Читати книгу - "Згадаємо про нас, Дар'я Новицька"

— Так, ті стерв'ятники були налаштовані надто категорично проти вас, — з розумінням зітхнула Кім, крутячи в руках картонову скляночку з кавою.

— Були, та загули… — втомлено всміхнулася, підводячись. — Піду вип'ю…

Кімберлі здивовано підняла погляд до Мел.

— Заспокійливого, — засміялася та у відповідь.

— Але від чогось міцнішого я б теж не відмовилась, — підтримала сміх медсестра.

— Обов'язково. Коли переможемо, — підморгнула Мелісса, викидаючи серветки й забираючи свій халат зі спинки стільця. — Зустрінемося у конференц-залі.

— Звичайно, — кивнула Кім, стискаючи губи в усмішці, на знак підтримки колеги.

У коридорі зіштовхнулася з адвокатом Мозлі, який квапився саме до неї. В його руках був звичний улюблений портфель, а гарний костюм та пальто, ніби говорили, що прийшов він сьогодні з переможним настроєм.

— Джеку! Нарешті, — з полегшенням всміхнулася, ледь стримуючи бажання обійняти чоловіка похилого віку.

— У-у, — протяжно завив, поклавши руку на її плече та уважно роздивляючись обличчя, немов читаючи німі відповіді на його питання. — Тільки не кажи, що ти жодної годинки не спала?

— Не кажу. Але кілька літрів кави роблять із мене…

— Зомбі? — стримано всміхнувся Джек, поправляючи краватку.

— Досі живу та при тямі.

— Звісно, це я й так бачу по твоїх червоних очах… Гаразд, до справи! Що вчора сталося? Мені телефонували з відділку.

— Дідько, — буркнула Мел, відвертаючись. — Я мала приїхати туди, щоб написати заяву на Гріна.

— І не приїхала? — нахмурив брови Мозлі.

— Я не впевнена, що хочу це робити.

— Тобі його шкода?

Мелісса лише знизала плечима. Вона б хотіла справедливості, утім, не хотіла б відчувати себе винною за те, що може статися з Ліамом, якщо його посадять ще й за статтею про домагання. Усе-таки у неї була можливість спокійно договоритися з ним і пояснити, що стосунки та інтрижки її не цікавлять. Шляхом агресії та ігнорування лише погіршила подальші наміри Гріна.

— Ходімо, потрібно підготуватися. До тебе буде багато запитань, тому ти мусиш заздалегідь заспокоїтися й запам'ятати все, що я тобі скажу.

— Добре. Я якраз хотіла піти прийняти заспокійливе…

— Як там Томас?

— Краще, — з ніжністю подумала про коханого. — Тепер вже більш бадьорий. Жартує до медсестер. Каже, що ревність буде мені корисна.

— Впізнаю, це точно про Тома.

— Так, він дуже хвилювався, що ця подія змусить його покинути улюблену роботу.

— Він, що, планує повертатися в рятувальники? — щиро здивувався Мозлі, ідучи поруч біля Мел.

— Ой, не знаю, Джеку. Не хочу зараз його турбувати розмовами про це. Але ж якщо надумає, хіба зможу відмовити?

— Це лише вам вирішувати.

— Ні, йому вирішувати. Я не можу розпоряджатися вибором Томаса.

— Проте можеш сказати свою думку, до якої він або прислухається, або ні.

— Ви маєте рацію. Але спочатку розберемося з моїми проблемами.

— Так, і для цього нам потрібно пришвидшитися, адже нарада за пів години. І не тільки нарада.

І, лукаво посміхнувшись та підморгнувши, Мозлі відчинив для Мелісси двері в кабінет, який був виділений для їхнього спілкування ще минулого разу.

— Усе буде добре! — промовив, заходячи слідом за нею. — Сьогодні все закінчиться.

— Ще попереду суд… — із сумом зауважила, сідаючи за стіл.

— Суд відбудеться від позову адміністрації клініки. Буде більше адвокатів та знавців цієї справи. Тобі ж доведеться лише казати правду. А це ти вмієш робити краще за всіх. Тому, шанс реабілітувати своє ім'я у тебе є вже зараз.

— Дякую, Джеку! Втомилася я від усього, і думаю, що Томас теж. Як розберемося — візьмемо відпустки. Годі з нас цих негараздів.

— І це правильне рішення, Мел! Розпочнімо?

Запивши таблетку водою з пляшки, Мелісса набрала в легені більше повітря, глибоко видихнула й занурилася у вивчення паперів, які допоможуть їй почуватися впевнено, коли розпочнеться найскладніша в житті нарада.