Читати книгу - "Невипадково, Стейсі Браун"

Ці очі, в яких палало полум’я… цей знайомий запах… ця хитра посмішка, яка ніби натякала мені «гра продовжується»… без усіляких сумнівів, це був Беннет! Тепер навіть маска не заважала мені впізнати його. Протягнувши мені руку, він стояв трохи нахилившись ніби справжній джентльмен. Його поява мене здивувала та змусила згадати всю бурю емоцій, що я відчувала вчора. І ось, я вже готувалась йому відмовити, як Сем вирішила втрутитись:

- Шановний, ви якраз вчасно! Моя подруга тільки що говорила мені, як би їй хотілося потанцювати під цю чарівну музику.

Посмішка Беннета стала ще більш зухвалою, а я хотіла поглядом пристрелити свою подругу. І коли я до неї повернулась вона лише грайливо посміхнулась.

В цей момент мій майбутній партнер по танцях вирішив більше не чекати на мою відповідь, а просто взяв мене за руку та повів в сторону пар, що танцювали в середині зали. Я помітила, що Сем вже дістала телефон та приготувалась фотографувати нас. Тепер мені здавалось, що вся чарівність цього вечору розвіялась.

Раптом Беннет зупинився, розвернувся до мене та притягнув мене за талію ближче до себе. Ми почали повільно танцювати, а усмішка, що одночасно і дратувала, і заворожувала мене, не сходила з його обличчя:

- Ти прекрасно виглядаєш!

- Ти що, мене переслідуєш? – намагаючись приховати своє збентеження від його компліменту, я змінила тему розмови.

- Хотів спитати тебе те ж саме.

- Ти нестерпний, - роздратовано промовила я, - я сподіваюсь, що зараз ти не почнеш цілуватися.

Й одразу ж прикусила губу, шкодуючи, що згадала про поцілунок.

- Тільки не кажи, що тобі не сподобалось, - нахабно посміхнувся мій партнер. І раптово розвернув мене в своїх обіймах ніби ми танцювали не повільний танець, а пристрасне танго.

Було відчуття, що повітря між нами вже почало електризуватися.

- Не лести собі, - відповіла я.

- Я теж не переставав думати про той поцілунок, - ігноруючи мої слова заявив Беннет, - твоя ніжна шкіра, аромат твоїх парфумів, твої оці, цей солодкий смак…

- Досить, - перебила я, - ким ти себе уявив?? Думаєш, я впаду до твоїх ніг так само як всі інші?

- Ти про кого? В мене нікого немає.

- А як же твоя подруга Мелоді чи як її там? – насправді я прекрасно пам’ятала її ім’я, але мені здавалось, що так я покажу, що не зацікавлена в ньому та його житті. Хоча це виглядало зовсім непереконливо.

- Ти така мила коли ревнуєш, - він не переставав посміхатись, - у нас з Мелоді нічого немає. Ми лише друзі.

- І багато в тебе таких подруг? – цікавість брала владу наді мною.

- Всього декілька, але тобі нема про що хвилюватись.

- Ти думаєш, що ти мене хвилюєш? – саркастично відповіла я.

- Я це бачу, Нікі, і це взаємно.

Він знову закружляв мене в танці. Не знайшовши дотепної відповіді, я вирішила промовчати. Але він перший порушив тишу між нами:

- Я дуже радий, що ми зустрілися сьогодні. Мені дуже щастить вже другий вечір поспіль. До цього можна й звикнути.

- Навіть не думай. Те, що ми танцюємо, це заслуга моєї подруги, що мене підставила.

- І я їй за це вдячний, - ми одночасно подивились в сторону Сем, яка щиро посміхалась й махала нам як маленька дитина.

- Хто ти взагалі, - моя цікавість не вщухала, - і що ти робиш на цій вечірці?

- Хіба ти вже забула моє ім’я? – глузливо запитав Беннет не зводячи з мене свій глибокий погляд, - Чесно кажучи, я тут лише по роботі, і розраховав, що цей вечір буде нудним. Але з’явилась ти і все змінилось.

- Що змінилось? – але він не відповів на моє питання. В цей момент музика скінчилась й він відсторонився від мене. Ніжно взявши мою руку в свою, він підніс її до своїх губ, й не зводячи з мене очей поцілував її. Це так збентежило мне, що я навіть забула про своє питання. А він і не збирався на нього відповідати.

Він взяв мене за руку і ми попрямували до Сем, яка стояла на тому самому місці, та усміхаючись не зводила з нас очей. Поки ми йшли через усю залу, я звернула увагу на гостей, які слідкували за нами й дуже активно щось обговорювали. Мій партнер по танцях ніби не помічав їх та впевненою ходою вів мене до подруги. Коли ми підійшли до неї, вона схвильовано мовила:

- Це було… - я вже чекала якийсь зухвалий коментар від неї, але замислившись на секунду вона промовила, - ефектно!

- Дякую, - посміхнувшись відповів Беннет, - але наразі, дами, я змушений вас залишити.

Він подивився мені прямо в очі з серйозним виразом обличчя. Це вже не перший раз коли я помічаю різку зміну його настрою, але я досі не розумію чим це викликано. Я вже очікувала, що він знову оголить свою зухвалу усмішку, але він лише розвернувся й залишив нас вдвох.