Читати книгу - "Невипадково, Стейсі Браун"

Коли Беннет вже відійшов від нас на достатню відстань, моя подруга, що не могла стримати свої емоції, вигукнула:

- Ну нічого собі!

- Сем, я тебе вб’ю!

- За що? – брови Сем піднялись ще вище від здивування.

- Ти навіщо мене підставила? Я взагалі не збиралась з ним танцювати! Ти хоч знаєш хто це був?

- О так… - грайливо посміхаючись відповіла подруга.

- Що «так»??? Знайомся, Сем! Це той ненормальний, з яким в мене вчора було побачення! – я стала занадто емоційно жестикулювати, але коли помітила увагу оточуючих, трохи заспокоїлась.

- Серйозно? Це той самий Беннет?

- Так… - намагаючись стримувати свої переживання, я старалась розмовляти більш спокійно, - … я взагалі не розумію, що він тут робить.

- Ти взагалі не в курсі хто він такий?

- Я ж тобі казала, що я не знаю про нього нічого крім імені.

- Ой, Нікі, ти не втомлюєшся мене дивувати, - Сем розвернулась до мене й стала ближче, наче ховаючись від сторонніх вух, - а тепер ти знайомся! Це Беннет Браун, права рука та головний компаньйон Крістофера Лейера, найвпливовішого та найбагатшого чоловіка в місті. Подейкують, що разом з благодійністю та проектами розвитку міста, містер Лейер ще тісно пов'язаний з мафією, але достовірно цього ніхто не знає. Та й навряд знайдеться той, хто ризикне копати інформацію про таку людину. Якщо це не просто чутки, то це може бути небезпечно. До речі, я не здивуюсь, якщо весь цей бенкет за його рахунок, сумнівно щоб наш мер так розщедрився. А ще, Крістофер готується передати справи Беннету, оскільки його вік не дозволяє вести справи як раніше. В той час як молодий та амбіційний Беннет не раз доказував, що на нього можна покластися.

- Ти хочеш сказати, що я зараз танцювала з одним з головних мафіозі міста?

- Що?? Ти взагалі мене чула? – обурилася подруга, - він найвпливовіша людина в місті, чи принаймні скоро ним стане. В нього величезна будівельна компанія, що поглинула всі інші компанії в місті. А щодо мафії - не впевнена, може це лише чутки, що створюють конкуренти. Я й більш страшні байки чула. І як журналіст ти повинна розуміти як це працює.

- Можливо ти і права. Але…

- Нікі, - перебила мене Сем, - чого ти боїшся?

Мене завжди вражала проникливість подруги, я ніколи не могла приховати від неї свої справжні почуття. А ще вона завжди говорила те, що думала. Тому іноді її слова відкривали мені те, чого я не бачила. Так вийшло й цього разу. Своїм питанням вона змусила мене задуматись про свої страхи:

- Я не знаю, - майже пошепки промовила я.

- Знаєш, що я бачу? – продовжувала Сем, - між вами хімія! Коли ви танцювали, ви очей один з одного не зводили! Я бачу, що він дійсно тобі подобається, хоч ти це й заперечуєш. Я не розумію, чому ти не можеш зізнатися хоча б собі?

Я стояла мовчки дивлячись на танцюристів, що продовжували свій чарівний танець, й поринула в свої думки. До того як відповісти Сем на її питання, я повинна знайти цю відповідь хоча б для себе.

Дійсно, чому я поводжу себе як школярка й не можу зізнатися, що цей чоловік мені сподобався. І я зрозуміла – я боюсь закохатись! Обпалившись один раз, дуже страшно відкривати своє серце знову. Що може бути гірше ніж розбите вщент серце?!

Але мені так не хотілось казати про це подрузі, не хотілось отримувати ще одну порцію жалю. Мені набридло, що всі друзі мене жаліють через те, що колишній кинув мене рік тому. І найголовніше – я відчула, що мені набридло жаліти саму себе. Тому, приховуючи свої почуття я коротко відповіла подрузі:

- Я не хочу про це говорити зараз.

- Окей, подруго, але я не бажаю тобі зла. Перестань вбиватись своєю самотністю! Ти заслуговуєш бути щасливою! А з таким красунчиком… ох, я не розумію, як ти досі тримаєшся! В цьому залі кожна про нього мріє. Була б я на твоєму місці, я б вже його…

- Добре, Сем, я зрозуміла, - не хотілось слухати її фантазії щодо Беннета.

- До того ж, я вже представляю завтрашні заголовки газет! «Беннет Браун і таємнича незнайомка»… чи «як місто втратило найбажанішого холостяка»… о, чи таке…

Сем придумувала смішні заголовки для газет, чим змусила мене забути про свій смуток. Один заголовок був краще іншого, і це мене неабияк потішило.

- Нікі, я серйозно! І знаєш що? Я повинна про це написати! Я зробила таке класне фото поки ви танцювали… зараз покажу.

- Ти жартуєш? Сем, це вже не смішно!

- А я й не жартую! Нікі, якби ти танцювала з офіціантом, то ніхто б і уваги не звернув. А тут, схоже на те, що ти підкорила серце головного серцеїда… о, дивись як класно виходить «серце серцеїда»…

- Та годі тобі! Я не хочу бути в журналі!

- Ммм, подруго, тут поправочка! Не в журналі, а в журналах! Зараз на тебе почнеться справжнє полювання. Тому що його знаюсь всі, а от тебе…

Як тільки вона це сказала до нас підійшла висока струнка дівчина з широчезною посмішкою. Вона посміхалась так нещиро, що не було зрозуміло чи вона намагається бути привітною, чи їй погано через незручні підбори.