікавість, як я виглядаю у кімоно.

А ось і дзеркало. Мені забило дух. Не знаю, якими словами описати мої відчуття.  

У відчинене вікно влетів легкий вітерець, і я раптом побачила себе серед гір.  Безмежні, аж до горизонту, масивні хребти пробують дотягнутися до неба. Я стою на перевалі, не настільки високо, щоб охопити зором усю велич гір, але досить, щоб затаїти подих від захоплення. Під струменями вітру мій одяг розвівається, легка тканина хвилями омиває мої ноги. Раптом я відчула на плечі чиюсь руку: Ямато?!

- Не зовсім…  - коротке марево розтануло, і я обернулась на звук.

- Август? Що ти тут робиш?

- Тобто? Я прийшов підписати контракт. А те, що з'явився заздалегідь, мабуть, не може розцінюватися як невихованість. – Мені стало незручно: від несподіванки я ляпнула дурницю.

- Вибач, я сказала трохи не те, бо не очікувала тебе тут побачити. – Тільки тепер я зрозуміла, що не змогла вчасно співставити очевидні факти. Адже очевидно, що тут не обійшлося без Августа.  

- Судячи з твого одягу, ти теж причетна до цієї події. До речі, і я це мав сказати насамперед, маєш приголомшливий вигляд!

Він, як і в той вечір, був у чорному, лише хустинка була блакитною і дуже пасувала до мого кімоно. Сорочка, розстебнута на три верхні ґудзики, занадто оголювала ключиці. І чому він такий спокусливо сексуальний?

- Августе, вітаю! – до нас наблизилася Олена і подала йому руку. – Нам дуже приємно, що ви зупинили свій вибір на нашій юридичній компанії. Гарантую вам найкращий сервіс.

- Вітаю, Олено! Не маю ні найменших сумнівів.

- З Вітою ви вже знайомі, чи не так? - Він кивнув у відповідь. - Вона сьогодні буде нашим перекладачем. - Зробити вам кави або чаю?

- Дякую, не відмовлюсь від кави. – З подібним запитанням Олена мала б звернутися і до мене, але чомусь цього не зробила.

- Ірино! - вона гукнула нашого офіс-менеджера, - Зроби, будь ласка, дві кави. Чорна з молоком? – це вже до Августа. Він кивнув. - Цукор?

- Без, дякую!

- Сідайте, будь ласка, за столик, - вона показала рукою на диван у кімнаті очікування, - Ірина зараз принесе вам каву, а я приєднаюсь до вас як тільки завершу нагальні справи. – І вже до мене дещо тихше: - Віто, приділи увагу нашому гостеві.

- Звісно, - я чемно усміхнулась і попрямувала за Августом до кімнати.

Цікаво, що буде далі. Після тієї ночі ми ще не мали змоги поговорити. Було кілька повідомлень у смартфоні, але це ж не розмова.

Він сів на диван, залишивши для мене місце збоку. Якщо я прийму запрошення, то опинюсь спиною до дверей і не зможу бачити, хто входить. Мені це було не на руку, проте й проігнорувати очевидно зрозумілий жест я теж не могла.

Крок за кроком підходячи до дивана, я гарячково шукала вихід із ситуації.  

У куті біля вікна стояв кулер з водою. Багато пити не варто, бо під спідницею на мені штани, і не відомо, чи мені вдасться легко їх зняти, а потім повернути на місце. Але мене ніхто й не змушує.

Коли я пройшла повз, прямуючи до кулера, на Августовому обличчі промайнуло розчарування. Ми обидвоє все розуміли, нам обом кортіло поговорити, але ж не на роботі.

- Налити тобі води? – треба ж чимось заповнити паузу.

- Я зачекаю на каву. Не знав, що ти займаєшся клієнтами з Японії.

- Досі не займалася, - набравши собі води, я сіла навпроти нього. – Я працюю з німецькими клієнтами.  Ви – наші перші замовники з далекого Сходу.

- Ми не сподівалися, що Токідзе-сан затримається у Львові довше, ніж на вечір виставки. Але його зацікавили реліквії з моєї колекції, а мене – з його. Тому було вирішено укласти угоду купівлі-продажу.

Мене одягнули в кімоно й запросили перекладачем на вечерю, де буде присутній головний партнер фірми, через звичайний договір купівлі-продажу? Навіть уявити не можу, про які суми йде мова…

- Олені відомо, що я вивчаю японську, ось мене й залучили. - Чому мене не покидає відчуття, що я виправдовуюсь?

- Справді?! - в його очах прокинулись вогники.

- Сказала, що більше нікому. Тільки мушу визнати, що мій рівень А2, то ж знаю я досить мало. - Він зачаровано дивиться й усміхається. - Август?!

Дзеленькнув дзвінок, двері відчинилися, і за якусь мить до кімнати зайшов уже знайомий мені з виставки японець. У традиційному кімоно стриманих синьо-сірих кольорів він виглядав як ілюстрація з книги чи персонаж фільму. Я, мабуть, виглядала так само.