read-books.club » Сучасний любовний роман » Аромат чоловіка, Валерія Дражинська 📚 - Українською

Читати книгу - "Аромат чоловіка, Валерія Дражинська"

300
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Аромат чоловіка" автора Валерія Дражинська. Жанр книги: Сучасний любовний роман. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Аромат чоловіка, Валерія Дражинська» була написана автором - Валерія Дражинська, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Сучасний любовний роман".
Поділитися книгою "Аромат чоловіка, Валерія Дражинська" в соціальних мережах: 
Уперше побачивши тебе, я втратила голову. Гарний? Так. Тільки, як може бути гарним чоловік. І тонкий шрам, що перетинав ліву частину обличчя від скроні до підборіддя, не псував, а, навпаки, додавав небезпечного шарму. Цілковита небезпека - твій опис у двох словах. Але ти мене не захотів, та навіть "пів царства" додатком тебе не зворушили. Лише обізвав недалекою малолітньою лялькою. Минув час. Ти знову з’являєшся у моєму житті. Чи забула я тебе? Ні. Ненавиджу? Теж ні. Кохаю? Можливо. Як можна кохати нездійсненну мрію, котру згадуєш з легким смутком, але продовжуючи жити далі. Ну так склалося, то що тепер?! Іноді краще, щоб мрія такою і залишалася. Не хочу! Ось тільки моя думка тебе не цікавить… В принципі, як і раніше… Історія друга Кірмана із "Кривавої сльози".

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1

- Добрий день! - я привітно посміхнулася симпатичній жінці років тридцяти, яка сиділа на ресепшені. 

- Здрастуйте! - посмішкою у відповідь мене не нагородила, лише здивуванням, - Чим можу допомогти?

- Я до Градова Віктора Володимировича, - впевнено рапортувала я.

Жінка ще більше розгубилася та почала уважно шукати щось у комп'ютері.

- Дивно. На цей час у Віктора Володимировича нічого не призначено, - на мене вже дивилися з підозрою, - Дівчина, як ви взагалі сюди потрапили?

- Не поспішаючи! - не рахуючи ефектного стрибка через турнікет із прямим попаданням у двері ліфта, що зачинялися, доки один з охоронців пішов мені за кавою, а другий відволікся, - Віктор Володимирович на мене чекає.

Блеф - наше все! Головне впевненість у словах, моська цеглою та нахабний погляд. Ну й ще звичайно везіння. З протилежного від ліфта боку неголосно грюкають двері. Лунають кроки. По обличчю секретаря-референта бачу, що до нас рухається той, хто мені потрібен.

- З якого ви питання до Віктора Володимировича? - жінка ледве помітно посміхається.

- З особистого!

Кроки завмирають. А мене пробирає хвилювання. Начебто і просте завдання - прийти, вручити, піти. Але щось іде не так. Відчуваю!

- Вікторе, твої коханки вже і в офіс до тебе приходять? - звучить розлючений жіночий голос.

- Тамара, я її не знаю! - втомлено відповідає видимо тей, хто мені потрібен, - Світлано, виклич охорону, нехай проводять дівчину на вихід.

Ну, так, звісно. Я що даремно замість того, щоб у законні канікули поїхати прямо з дівчатами на море, зайві кілометри до столиці намотувала? А потім ще й три дні чатувала цього невловимого "містера ікс". Під час різкого ефектного повороту до джерела звуку моє довге хвилясте чорне волосся, забране у високий хвіст, хльоснуло жінку, яка викликала охорону, по обличчю. Не спеціально, звісно!

- Доброго дня, Вікторе Волод...

Я завмираю, бо тут моє життя ділиться на до та після.

До - звичайна середньостатистична сім'я. Втрата батьків, які встигли дати мені міцний фундамент. Я все ще навчаюся в престижному, для нашого міста, вищому навчальному закладі. Живу одна в трикімнатній квартирі, що дісталася у спадок. Не маю потреби, бо примудряюся добре підробляти, ну і стипендія підвищена.

Після - це волошкові очі чоловіка, в які зараз невідривно дивлюся. Я у другої людини в своєму житті бачу такий рідкісний колір очей. Першу постійно спостерігаю в дзеркалі. Ідентична копія! На тлі чорного злегка хвилястого волосся, навіть сивого, справляють забійне враження. По собі знаю! Не може бути! Це якась паралельна реальність.

Градов з таким же шоком дивиться на мене. Пильно вивчаючи кожну рисочку. Упізнав! Її в мені. Адже я копія матері. Не рахуючи кольору очей та волосся. Ось навіщо потрібно було, щоб я особисто віддала йому лист. Тут навіть повна дурепа здогадається.  

Бачила фото Градова Віктора в інтернеті. Але вони не підготували мене до правди, адже всі були зроблені здалеку. Не любив дядько фотографуватися.

Збоку з'являється охоронець, але дивлячись на наші огляданки, в нерішучості застигає.

- Вибачте, що так увірвалася до вас в офіс, але прорватися у ваш дім-фортецю нереально, - змогла вичавити з себе хоч щось, вирішивши, якщо вже приїхала, треба йти до кінця.

Нервово посміхаюся, чим викликаю в чоловіка посмикування ока. Зазвичай на мої ямочки на щоках зовсім інша реакція.

Маячня! Повна! Беру себе в руки. Махну до дівчат на море. Разом посміємося над таким абсурдним збігом. Он воно як виявляється можна себе накрутити за неповну хвилину.  

- Вибачте, я... Неважливо! Моя мама, Ангеліна, померла. Вона залишила мені дещо. Там усередині був лист. Вона просила передати його вам, Вікторе Володимировичу, особисто в руки.

Нервово дістаю з сумочки старий запечатаний пожовклий конверт. Роблю кілька кроків та простягаю йому. Переводить погляд на мою руку. Сканує. Брати не поспішає. Спеціально не рахувала секунди, але минуло приблизно двадцять, коли я зрозуміла, що не візьме. Я навіть про себе зітхнула з полегшенням. Нахабна і зухвала я тільки в поверхневих ситуаціях. У тому, що може торкнутися мого сьогодення, якось змінити мій сформований світ - відчайдушна боягузка.

- Ну, ні, так ні! - кладу конверт назад у сумочку та розвертаюся на вихід, - Вибачте, за занепокоєння!

Охоронець, кинувши погляд на боса, перекриває мені дорогу.

- Тамара, йди додому. Ти..., - чую ззаду розпорядження чоловіка та невпевнене звернення до мене, - Богдана?     

- Звідки ви знаєте? - запитую раптово захриплим голосом.

- Вікторе, що відбувається? - одночасно подає свій голос його супутниця (дружина?).

- Томо, я сказав додому! - подивився на неї так, що навіть мене проняло, - А ти... Богдано, ступай за мною в кабінет, - уже м'якше звернувся до мене.

Ніхто не надумав перечити. Щойно ми зайшли, чоловік запропонував мені сісти, сам же підійшов до панорамного вікна. Засунув руки в кишеню та, дивлячись на місто, приголомшив мене запитанням:

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Аромат чоловіка, Валерія Дражинська», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Аромат чоловіка, Валерія Дражинська"