Читати книгу - "Згадаємо про нас, Дар'я Новицька"

Велика конференц-зала була вщент заповнена людьми: головлікар, завідувач клініки Метью Сіммонс, медпрацівники, які виступали свідками у справі, адвокати та представники слідчої комісії.

Мелісса сиділа поруч з Джеком Мозлі, блукаючи думками десь біля ліжка Томаса. Його відвезли на процедури, тому Мел зараз більше хвилювалася за нього, ніж за себе.

Сіммонс постійно зиркав на неї. Але коли тихий гомін вщух, усі перевели погляди на двері, в які увійшов Ліам Грін. Почервонілий синець під оком змусив Меліссу всміхнутися. Вона розуміла, що його відпустять за відсутності її заяви, тому зовсім не здивувалася, побачивши Гріна на нараді.

Білл Морган, головлікар, підвівся:

— Адміністрація клініки активно співпрацювала зі слідством. Так само як і ті, у кого не було за спиною жодної брехні, — прокашлявся, адже вискочило слово, яке не планував казати, — жодного порушення закону. З жалем повідомляю, що сьогодні наш колектив поменшає…

Він кивнув комусь, хто стояв за скляними стінами зали, і у приміщення зайшли кілька поліціянтів.

— За фактом слідства було виявлено одержання службовими особами неправомірної вигоди. Кетрін Блум, шляхом корупційної схеми, вмовила не скасовувати операцію, попри застереження від алерголога. Терапевт Грін, за змовою з хірургом Джексоном та завідувачем Сіммонсом, приховавши від лікаря-анестезіолога Мелісси Фостер, інформацію про те, що місис Блум напередодні оперативного втручання приймала заборонені препарати, внаслідок чого у пацієнтки стався анафілактичний шок від введення анестезії, порушили низку законів. А також звели наклеп на лікарку Фостер, звинувативши її у наслідках власних вчинків, що призвело до професійного, морального та етичного правопорушення…

Бліді обличчя чоловіків виказували розгубленість та страх. Мел думала, що зараз на неї накинуться з кулаками, але за спинами хабарників миттєво опинилися поліціянти, які одразу наділи на руки кайданки й почали виводити підозрюваних із зали.

— Вітаю, Меліссо! — нахилившись, прошепотів адвокат Мозлі.

— Я хочу піти звідси, — відповіла й встала з-за столу.

— Докторе Фостер? — покликав головлікар, побачивши, що Мел збирається піти. — З вас знято всі обвинувачення. Причетні до приховування інформації будуть обов'язково покарані.

— Дякую, — стримано промовила, спостерігаючи за Ліамом, якого виводили останнім.

Колеги зацікавлено дивилися на неї: хтось зі співчуттям, хтось з усмішкою підтримки. Але були й ті, хто відводив погляд убік, не бажаючи зустрітися віч-на-віч, адже знали, що могли попередити її про все, як зробила Кімберлі, утім, обрали промовчати й не втручатися.

Та Мел було байдуже на всіх. Вона хотіла якнайшвидше опинитися біля Томаса та повідомити, що все, нарешті, вирішилося. Подальший судовий розгляд справи не турбував її. Як сказав Мозлі, залишається лише казати правду. А в цьому нічого складного для неї не було.

***

Томаса привезли в палату й переклали на ліжко. У нього трохи паморочилася голова, але він з усіх сил намагався не заснути, а дочекатися, коли прийде Мелісса. Прийнявши ліки, дивився у вікно, безглуздо стежачи за хмарами, що пливли в небі. На столику завібрував телефон. Дзвінок був від Теда Мітчела.

— Друже, ти як? — одразу почув у слухавці бадьорий голос товариша й за сумісництвом начальника.

— Наче дуже довго катався на каруселі, — всміхнувся Том, заплющуючи очі.

— Я б не турбував даремно, але хотів дещо повідомити. Міністерство погодило повну сплату твого лікування та подальшої реабілітації. Усе буде коштом держави, друже! А ще… Тебе приставлено до нагороди.

— За що? — байдуже перепитав, чуючи кроки усередині палати.

— Ой, ну що ти як мала дитина, — жартома роздратувався Тед. — Мені хіба треба пояснювати?

— Дякую, сер! Але не варто було. Я лише виконував свій обов'язок. До речі, що там малий? Не звільнився?

— Ні, Томе! Після того випадку його не впізнати. Він з відкритим ротом слухає всі наші розповіді й поради. Однак ти сам знаєш, що краще навчання — це практика, а не теорія в академії.

— Я радий, що Мартін не здався попри перший важкий досвід…

— Томасе? — трохи тихіше заговорив Тед. — Як твої ноги?

— Лікарі кажуть, що знадобиться кілька тижнів, щоб відновити чутливість. Але ходити буду. Навіть не сподівайся, що зможеш мене здихатися! — у слухавці пролунав сміх.

— Сержанте Фостере! Я, звісно, буду радий знову бачити вас у команді… Утім, може подумаєш про себе нарешті?

— Теде, не вмовляй! Я планую повернутися на роботу. Тільки дай мені часу відновитися.

Том здригнувся, адже хтось торкнувся руки. Розплющивши очі, побачив перед собою Мел, яка чула всю розмову.

— Теде, Мелісса прийшла. Поговоримо пізніше?

— Звичайно. Бувай.

Поклавши телефон біля подушки, Томас пригорнув до грудей дружину, коли вона нахилилася, аби його поцілувати. Він встиг скучити за її ароматом, тому ігнорував неприємні думки про те, що не може встати, щоб міцніше обійняти кохану.

— Хочеш працювати далі? — прошепотіла Мел, вирівнюючись, але не відпускаючи його руки.